18.Основні методи передбачення банкрутства.

Відомі два основні підходи до передбачення банкрутства.

Перший базується на фінансових даних і включає оперування деякимикоефіцієнтами: здобуває все більшу популярність Z-коефіцієнтом Альтмана (США), коефіцієнтом Таффлера, (Великобританія), та іншими, атакож уміння "читати баланс".

Другий виходить з даних по збанкрутілим компаніям і порівнює їх звідповідними даними досліджуваної компанії.

Перший підхід, безперечно ефективний при прогнозуванні банкрутства, маєтри істотних недоліки. По-перше, компанії, що зазнають труднощів,всіляко затримують публікацію своїх звітів, і, таким чином, конкретнідані можуть роками залишатися недоступними. По-друге, навіть якщо дані іповідомляються, вони можуть виявитися "творчо обробленими". Третя складність полягає в тому,що деякі співвідношення, виведені за даними діяльності компанії,можуть свідчити про неплатоспроможність у той час, як інші —давати підстави для висновку про стабільності або навіть деякомупокращення. У таких умовах важко судити про реальний стан справ.

Другий підхід заснований на порівнянні ознак вже збанкрутілих компаній зтакими ж ознаками "підозрілою" компанії.

19.Сутність та характеристика моделі ділової переваги і піраміди МакНейра.

Ще одна модель вимірювання результативності стратегії, яка може розглядатися як альтернатива ВSС, з'явилася у 1990 році. Вона отримала назву піраміда результативності. Її автори С.Дж. МакНейр, Р.Л. Лінч і К. Ф. Кросе як базис моделі використали концепції тотального управління якістю, організації виробництва та функціонального бухгалтерського обліку.

Піраміда результативності включає чотири організаційні рівні підприємства, а також двосторонню комунікаційну систему, яка використовується для впровадження корпоративної конкурентної стратегії. Завдання з впровадження стратегічного бачення вищого керівництва у практичну діяльність фірми і показники ефективності її роботи розглядаються як зв'язуючі ланки між такими поняттями, як стратегія і діяльність.

Завдання поширюються на фірмі зверху вниз, а показники проходять зворотній шлях - знизу вверх.

20.Підходи до аналізу внутрішніх можливостей підприємства.

Як уже зазначалось, стратегічні компоненти (виробництво, фінанси, маркетинг, кадри, організаційна культура) у сукупності утворюють потенціал підприємства.

Вітчизняним науковцем 3-Є. Шершньовою [54, 58] сформовані три основні підходи до практичної оцінки потенціалу підприємства: ресурсний (або обліково-звітний), структурний (функціональний) та цільовий (проблемно-орієнтований).

Ресурсний підхід (або обліково-звітний), зорієнтований на визначення потенціалу підприємства як сукупності виробничих ресурсів, оцінює його величину як суму фізичних і вартісних оцінок окремих складових. Оцінюючи потенціал підприємства, треба враховувати: матеріально-технічні ресурси з окремим дослідженням знарядь та засобів праці; трудові ресурси; енергетичні й інформаційні ресурси; фінансові ресурси. Кожен з окремих видів ресурсів має свій внесок у формування кінцевих результатів. Як наслідок потрібно враховувати, вивчати та формувати структуру складових потенціалу підприємства з метою досягнення максимальних результатів.

Структурний підхід (функціональний) зорієнтований на визначення раціональної структури виробничого потенціалу підприємства. Він визначає його величину, виходячи з прогресивних норм і нормативних співвідношень, які задаються найбільш досконалими технологіями, організацією виробництва загалом і окремими підсистемами підприємства, що використовуються в галузі.