3. Порядок утворення органів конституційної юрисдикції

Порядок утворення конституційних судів чи інших органів, що здійснюють спеціалізований конституційний контроль у розвинених країнах є різним і значною мірою залежить від сприйнятої форми правління, але не тільки. Загальне правило полягає у тому, що судді призначаються за участі кількох владарюючих суб'єктів вищих органів державної влади, однак реальний ефект від застосування цього правила досяжний, по суті, лише у змішаних республіках. У президентських республіках, де глава держави концентрує у своїх руках основну масу установчих повноважень, органи конституційної юрисдикції формуються за визначального впливу глави держави. Так, наприклад, у США члени Верховного Суду призначаються Президентом "за порадою і згодою" Сенату (2/3 голосів присутніх сенаторів). За несприятливої розстановки партійних сил у Сенаті Президентові важче сформувати Верховний Суд із числа своїх прибічників, однак Сенат не вправі відмовити Президенту щодо запропонованих кандидатур із політичних мотивів. Відмова можлива лише із причин фахової чи іншої невідповідності кандидатури посаді судді Верховного Суду. Схожий порядок формування Верховного Суду сприйнятий у президентській республіці Мексиці¹²⁰. У класичній президентській республіці Філіппіни здійснення Президентом кадрових повноважень опосередковується спеціальним органом Комісією із призначення посадових службовців. Однак призначення суддів Верховного суду "не потребують затвердження (Комісією Р. М)"¹²¹.

У президенціалізованій перехідній (між змішаною і президентською) республіці Узбекистан склад Конституційного Суду призначається Парламентом¹²², однак кандидатури на затвердження пропонуються Президентом¹^.

У парламентарній республіці ФРН склад Федерального конституційного суду є результатом волевиявлення парламентської більшості, точніше партійних фракцій, що її утворюють. Конституційний Суд складається із двох палат по вісім суддів у кожній. Основний Закон ФРН 1949 р. встановлює, що троє з восьми суддів у кожній із двох палат Федерального конституційного суду повинні бути обраними із числа суддів п'яти вищих федеральних судів. П'ять інших членів у кожній із Палат Парламенту обираються із числа осіб не молодше 40 років, які володіють пасивним виборчим правом для виборів у Бундестаг і мають професійну освіту, що дає можливість здійснювати функції судді. Судді обираються у рівній пропорції Бундестагом і Бундесратом (нижня і

" Конституция Мексиканских Соединенных Штатов 5 февраля 1917 года (с позднейшими изменениями). Ст 96 (Електронний ресурсі // Режим доступу: Ьир:/А\л\\\.сопсоиг1.ат

'* Конституция Республики Филиппины. Часть VIII. Ст. 9 | Електронний ресурс) // Режим доступу: Ьцр./Ач ог klcoiisliUitions.nl/archives/36.''¹:)

Конституція Республіки Узбекистан. Ст. 78, П. 12 // Конституції нових країн Європи та Азії. - К,: Право. 1996. С. 356. Конституція Республіки Узбекистан. Ст. 93. П. 10. // Конституції нових країн Європи та Азії. - К.: Право. 1996. - С. 360.

верхня палати Парламенту), однак якщо вибори в Бундесраті є прямими, то в Бундестазі - непрямими: судді обираються спеціальною колегією вибірників, обраною Бундестагом на основі пропорційного представництва (згідно чисельності партійних фракцій), яка складається із 12 членів. В обох органах для обрання судді необхідна більшість у дві третини голосів. Президент Федерального конституційного суду і його заступник обираються почергово то Бундестагом, то Бундесратом. Обрані Парламентом кандидати призначаються на посаду судді Федеральним президентом.

У парламентарній республіці Австрії судді Конституційного Суду призначаються Президентом за пропозицією Уряду⁹⁶. Фактично участь Президента у процедурі призначення носить формальний характер, оскільки Конституція містить формулу: "Усі дії, на які уповноважений Федеральний президент, якщо інше не встановлено конституційним законодавством, здійснюються на основі пропозицій Федерального уряду чи уповноваженого Урядом федерального міністра. ... Усі рішення Федерального президента, якщо інше не встановлено конституційним законодавством, для надання їм чинності повинні бути скріплені підписом Федерального канцлера чи компетентного федерального міністра"¹² . Оскільки Уряд в Австрії несе відповідальність перед законодавчим органом, а його склад є похідним від розстановки партійних сил у Парламенті, тут дотримуються загальні риси порядку формування конституційного суду в парламентарній республіці.

Проілюстровані моделі формування органу конституційної юрисдикції складно назвати вдалими з точки зору забезпечення позаполітичного статусу суду як неупередженого арбітра у вирішенні компетенційних спорів (спорів про компетенцію органів влади) у випадку, коли однією зі сторін у відповідному спорі є орган (посадова особа), що формував склад органу конституційного контролю. Малоймовірно, щоб судді виявилися неупередженими в ситуації, коли справа, щодо якої судом здійснюється провадження, безпосередньо стосується суб'єкта, якому судді завдячують своїм потраплянням на посаду. З точки зору створення ефективних інституційних гарантій незалежного статусу суду найкращою є модель утворення органу конституційної юрисдикції, сприйнята у змішаних республіканських формах правління. Змішана республіканська форма правління у своїй ідеї є максимально збалансованою конструкцією влади, у якій конституційно встановлена система компетенційних взаємозв'язків між вищими органами держави попереджує ухил форми правління у напрямку парламентаризму чи президенціалізму, відтак, "реставрацію" вад класичних типів республіканської форми правління. Одним із аспектів організації влади у змішаній республіці є забезпечення відносно збалансованих установчих повноважень глави держави і парламенту, зокрема, і в частині формування складу органу конституційної юрисдикції. Основний предмет розгляду органів конституційної юрисдикції - згадані компетенційні спори, учасниками (сторонами) яких вищі органи державної влади. І найкраще, щоб вищі органи держави мали збалансовано рівні повноваження щодо визначення складу суду. Більш-менш типовий для змішаних республік спосіб формування складу органу спеціалізованого конституційного контролю, без перебільшення, створює найкращі організаційні передумови для забезпечення позаполітичного статусу єдиного органу конституційної юрисдикції і досягненню неупередженості в його діяльності. У змішаних республіках органи конституційної юрисдикції звичайно формуються президентом, парламентом (палатами окремо) та часто із залученням судової гілки влади; у рівних пропорціях кожним суб'єктом. Так, у змішаній П'ятій Французькій Республіці Конституційна Рада - незалежний державний орган конституційного контролю, складається з дев'яти членів, призначуваних терміном на 9 років. Три члени Конституційної Ради призначаються Президентом Республіки, три - Головою Національних Зборів (нижньої палати парламенту), три - Головою Сенату (верхньої палати парламенту). Крім призначуваних членів до складу Конституційної Ради входять по праву також усі колишні президенти Французької Республіки. Голова Конституційної Ради призначається Президентом Республіки * . Відновлення складу Ради провадиться по третинах кожні три роки. У Казахстані сприйнятий французький підхід до формування органу конституційної юрисдикції: два члени Конституційної Ради призначаються Президентом Республіки, два - Головою Маджілісу (нижньої палати парламенту), два - Головою Сенату (верхньої палати парламенту). Крім призначуваних членів до складу Конституційної Ради входять по праву також усі екс-президенти Республіки. Голова Конституційної Ради теж призначається Президентом Республіки⁹⁷. Разом із тим, у самій Франції згаданий порядок призначення Голови Конституційної Ради критикується багатьма юристами як фактор, що зменшує незалежність органу конституційної юрисдикції⁹⁸.

Порядок утворення Конституційного Суду у монархічній Іспанії заслуговує ще більш позитивної оцінки. Конституційний Суд складається із 12 членів, що призначаються Королем; з них четверо — за пропозицією Конгресу депутатів (нижньої палати Парламенту), що приймається більшістю у три пятих голосів його членів; четверо - за пропозицією Сенату (верхньої палати Парламенту), що приймається такою ж більшістю; двоє — за пропозицією Уряду і двоє - за пропозицією Генеральної ради судової влади⁹⁹. При цьому Голова Конституційного суду призначакщься Королем із числа його членів за пропозицією повного складу Суду на трирічний термін ³ . Згаданий порядок обрання голови Суду слугує додатковою організаційною гарантією незалежного статусу Суду й неупередженості його рішень.

В Україні Конституційний Суд складається з вісімнадцяти суддів. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України¹⁰⁰. Судді призначаються на дев'ять років із ротацією кожних три роки на третину. Важливо відмітити, що в Україні Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.

Зі згаданого правила, сприйнятого у змішаних республіках, трапляються і суттєві виключення. Наприклад у Македонії склад Конституційного Суду - 9 суддів, обирається Парламентом. Роль Президента у формуванні Суду обмежена правом рекомендувати Парламенту кандидатури двох суддів¹'". У Словаччині весь склад Конституційного суду - 10 чоловік призначаються Президентом, але із списку 20 кандидатів, запропонованих Парламентом . Парламентом формується конституційний суд також в Угорщині¹⁰¹ та Польщі ⁵.

У Білорусі - президенціалізованій перехідній (гібридній) республіці, Конституційний Суд формується Парламентом, без участі Глави держави ⁶.

У деяких парламентарних республіках теж сприйнятий підхід до формування складу органу конституційної юрисдикції із залученням глави держави, законодавчої й судової гілок влади, характерний для змішаних республік. Наприклад, в Італії Конституційний Суд складається із п'ятнадцяти суддів, що призначаються по третинам: Президентом Республіки, Парламентом на спільному засіданні Палат і вищими загальною й адміністративною магістратурами¹' . Важливо, однак, пам'ятати, що президент у парламентарній республіці, звичайно будучи обраним парламентською більшістю і будучи обмеженим у всіх своїх діях прем'єром через інститут контрасигнатури, не здійснює своїх повноважень, зокрема, установчих, самостійно від позиції двох інших вищезгаданих суб'єктів. Тому за будь-яких умов значення політичних чинників у діяльності конституційного суду в парламентарній республіці буде більш суттєвим, ніж у змішаній.

4. Внутрішня організація органів конституційної юрисдикції

З точки зору внутрішньої організаційної структури органи конституційної юрисдикції утворюють дві основні групи. Для більшості конституційних судів характерна проста внутрішня організація: окрім адміністративного апарату, вони не мають яких-небудь організаційних підрозділів. Розгляд справ, як правило, здійснюється усім складом суду на загальних засіданнях за умови наявності встановленого законом кворуму. В окремих країнах визначені законом категорії справ розглядаються не на загальних засіданнях, а більш вузькими колегіями.

У меншості країн, де сприйнята європейська можель конституційного правосуддя, органи конституційної юрисдикції мають більш складну організаційну структуру. До числа цих країн належать Іспанія, ФРН, Росія, Чехія та ін. У цих країнах конституційний суд здійснює розгляд справ і прийняття рішень як на пленарних засіданнях з участю всіх суддів, так і на засіданнях відповідних палат, що утворюють його структуру. Наприклад, у Німеччині Конституційний Суд складається із двох палат по вісім суддів у кожній; фактично це два спеціалізовані за компетенцією суди. В Іспанії Конституційний Суд теж складається із двох палат по шість суддів у кожній. У Росії одна палата складеться з девяти суддів, інша - з десяти. Законодавство размежовує компетенцію окремих організаційних структур суду і передбачає випадки, коли суд здійснює розгляд справи у повному складі або у складі відповідної палати.

Описана внутрішня організаційна структура органу конституційної юрисдикції визначальною мірою обумовлюється його компетенцією. Простежується закономірність: якщо конституційний суд, крім розгляду інших категорій справ, уповноважений здійснювати розгляд звернень від фізичних осіб стосовно порушень їхніх конституційних прав та свобод, які утворюють, як засвідчує практика, переважну більшість справ, то конституційний суд має складну внутрішню організацію. Суди ж, які здійснюють перевірку відповідності конституції актів вищих органів державної влади лише за результатами звернень визначеного кола суб'єктів із числа тих само вищих органів державної влади, і відтак, є не настільки обтяженими справами, мають просту внутрішню організацію.

5. Статус суддів конституційного суду

На відміну від судів загальної юрисдикції судді органів спеціалізованого конституційного контролю призначаються й обираються на певний, відносно короткий строк. Попри сприйняту в конституційно-правовій теорії ідею, що професією судді, яка вимагає спеціальних знань і досвіду, здобутих у процесі тривалої практики, можуть успішно займатися лише ті, хто займається нею достатньо довго (найкраще пожиттєво)¹⁰², на суддів конституційних судів згадане правило не розповсюджується. Лише в деяких країнах, наприклад, у Австрії, Вірменії, Туреччині законодавство обмежує строк перебування суддів на посаді лише досягненням певного віку. У більшості країн конституційне законодавство поряд із фіксацією певного вікового порогу перебування на посаді судді обмежує зайняття посади суддею певним терміном. Максимальний термін повноважень суддів конституційного суду в Киргизстані - 15 років.

Дванадцятирічний терійін встановлено в Албанії, Молдові, Росії; у Португалі він складає шість років; у Болгарії, Угорщині, Литві, Румунії, Україні, Франці - дев'ять років. При цьому в одних країнах склад органу конституційної юрисдикції залишається незмінним упродовж усього терміну повноважень суддів (Болгарія, Італія, Монголія, Росія, ПАР), у інших - передбачена ротація його членів (в Іспанії, Казахстані, Литві, Румунії, Україні, Франції 1/3 складу суду оновлюється кожні три роки, у Польщі - половина кожні чотири роки). У більшості країн члени спеціалізованих конституційних судів можуть бути призначені чи обрані тільки на один термін. У деяких країнах можливе призначення, як правило, ще на один термін (Угорщина, Республіка Корея). У Росії до внесення конституційних поправок у 2005 р. посада судді була довічною з відставкою у 65 років.

До кандидатів на зайняття посади судді встановлюються певні вимоги (цензи). На відміну від судів загальної юрисдикції, які формуються виключно з професійних суддів, органи конституційного контролю формуються не обов'язково із суддівського корпусу: їх членами можуть бути призначені викладачі в галузі права, державні службовці, політичні діячі і навіть особи, які не мають юридичної освіти. Наприклад, в Узбекистані "Конституційний Суд обирається з числа фахівців у галузі політики і права"¹³⁹. При цьому у складі Конституційного Суду Республіки обов'язково повинен бути представник

• 140 • *

Республіки Каракалпакстан . У Франції крім призначуваних членів до складу Конституційної Ради входять по праву також усі колишні президенти Французької Республіки¹⁴¹.

У цілому, усе ж, простежується тенденція до формування органів спеціалізованого конституційного контролю саме з осіб, які мають вищу юридичну освіту і тривалий стаж професійної діяльності. Так, Конституція Італії 1947 р. встановлює, що "судді Конституційного Суду обираються із суддів, у тому числі тих, що перебувають у відставці, вищих органів загальної й адміністративної юрисдикції, ординарних професорів права університетів та адвокатів із двадцятилітнім стажем" ". Конституція Австрії 1920 р. зазначає, що всі члени Конституційного суду "повинні мати закінчену освіту в галузі державно-правових наук і займати не менше десяти років таке службове положення, для якого необхідна така освіта"¹⁴ . У ФРН троє з восьми суддів Федерального конституційного суду повинні бути обраними із числа суддів п'яти вищих федеральних судів. П'ять інших членів обираються із числа осіб не молодше 40 років, які володіють пасивним виборчим правом для виборів у Бундестаг (нижню палату Парламенту) і мають професійну освіту, що дає можливість здійснювати функції судді.

Члени Конституційного Суду Іспанії призначаються із числа суддів і прокурорів, професорів університету, посадових осіб публічної адміністрації й адвокатів; усі вони "повинні бути загальновизнаними компетентними юристами, що мають стаж юридичної роботи не менше п'ятнадцяти років"^{1 4}.

Судді Конституційного Суду Румунії "повинні мати вищу юридичну освіту, високу професійну компетентність і стаж роботи не менше 18 років у сфері юридичної діяльності чи вищої юридичної освіти"¹⁰³. Конституція Молдови 1994 р. містить схоже формулювання: "Судді Конституційного Суду повинні мати правничу освіту, високий професійний рівень і стаж роботи в галузі права, у сфері правничої освіти або науки, не менший ніж 15 років"¹⁰⁴.

У багатьох інших відношеннях правовий статус членів органів спеціалізованого конституційного контролю не відрізняється від правового статусу суддів судів загальної юрисдикції. До суддів конституційних судів також пред'являються вимоги несумісності. Звичайно посада члена спеціалізованого органу несумісна з депутатським мандатом чи зайняттям посади в іншому органі державної влади, зайняттям підприємницькою чи іншою професійною діяльністю (за виключенням творчої і викладацької), керівних постів у політичних партіях (чи взагалі членством у них).

Основні закони та законодавство про органи спеціалізованого конституційного контролю передбачають різні способи дострокового зміщення судді із посади. Конституція України 1996 р., наприклад, встановлює вичерпний перелік підстав, а саме неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням¹⁰⁵ .У ряді країн застосовуються різні процедури в залежності від підстав припинення членства - ординарних (наприклад, при добровільній відставці) і екстраординарних (наприклад, порушення суддею присяги).

У багатьох країнах рішення про дострокове припинення повноважень судді конституційного суду приймається самим органом спеціалізованого конституційного контролю чи за його участі. Наприклад, у ФРН "Федеральний конституційний суд може за клопотанням Бундестагу (нижньої палати Парламенту) більшістю у дві третині голосів своїх членів розпорядитися про переведення такого судді на іншу посаду чи про вихід його у відставку. У випадку умисного порушення може бути прийняте рішення про його звільнення"¹⁰⁶. Проте в деяких країнах дострокове припинення повноважень судді здійснюється тим суб'єктом, який його призначав (например, у Польщі - Парламентом, у Словаччині - Президентом, згідно редакції Конституції

України від 8 грудня 2004 р. - Парламентом і Президентом, у передбачених законом випадках, за попереднього рішення самого Конституційного Суду). Трапляються й альтернативні способи. У Киргизстані судді Конституційного Суду можуть бути звільнені із посади за представленням Президента 2/3 голосів від загального числа депутатів кожної з палат Парламенту¹⁴⁹.

Безумовно, що сприйнята в більшості країн процедура, за якої спеціалізований орган конституційного контролю сам вирішує питання про дострокове припинення повноважень своїх членів, посилює гарантії його незалежності¹⁵⁰.

За незначними виключеннями (наприклад, Киргизстан, Узбекистан) чисельність суддів органу конституційної юрисдикції визначається конституцією, що має важливе політичне значення, оскільки звужує можливість маніпулювання ним шляхом довільної зміни чисельності суддів. Якщо число суддів встановлене конституцією, його можна змінити лише засобом внесення поправок до основного закону, що звичайно є технічно складною процедурою. Однак сама можливість зміни числа суддів органу конституційної юрисдикції дає можливість підшукати оптимальну кількість суддів¹⁵¹, необхідну для виконання судом покладених на нього конституцією завдань.

Внутрішня організація органів спеціалізованого конституційного контролю визначається головним чином конституційним законодавством. Проте є важливе організаційне питання, яке, за загальним правилом, регулюється у конституційному порядку, - питання порядку призначення голови органу конституційного контролю, який займає одне з вищих місць в ієрархії посадових осіб держави. Конституційне законодавство передбачає різні процедури заміщення посади голови. У значній групі країн голова обирається членами органу конституційної юрисдикції зі свого складу (Болгарія, Україна, Угорщина, Італія, Монголія, Португалія, Росія). Такий порядок слугує додатковою гарантією незалежності суду. В іншій групі країн голова призначається главою держави одноосібно, без консультацій чи узгодження з якими-небудь іншими органами державної влади, у тому числі з органом конституційного контролю (Казахстан, Франція). У такому випадку голова суду - ставленик президента.

У парламентарній республіці Німеччині Голова Федерального конституційного суду обирається Парламентом (голова і його замісники обираються відповідно Бундестагом і Бундесратом). В Австрії голова Конституційного суду призначається Президентом з поради Уряду. У Литві Голова обирається Парламентом за пропозицією Президента. У всіх цих процедурах, за яких у призначені голови органу конституційного правосуддя приймають участь політичні органи (глава держави, парламент, уряд), проявляється політичний характер відповідного інституту. Цим пояснюється і

^ы,> Конститу ция Киргизской Республики. Ст. 81. П. 2 // Конституции стран СНГ и Балтии. - М.: Юристь, 1999. - С. 280.

^1Ч> Юдин Ю. Модели конституционного правосудия / Сравнительное конституционное право. Монография / Под ред. А. И. Ковлсра. В. Е. Чиркпна. Ю. А. Юдина. - М Мат скрипт 1996. - С. 180.

^,м Юдин Ю. Модели конституционного правосудия / Сравнительное конституционное право. Монография / Под ред. А. И. Ковлсра. В. Е. Чиркина. Ю. А. Юдина. - М.: Манускрипт. 1996. - С. 181.

така особливість правового статусу голови, невідома судам загальної юрисдикції, як ротація осіб, що займають пост голови органу конституційної юрисдикції. Відповідна умова передбачена законодавством більшості країн. Так, у Румунії, Угорщині, Україні термін повноважень суддів конституційного суду - девять років, а голова обирається на три роки. При цьому в Україні та Румунії голова не може переобиратися. У Росії строк повноважень суддів Конституційного Суду - 12 років, однак голова обирається на три роки. У Росії та Угорщині голова може бути переобраний ще на один строк.

ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ КОНСТИТУЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ

1. Предмет конституційного контролю та його нормативне визначення

Предмет юрисдикції органу конституційного контролю перебуває у прямій залежності від моделі конституційного правосуддя. В американській моделі у її класичному варіанті конституційне правосуддя не виокремлюється із загального правосуддя. Тут відсутня особлива категорія конституційних справ: конституційний контроль здійснюється у контексті розгляду справ різної галузевої приналежності - кримінальних, цивільних, адміністративних тощо, які розглядаються судами загальної юрисдикції у загальному порядку .

Згаданий підхід знаходить відображення у конституціях і законах про судоустрій, які визначають лише загальну юрисдикцію. Наприклад, Конституція Сполучених Штатів Америки передбачає, що "судова влада розповсюджується на всі справи, які... виникають на основі цієї Конституції, законів Сполучених Штатів і договорів, укладених чи тих, що укладаються від їхнього імені..."¹⁰⁷.

У багатьох країнах, що сприйняли модифіковану американську модель, за якої функція конституційного контролю здійснюється лише вищим судовим органом країни, основний закон з-поміж решти питань, що складають компетенцію вищого суду, виокремлює такі питання конституційно-правового характеру як тлумачення конституції; захист конституційних прав та свобод; контроль за проведенням виборів; консультації із правових питань; у федеративних державах - вирішення спорів між федерацією та її суб'єктами тощо.

Обсяг встановлених основним законом повноважень судів загальної юрисдикції у сфері конституційного правосуддя неоднаковий у різних країнах. У деяких із них конституція обмежується вказівкою на одне ключове повноваження - контроль за конституційністю правових актів. Наприклад, Конституція Японії 1947 р. зазначає: "Верховний Суд є судом вищої інстанції, повноважний вирішувати питання про конституційність будь-якого закону, наказу, припису чи іншого офіційного акта"⁵⁴. Практика засвідчує, що основною функцією Верховного Суду Японії є саме конституційний контроль, який Суд, на відміну від Верховного Суду Сполучених Штатів Америки здійснює у порядку абстрактного конституційного контролю. Неконституційність акта (норми) оскаржується до суду першої інстанції і далі по ієрархії може потрапити на розгляд Верховного Суду.

Закріплення основним законом конституційної юрисдикції вищих судів сприяє більшій визначеності їх діяльності по здійсненню конституційного правосуддя, ніж це має місце у класичній американській моделі і певною мірою зближує модифіковану американську модель з європейською.

Європейську модель характеризує не лише організаційна, але й юрисдикційна самостійність органу конституційного контролю. Компетенція органу конституційної юрисдикції завжди представляє собою особливу, виокремлену із загальної юрисдикцію, яка визначається конституцією і спеціальним законодавством про конституційний суд.

Разом із тим, у різних країнах існують особливості законодавчого регулювання компетенції органу спеціалізованого конституційного контролю. Загальне правило полягає у тому, що ця компетенція встановлюється конституцією і законом про орган конституційного контролю. При цьому виникає питання про ступінь її визначеності, тобто про те, чи містить конституція вичерпний перелік повноважень органу конституційної юрисдикції чи він може бути доповнений або скорочений законом. Це питання має важливе значення, оскільки стосується питання про гарантії незалежності конституційного суду У більшості країн основний закон містить вичерпний перелік повноважень органу спеціалізованого конституційного контролю, який відтворюється і законом про нього. Таким чином, ні згаданий спеціальний закон, ні будь-які інші закони не можуть змінити компетенцію органу конституційної юрисдикції шляхом розширення чи скорочення встановленого конституцією переліку його повноважень. Деякі конституції кажуть про це безпосередньо. "Повноваження Конституційного Суду не можуть бути розширені або звужені за допомогою закону" - гласить Конституція Болгарії 1991 р.¹⁵⁶ Отже, зміна компетенції органу конституційної юрисдикції може бути здійснена лише шляхом перегляду відповідних положень Конституції. Це гарантує стабільність статусу конституційного суду, оскільки законодавець не може у звичайному порядку змінити основу його статусу - повноваження. Вичерпно визначені Основним Законом, зокрема, повноваження Конституційного Суду України. Конституція України окремо вказує, що закон встановлює порядок організації і діяльності Суду, процедуру розгляду ним справ, тим самим унеможливлюючи законодавчу корекцію компетенції органу конституційної юрисдикції¹⁵⁷. У Рішенні від 26.06.2008 р. орган конституційної юрисдикції України встановив, що "зміна визначених Конституцією України повноважень Конституційного Суду України може здійснюватися лише шляхом внесення змін до Конституції України"¹⁵⁸.

У деяких країнах конституція не пропонує вичерпного переліку повноважень органу спеціалізованого конституційного контролю і залишає його відкритим для законодавчого уточнення - розширення чи звуження (Іспанія, Узбекистан, Чехія, ПАР). Так, Конституція Іспанії 1978 р. відносить до