
- •1. Поняття конституційного контролю; його широке і вузьке значення
- •3. Органи конституційної юрисдикції у механізмі конституційного
- •4. Сучасне теоретико-правове обґрунтування концепції спеціалізованого конституційного контролю
- •1. Американська модель конституційного контролю
- •2. Європейська (континентальна) модель конституційного контролю
- •3. Змішана система конституційного контролю
- •4. Модель конституційного контролю у п'ятій Французькій Республіці
- •1. Види конституційного контролю
- •3. Порядок утворення органів конституційної юрисдикції
- •1 Юдин ю. Модели конституционного правосудия / Сравнительное конституционное право. Монография / Под ред. А. И. Ков л ера. В. Е. Чиркина. Ю. А. Юдина. - м.: Манускрипт, 1996. - с. 191.
- •Конституція України. Ст. Ст, 150, 153//Відомості Верховної Ради України. - 1996.-№ 30. - с. 14 і,
- •11' Конституция Испании. Ст. 161. Ч. І п. (і // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунъкова. - м.: норма-инфра м. 1999.-с. 410.
- •4. Умови виникнення права на індивідуальну конституційну
- •6. Проблема оптимізації порядку звільнення суддів Конституційного
- •7. Питання правомочності Конституційного Суду України щодо перевірки відповідності Основному Закону України конституційних законів (законів про внесення змін до Конституції України)
- •8 Шварц г Конституционные суды: в общем и в частности / г. Шварц// Конституционное право: восточноевропейское обозрение. - 1993. - №4 - с. 26.
- •114 Марино и Президент и Основной Закон России. Отцы-основатели Конституции: правовые позиции / и. Марино. - м.: а.Пми. 2006. - с. 58.
- •133 Конституція Словацької Республіки. Ст. 134. П. 2. // Конституції нових держав Європи та Азії, к Право. 1996. - с. 479.
- •135 Конституция Республики Польша. Ст. 194 // Конституционное (государственное) право зарубежных стран. В 4-х т. // Под ред. Б. А. Страшуна. - м.: бек. 1999. - т. 3. - с. 730.
- •1 " Юдин ю. Модели консті тиной ного правосудия / Сравнительное конституционное право. Монография / Под род а. И. Ковлера. В. Е. Чирки на. Ю. А. Юдина. - м.: Манускрипт. 1996. - с. 186.
- •170 Конституція України. Ст. 150 п. 2 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - с. 141.
- •101 Конституція Республіки Угорщина. Ст. 32/а. П. 4ii Конституції нових держав Європи та Азії. - к Право. 1996. - с. 322.
- •102Зсмсн а. Общія основанія конститчціоннаго права. - Спб.. 1898. - с. 279.
- •130 Юдин ю. Модели конституционного правосудия / Сравнительное конституционное право. Монография / Под ред. А. И. Ковлсра. В. Е. Чирки на. Ю. А. Юдина. - м : Манускрипт, 1996. - с. 195.
- •139" Журавський в. Глухий кут ігнорування. Сирі зміни ло Конституції спричинили розбалансування державного механізму / в. Журавський // Закон і Бізнес. - 2007. - №15 (794)
- •141Конститу ция Итальянской Республики. Ст. 134 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. - м.: норма-инфра.М. 1999.-с. 446.
- •143Основной Закон Федеративной Республики Германии. Ст. 93. I. П. 4-а // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. - м.: норма-инфра.М, 1999.-с. 224.
1. Види конституційного контролю
Розмаїття форм організації конституційного контролю спричинило спроби наукової класифікації його видів. Останні можуть класифікуватися за різними критеріями. За часом здійснення конституційний контроль може бути попереднім (превентивним) та наступним.
Попередній здійснюється або до прийняття закону парламентом (на стадіях парламентського розгляду законопроекту) або після його прийняття, але до промульгації його главою держави. Наприклад, у Франції Конституційна Рада здійснює щодо актів Парламенту лише попередній конституційний контроль. В обох випадках, попередній контроль є ніби однією із стадій законодавчого процесу. Але якщо в першому - висновок органу, який здійснює контроль, не носить для парламенту обов'язкового характеру, то у другому — визначається обов'язковим.
Перевага попереднього конституційного контролю полягає у тому, що він зберігає легітимність законодавчого органу, що неможливо в межах репресивного наступного контролю, коли фіксується конституційна помилка законодавця чи навіть правопорушення.
Попередній конституційний контроль не здійснюється у країнах із класичною американською моделлю конституційного правосуддя (виключення складає Фінляндія). В обмежених формах він застосовується у країнах із модифікованою американською моделлю. Тут зазвичай попередній контроль носить консультативний характер і здійснюється за запитом глави держави щодо конституційності певних законопроектів.
Суб'єктами попереднього конституційного контролю, згідно усталеного правила, не можуть бути фізичні та юридичні особи.
Наступний конституційний контроль є перевіркою на предмет конституційності нормативних актів, які вже вступили в законну силу: прийняті парламентом, промульговані главою держави й набули чинності. Існує дві процедури такого контролю — шляхом дії і шляхом заперечення. У першому випадку відразу ж після введення закону в дію і незалежно від факту його застосування може бути ініційований розгляд питання про його неконституційність. У другому випадку*розгляд цього питання прямо залежить від конкретного застосування закону. У країнах, де функцію конституційного контролю здійснюють суди загальної юрисдикції, це може мати місце у звичайному судовому процесі.
Наступний конституційний контроль може бути ініційований будь-ким із законодавчо визначених суб'єктів. Конституційне законодавство звичайно диференціює суб'єктів, з огляду на те, конституційність якого акту оспорюється.
Якщо наступний контроль здійснюється судами загальної юрисдикції (англосаксонська правова сім'я), то формально нормативний акт, визнаний
неконституційним, не скасовується, але в судах при розгляді конкретних справ нін не застосовується. Спеціальні ж суди, на які покладений конституційний п троль (європейська модель), володіють правом скасування неконст иту ці й н о го акта.
ти'ї у цінний контроль шляхом дії нерідко називають абстрактним, а контроль шляхом заперечення — конкретніш. Абстрактний контроль означає перевірку конституційності акта чи норми не у зв'язку з якою-небудь справою. Причиною для ініціювання абстрактного конституційного контролю можуть бути будь-які сумніви в конституційності нормативного акта. При цьому питання про конституцій ні сть акта ставитися у загальній формі - абстрактно. Попередній контроль може бути тільки абстрактним (але не навпаки). Конкретний контроль здійснюється тільки у зв'язку з певною, найчастіше судовою справою, при вирішенні якої підлягають застосуванню певні норми чи акт, що оспорюється з точки зору конституційності. Тому такий контроль ^ завжди наступний.
Суб'єктами абстрактного конституційного контролю, за загальним правилом, є органи державної влади та їх посадові особи (у даному випадку під останніми розуміються і депутати парламенту).
Абстрактний контроль характерний для країн, де функція конституційного контролю здійснюється органами конституційної юрисдикції. Конкретний контроль притаманний насамперед державно-правовій практиці тих країн, де ця функція належить судам загальної юрисдикції. Однак, здійснюють конкретний контроль і конституційні суди. Наприклад, Конституція Португалії 1976 р. розрізняє вищезгадані види конституційного контролю і дає вичерпний перелік випадків їх здійснення у двох окремих статтях, під назвою, відповідно, "Конкретний контроль за конституційністю і законністю" та "Абстрактний контроль за конституційністю і законністю"91.
Звичайною є ситуація, коли загальний суд, розглядаючи цивільну або кримінальну справу, може дійти висновку про неконституційність норми, що ним застосовується, і звернутися за відповідним висновком до конституційного суду. У зв'язку із цим розгляд справи зупиняється. Якщо конституційний суд визнає таке звернення безпідставним, розгляд справи в загальному суді буде продовжений. Існує також конкретний контроль у формі розгляду спеціальної індивідуальної скарги, що подається до конституційного суду.
Відомі й інші класифікації конституційного контролю. За обов'язковістю проведення конституційний контроль може бути обоє 'язковим чи факультативним. Обов'язковий контроль здійснюється відповідними органами на основі приписів конституції та законодавства й незалежно від волевиявлення будь-якого іншого органу чи посадової особи.
Зручною ілюстрацією тут є вже цитоване положення Конституції Франції 1958р. про те, що органічні закони можуть бути опубліковані й набути чинності лише за умови оголошення Конституційною Радою про їх відповідність Конституції. Конституція Румунії 1991 р. в одному зі своїх положень про повноваження Конституційного Суду так розмежовує факультативну та обов'язкову форми конституційного контролю: "Конституційний Суд ... приймає рішення щодо конституційності законів до їх промульгації за клопотанням Президента Румунії, голови однієї з Палат, Уряду, Верховного Суду Правосуддя, не менше 50 депутатів або не менше 25 сенаторів, а також в ииов 'язковому порядку — щодо ініціативи про перегляд Конституції"'06.
Факультативний контроль здійснюється тільки у випадку заявленої ініціативи уповноваженого суд 'єкта. Така форма контролю є домінуючою.
З точки зору правових наслідків конституційний контроль може бути консультативним або постановляючим. Рішення у порядку консультативного контролю має моральну, але не юридичну силу - юридично воно нікого не зобов'язує і не зв'язує. Навпаки, рішення, що приймається у порядку постановляючого контролю, носить загальнообов'язковий характер: якщо воно підтверджує відповідність акта конституції, жодні сумніви щодо його конституційності мати місця не можуть; якщо ж акт оголошений неконституційним, він втрачає юридичну силу або, що буває не так часто, повертається на розгляд органу, що його видав.
За своїм обсягом конституційний контроль може бути повним чи частковим. Повний контроль охоплює усю систему суспільних відносин, врегульованих конституцією. Частковий — розповсюджується лише на певні їх сфери (наприклад, на права людини і громадянина). Наприклад, у П'ятій Французькій Республіці орган конституційного контролю - Конституційна Рада здійснює перевірку конституційності проектів законів Парламенту, однак є ще один орган конституційного контролю - Державна Рада, наділена повноваженням на здійснення конституційного контролю за урядовими актами. Кожен зі згаданих органів здійснює частковий конституційний контроль, разом — повний.
За змістом конституційний контроль буває формальним та матеріальним. Формальний полягає у перевірці дотримання встановлених процедурних правил розгляду і прийняття нормативного акта (тобто, чи входило видання акта в компетенцію органу, що його видав, чи в належній формі виданий акт). Матеріальний контроль стосується самого змісту відповідного правового акта чи окремих його положень.
Вітчизняне законодавство встановлює обидві наведені форми конституційного контролю. Підставами для визнання правових актів неконституційними згідно з ч. 1 ст. 152 Конституції України і ст. 15 Закону України "Про Конституційний Суд України" є: невідповідність Конституції України; порушення встановленої Конституцією України процедури їх прийняття, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті "92.
На підставі того, якими органами перевіряється конституційність нормативних актів, розрізняють децентралізований і централізований контроль. Якщо конституційний нормоконтроль здійснюється судами загальної юрисдикції, то його називають децентралізованим, або американським. Якщо ж контроль за конституційністю входить у компетенцію спеціального суду або тільки верховного суду, то його відносять до централізованого або європейського виду.
2. Суб'єкти звернення до органів конституційної юрисдикції
Коло суб'єктів, що можуть звертатися із зверненнями з питання про неконституційність нормативного акта, вказується у конституції чи в законі про конституційний суд. Наприклад, Конституція Французької Республіки 1958 р. вказує: ''...закони до їх промульгації можуть бути передані в Конституційну Раду Президентом Республіки, Прем'єр-міністром, головою Національних Зборів, головою Сенату, шістдесяти депутатами або шістдесяти сенаторами"93.
У різних державно-правових системах коло суб'єктів, що володіють правом звернення до органу конституційної юрисдикції, демонструє суттєві відмінності й обумовлюється такими факторами як обсяг загальної компетенції органу конституційного контролю, зокрема, обсяг його повноважень із перевірки конституційності нормативних актів (їх коло і види), наявність чи відсутність у фізичних осіб права на конституційну скаргу, форми і види конституційного контролю. Суттєве значення у даному випадку має і тип правової системи країни. У країнах із класичною чи модифікованою американською моделлю конституційного правосуддя суб'єктами ініціативи конституційного контролю звичайно є фізичні та юридичні особи. У країнах із європейською моделлю конституційного контролю коло відповідних суб'єктів порівняно вузьке і нормативно визначене. Конституційне законодавство розвинених країн, однак, зазвичай передбачає таких усталених суб'єктів ініціативи конституційного контролю: вищі органи держави (президент, парламент, уряд), органи влади політико-адміністративних одиниць (суб'єктів федерації, автономних утворень), суди та інші правоохоронні органи (генеральний прокурор, міністерство юстиції), омбудсман, юридичні і фізичні особи.
У багатьох країнах (Австрії, Португалії, Польші, Росії, Україні, ФРН тощо) коло відповідних суб'єктів досить широке. Наприклад, у Росії суб'єктами ініціативи конституційного контролю є Президент, верхня і нижня палати Парламенту або 1/5 членів кожної з палат, Уряд, Верховний Суд, Вищий арбітражний суд, органи законодавчої і виконавчої влади суб'єктів Федерації, фізичні особи1 9.
В інших країнах коло суб'єктів ініціативи конституційного контролю значно вужче і може включати лише вищі органи державної влади (їх посадових осіб), до того ж не всі. Наприклад, у Казахстані відповідними суб'єктами є Президент, голови верхньої і нижньої палат Парламенту, одна п'ята від загального числа депутатів Парламенту, Прем'єр94.
У деяких країнах із європейською моделлю конституційного правосуддя коло суб'єктів ініціативи конституційного контролю варіюється у залежності від предмету конституційного контролю.
Так. наприклад, в Україні суб 'єктами, що ініціюють перевірку конституційності правового акта, є вищі органи державної влади та їх посадові особи. Фізичні ж особи правомочні ініціювати лише офіційне тлумачення Основного Закону. Лише Верховна Рада України звертається до Конституційного Суду України для надання Судом висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. Лише за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України Конституційний Суд дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних
договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх
с. >„ III
ооов язковість
Особливість статусу органів конституційної юрисдикції у континентальній правовій системі полягає також у тому, шо суд не здійснює конституційний контроль за власною ініціативою. Для того, щоб контроль не використовувався як форма тиску на інші органи державної влади, можливості суду обмежені правом "зв'язаної ініціативи". У спеціальній літературі "зв'язана ініціатива" органів конституційного контролю, точніше їх право здійснювати провадження у справі лише за результатами звернення конституційно визначених суб'єктів розглядається як важливий елемент системи стримувань і противаг 2. Звідси, одним із важливих засобів попередження можливості залучення органу конституційної юрисдикції у сферу політики в якості її активного учасника, а відтак, можливості його домінування над будь-якою гілкою влади є відсутність в органу конституційної юрисдикції права самостійно ініціювати прийняття власних актів. "Зв'язана ініціатива", таким чином, є процесуальною гарантією, покликаною перешкодити політизації діяльності органу конституційного контролю, що зробило б його нездатним до виконання у системі взаємодій вищих органів держави ролі неупередженого арбітра. Вважається, що наділення органу конституційної юрисдикції правом за власною ініціативою розглядати питання своєї компетенції може за певних умов перетворити його на орган політичного обвинувачення95. Відтак, у країнах, де в організації конституційного правосуддя сприйнята ідея "зв'язаної ініціативи", орган конституційної юрисдикції може розглядати справу лише за результатами звернення до нього уповноважених осіб. Наприклад, Конституція Словацької Республіки 1992 р. вказує: "Конституційний Суд із власної ініціативи не коментує того, чи узгоджуються пропоновані законодавчі або інші нормативні акти з Конституцією" 4. Сприймаючи такий підхід до правового обмеження самого органу конституційної юрисдикції, основні закони та спеціальне законодавство країн із континентальною системою конституційного контролю встановлюють вичерпний перелік суб'єктів, наділених правом ініціювати конституційне провадження :>.
Разом із тим, існує декілька країн (Албанія, Австрія, Білорусь, Польща, Узбекистан), у яких орган спеціалізованого конституційного контролю наділений правом за власною ініціативою порушувати процедуру перевірки нормативних актів. В одних країнах згадана ініціатива розповсюджується на всі види нормативних актів. Наприклад, Конституція Республіки Білорусь 1995 р. вказує: "Конституційний Суд має право на свій розсуд розглянути питання про відповідність нормативних актів будь-якого органу державної влади, громадського об'єднання Конституції та законам, міжнародно-правовим актам, ратифікованим Республікою Білорусь" 6. В інших країнах ініціатива суду обмежується законодавчо визначеними видами актів.
Особливістю статусу органів конституційної юрисдикції у країнах із континентальною системою конституційного контролю є відсутність у відповідних органів права законодавчої ініціативи. У спеціальній літературі іноді трапляються судження про особливу поінформованість органу конституційної юрисдикції щодо вад законодавства (яке є предметом його контролю) та його здатність до компетентної розробки законопроектів, чим аргументується необхідність наділення органів спеціалізованого конституційного контролю правом законодавчої ініціативи117. Водночас більшість науковців, що здійснюють дослідження у галузі конституційного правосуддя, наведену ідею не підтримують. Усталена парадигма державно- правового мислення, що склалася у країнах Західної Європи і відображена у відповідній конституційній практиці, не визнає за конституційними судами чи подібними їм органами права законодавчої ініціативи. Згаданий підхід відображений і в Основному Законі України: Конституційний Суд України не наділений правом законодавчої ініціативи, атому не може виступати суб'єктом законодавчого процесу. Відсутність у Суду зазначеної можливості слід розглядати як важливий нормативний запобіжник, що перешкоджає органу конституційної юрисдикції вийти за його функціональні межі (Конституційний Суд України приймає інтерпретаційні, а не нормативні акти) і стати "позитивним'' законодавцем та активним суб'єктом політичного процесу. Наділення органу конституційної юрисдикції правом законодавчої ініціативи є також ненормальним з точки зору організації системи стримувань і противаг Наявність у конституційного суду відповідного права провокує ситуацію, коли закон, прийнятий за ініціативою органу конституційного контролю, буде оскаржений в останньому на предмет його відповідності конституції119 і поставить під сумнів спроможність органу конституційної юрисдикції до неупередженого здійснення своїх повноважень.