1. Американська модель конституційного контролю

Ще в XIX ст. у країнах англосаксонського світу суди привласнили собі право незастосування при розгляді конкретних справ правового акта (норми позитивного права) на підставі його суперечності конституції⁵⁷. У США суди штатів першими при розгляді кримінальної чи цивільної справи стали вирішувати питання про незастосування закону у випадку визнання його неконституційним. Судова перевірка конституційності законів вважалася передумовою їх правильного застосування⁵⁸.

Верховний Суд США вперше сприйняв цю практику у 1803р., закріпивши за федеральними судами право не лише тлумачити законодавчі акти, а й визначати їхню відповідність федеральній Конституції. Так, у судовій справі Марбері проти Медисона, Голова Верховного Суду Маршалл зазначив: "Виключною справою й обов 'язком судової влади є тлумачення сутності закону. Ті, хто застосовують загальне правило в конкретному випадку, мусять обов 'язково роз 'яснити і витлумачити це правило. Якщо закони суперечать один одному, суд повинен вирішити порядок застосування кожного з них "⁵⁹.

У подальшому згадана практика була сприйнята в деяких латиноамериканських державах: у Бразилії у 1891 р., в Уругваї у 1917 р. тощо.

До Першої світової війни приклад США наслідували деякі європейські країни - Норвегія, Греція, частково Швейцарія. Нині вона існує у ряді латиноамериканських країн (Аргентина, Бразилія, Мексика, Нікарагуа), у скандинавських країнах (Данія, Ісландія, Норвегія, Швеція), у Японії. Але найбільшого розповсюдження американська модель отримала у країнах загального права (Австралія, Гана, Індія, Намібія, Малайзія, Канада та ін.).

У ході розвитку американської моделі конституційного контролю склалося два її різновиди. В одних країнах конституційний контроль здійснюється усіма судами загальної юрисдикції (США, Японія, Філіппіни, скандинавські країни) і будь-який суд правомочний вирішувати питання про конституційність нормативного акта. Остаточне рішення, однак, приймає вища судова інстанція держави, і тільки її рішення є обов'язковим для всіх судів. Тільки після визнання вищою судовою інстанцією нормативного акта неконституційним він втрачає чинність. Американська модель конституційного контролю, за якою останній здійснюється практично всіма судами загальної юрисдикції, у спеціальній літературі відома також під назвою децентралізованої або "дифузної⁹⁹ моделі.

В іншій групі країн конституційний контроль здійснює лише вищий судовий орган країни. У спеціальній літературі ця модель конституційного контролю отримала назву модифікованої американської. Вона реалізована в Австралії, Естонії, Індії, Ірландії, Канаді та ряді інших країн. Наприклад, Конституція Естонії 1992 р. вказує: "Державний Суд є вищою судовою інстанцією держави, яка розглядає судові рішення у касаційному порядку. Державний Суд водночас є судом конституційного нагляду"⁶⁰.

У такому випадку конституційний контроль здійснюється не у зв'язку з конкретною справою, а за поданням певного органу державної влади — президента, парламенту, уряду. У відповідності з вимогами американської моделі суд при цьому виступає як орган загальної юрисдикції, і конституційний контроль становить не єдину його функцію.

Свої відмінності американська модель має в унітарних та федеративних державах. У ряді децентралізованих федерацій (суб'єкти яких мають свої власні судові системи) поряд із вищою судовою інстанцією країни конституційне правосуддя здійснюють у межах своєї територіальної і предметної компетенції також вищі суди суб'єктів федерації (Австралія, Канада, США, Індія, Малайзія). Однак, як і в попередньому випадку, остаточне рішення залишається за вищою федеральною судовою установою.

К.: Право, 1996.-С. 35.

14

Теоретичним підґрунтям американської моделі є тлумачення конституційного контролю як суто судової функції, яка унеможливлює розгляд судами питань політичного характеру. За такого підходу також заперечується можливість утворення органу спеціалізованого конституційного контролю і юридична експертиза на предмет конституційності того чи іншого закону може здійснюватися лише судами у зв'язку з розглядом конкретної справи. Відтак, американська модель конституційного контролю надає можливість

оскаржувати неконституційність нормативних актів і дій владарюючих суб'єктів лише приватним особам, які захищають у такий спосіб свої конституційні права. До того ж, прийняття рішень із конституційних питань зазвичай виявляється можливим у контексті розгляду галузевих (цивільних, кримінальних тощо) справ. У цьому - найбільша вада цієї моделі.