6. Проблема оптимізації порядку звільнення суддів Конституційного

Суду України з посади

Приймаючи до уваги той факт, що судді Конституційного Суду України, у силу самого предмету актів органу конституційної юрисдикції є значно більше причетними сфери політики, ніж судді судів загальної юрисдикції, особливої актуальності в діяльності органу конституційної юрисдикції набувають принципи незалежності суду й незмінюваності суддів. Враховуючи практику звільнення суддів Конституційного Суду України з посади Президентом України, санкціоновану поправками до Конституції України від 8 грудня 2004 р., цілком негативної оцінки заслуговують положення п. 22 ст. 106 редакції Конституції України від 8 грудня 2004 р., яке вказувало, що Президент України "призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України" та п. 26 ст. 85 відповідної редакції, який вказував, що "до повноважень Верховної Ради України належить... призначення на посади та звільнення з посад третини складу Конституційного Суду України".

У сфері державно-правової теорії загальновизнано, що формування суддівського корпусу шляхом призначення парламентом чи главою держави, за загальним правилом, повинне бути обмежене конституційним терміном повноважень на займаній посаді. Не випадково деякі сучасні основні закони закріплюють принципи незмінюваності й незалежності суддів взагалі або суддів конституційного суду. Наприклад, відповідне положення Конституції Французької Республіки 1958 р. гласить: "Судді незмінювані"⁴⁰⁷. Конституція Іспанії 1978 р. встановлює: "При здійсненні свого мандата члени Конституційного суду незалежні і незмінювані"⁴⁰⁸.

Цитовані вище положення Основного Закону України в редакції від 8 грудня 2004 р. заперечують рівний статус, незалежність і баланс усіх гілок влади, порушують систему стримувань і противаг. В умовах правової державності особливого значення набуває той фундаментальний принцип, згідно з яким судді виконують свої обов'язки, перебуваючи в повній незалежності як від глави держави, так і законодавчої влади⁴⁰⁹. Надання можливості зняття суддів, яку президент чи орган законодавчої влади можуть застосовувати у випадку незадоволення певним судовим рішенням із політичних мотивів, спростовує принцип незалежності суддів.

Запроваджені конституційною реформою 2004 р. зміни щодо порядку звільнення судців Конституційного Суду України, фактично, стали небезпечним засобом скасування незалежності Конституційного Суду України, який обумовлював політичну залежність судців, оскільки останні були змушені у процесі своєї діяльності доводити Верховній Раді України і Главі держави свою "профпридатність", а фактично — політичну лояльність. Повний дев'ятирічний термін зайняття суддею посади забезпечує йому можливість бути у своїй діяльності непідконтрольним жодній із гілок влади і є однією з гарантій незалежності Конституційного Суду України й судців.

Події в кінці квітня - на початку травня 2007 р., коли Президент України В. Ющенко під час здійснення Конституційним Судом України провадження у справі про визнання неконституційності Указу Президента України від 2 квітня 2007 р. "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України" звільнив із посади двох судців Конституційного Суду України - В. Пшеничного та С. Станік (остання була судцею-доповідачем у справі), засвідчили всю актуальність озвученої проблематики. Звільнення судців Конституційного Суду України Президентом України здійснювалося на підставі п. 5 ч. 5 ст. 126

407. Конституция Французской Республики. Ст. 64 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. - М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. - С. 677.

408. Конституция Испании. Ст. 159. П. 5 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. — М.: НОРМА- ИНФРА.М, 1999.-С.4І0.

409. Скомороха В. Судова незалежність / В. Скомороха // Вісник Конституційного Суду України. - 2001. - № I. — С. 71-74.

118

Конституції України в редакції від 8 грудня 2004 p., який встановлював право органу, що обрав або призначив суддю, звільнити його з посади, у разі "порушення суддею присяги". Додаткову правову підставу в цьому випадку створювало положення п. 22 ст. 106 редакції Конституції України від 8 грудня 2004 р. про те, що Президент України "призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України". Звільнення суддів, однак, навіть із формально-юридичних позицій виглядало не бездоганно. Абз. 2 Закону України "Про Конституційний Суд України" вказує, що "Рішення про припинення повноважень судді Конституційного Суду України у випадках, передбачених пунктами 1-3, 6-9, приймається на засіданні Конституційного Суду України, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5 - Верховною Радою України"¹⁸³. За змістом Закону, п. 5 - це "порушення суддею присяги"¹⁸⁴. Згадана ситуація, таким чином, перевела у практичну площину юридичну колізію, коли відповідні положення Закону України "Про Конституційний Суд України" суперечили положенням Основного Закону України.

Показово, що обидва укази складалися з одного речення і містили вказівки на п. 22 ст. 106 та п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України в редакції від 8 грудня 2004 р. і не пропонували будь-якої іншої аргументації дій Президента України крім лаконічного твердження про порушенням обома суддями присяги. У чому вбачав Глава держави порушення суддями Пшеничним і Станік присяги, за змістом Указу залишалося нез'ясованим¹⁸⁵.

Поява Указів Президента України від ЗО квітня 2007 р. та 1 травня 2007 р. про звільнення суддів Конституційного Суду України з посади відобразила всю міру недосконалості нормативної регламентації Конституцією України механізму звільнення суддів органу конституційної юрисдикції з посади за ініціативою Глави держави та Верховної Ради України.

Порушення присяги — надто невизначене оціночне поняття, за умови, що воно не визначене законодавчо. Видається, принаймні, що констатувати факт порушення присяги суддею Конституційного Суду України повинен суд або інший спеціально уповноважений орган, який займає в політичному процесі нейтральну, безсторонню позицію. Це в жодному випадку не повинні робити такі цілком політичні за характером їх діяльності органи, як Президент України і Верховна Рада України. Звільнення судді Конституційного Суду України з посади з мотивів порушення присяги може бути використаним для розправи з із суддею за його правову позицію. Звідси - необхідність чіткого законодавчого визначення критеріїв порушення присяги суддею органу конституційної юрисдикції¹⁸⁶.

Підсумовуючи сказане вище, уявляється за найкраще, щоб повноваження суддів Конституційного Суду України могли бути припинені лише в судовому порядку, а не суб'єктом, який його призначав. Конструктивним засобом забезпечення незалежності і позаполітичного статусу суддів Конституційного Суду України може стати, зокрема, конституційне закріплення вимоги, щоб суддя Конституційного Суду України достроково припиняв свої повноваження лише за рішенням суду.

У багатьох основних законах містяться положення про те, що повноваження судді можуть бути припинені чи зупинені не інакше як у порядку та на підставах, встановлених відповідним законом (Основний Закон ФРН 1949 р.¹⁸⁷, Конституція Польщі 1997 р.¹⁸⁸, Конституція Росії 1993 р.¹⁸⁹, Конституція Білорусі 1994 р.¹⁹⁰, Конституція Естонії 1992 р.¹⁹¹). Конституція Хорватії 1990 р.¹⁹², Конституція Болгарії 1991 р.¹⁹³, Конституція Словаччини 1992 р.¹⁹⁴ та Конституція Словенії 1991 р.¹⁹⁵ встановлюють вичерпний перелік підстав (випадків) дострокового припинення мандату судді Конституційного Суду.