Тема 2. Побудова загальної моделі інноваційної проблеми
План
2.1. Особливості побудови загальної моделі інноваційної проблеми
2.2. Процедури системного аналізу як апарат дослідження інноваційної проблеми
2.3. Взаємозв'язок концептуальних функціональних просторів
2.4. Властивості процедур системного аналізу
2.5. Взаємозв’язок інноваційної проблеми з навколишнім середовищем та складність її розв’язання
2.1. Особливості побудови загальної моделі інноваційної проблеми
Для побудови загальної моделі інноваційної проблеми розглянемо трактування деяких понять. Під об'єктом вивчення будемо розуміти матеріальний об'єкт природного або штучного походження, що використовується чи виробляється у процесі практичної діяльності людини, або певну ситуацію, яка з'являється внаслідок впливу природних процесів або складається в результаті практичної діяльності. Інноваційна проблема-це нове складне теоретичне або практичне питання, що потребує розв’язання, вивчення, дослідження. Звідси випливає, що поняття інноваційна проблема є більш вужчим, ніж поняття об’єкт, тобто входить в поняття об’єкт. Тому в подальшому будемо ототожнювати ці два поняття. Середовище — зовнішнє оточення людини та об'єкта дослідження (природне середовище, зовнішні об'єкти, що залежать від розглянутого об'єкта або взаємодіють із ним). Людина — розробник, виробник, користувач, продавець чи покупець об'єкта або фахівець-дослідник відповідної предметної галузі, до якої належить досліджуваний об'єкт.
Під час розробки, експлуатації або дослідження об'єкта не вдається повною мірою враховувати властивості і вплив середовища. Але зовнішнє оточення об'єкта зазвичай не має чітких меж, оскільки будь-який об'єкт у практичній діяльності людини має різноманітні зв'язки із зовнішнім світом — енергетичні, матеріальні, інформаційні, природні тощо. Більш того, не існує в принципі системи універсальних сталих, котрі дали б змогу чітко й однозначно кількісно характеризувати всі можливі зв'язки та взаємодії
Ще однією особливістю системної задачі у структурі взаємодії людина <=> об'єкт <=> середовище (рис. 2.1) є невизначеність і неоднозначність цілей. У задачі взаємодії неможливо кількісно однозначно охарактеризувати цілі розробки або дослідження певного об'єкта. Справа в тому, що будь-який об'єкт повинен задовольняти одночасно багатьом цілям, які зазвичай є суперечливими або протилежними.
Рис. 2.1. Системна взаємодія людини, інноваційної проблеми і середовища (схема 1).
Отже, під час практичної діяльності з'являється потреба в аналізі взаємодії людина <=> об'єкт <=> середовище з більш загальної позиції, ніж на рис. 2.1. Такий аналіз, по суті, є дослідженням якості та ефективності прийнятої методології й стратегії дій людини в зазначеній системі.
Подібну задачу повинен розв'язувати системний аналітик. Тому приходимо до моделі інноваційної проблеми (рис. 2.2) — взаємодії системного аналітика та розглянутої вище системи, тобто до нової системи: системний аналітик <=> людина <=> інноваційна проблема (об'єкт) <=> середовище.
Рис. 2.2. Модель інноваційної проблеми (схема 2).
Системність практичної діяльності людини зумовлює необхідність системного аналізу на різних рівнях дослідження взаємодії елементів як усередині системи: людина <=> об'єкт <=> середовище, так і на більш високому рівні: системний аналітик <=> людина <=> об'єкт <=> середовище.