2. Прийняття рішень

2.1. Теорія прийняття рішень

Теорія прийняття рішень - це наукова дисципліна, задачами якої є:

а) дослідження того, як люди приймають рішення;

6) розробка методів прийняття рішень, що допомагають обґрунтувати вибір найкращого варіанта з декількох можливих.

Як видно з наведеної дефініції, теорія прийняття рішень займається двома класами задач. У зв'язку із цим у ній виділяють дві взаємозалежні складові: дескриптивну та нормативну теорії. Дескриптивна складова описує реальну поведінку та мислення людей у процесі прийняття рішень. Нормативна складова, навпаки, пропонує людям, як їм варто приймати рішення. Нормативна складова є математичною, тому що вона базується на строгих математичних моделях і розрахунках. Дескриптивна складова є психологічною, тому що вона базується на дослідженні психології людини.

2.2. Нормативна теорія прийняття рішень

Нормативна теорія прийняття рішень - це система методів, які забезпечують підтримку прийняття рішень. Такі методи «організують» мислення людини та пропонують йому, як варто поводитися в процесі прийняття рішень.

Нормативна теорія прийняття рішень - це математична теорія прийняття рішень, яка базується на припущенні, що для проблемної ситуації може бути створено математичну модель, яка дозволяє здійснити вибір найкращої альтернативи на основі деякого критерію.

Задачею прийняття рішень (ЗПР) називають пару <А, П>, де А- множина допустимих альтернатив, Π - принцип оптимальності, який задає поняття кращих альтернатив (тобто П - це модель мети). Рішенням задачі <А, П> є підмножина , яка визначається за допомогою принципу оптимальності. В тому випадку, якщо принцип оптимальності являє собою множину суперечливих критеріїв, має місце багатокритеріальна задача прийняття рішень.

Важливим результатом досліджень, проведених у рамках нормативної ТПР, є розробка математичних моделей, які дозволяють знайти рішення задачі <А, П>.

2.3. Дескриптивна теорія прийняття рішень

Дескриптивна (психологічна) теорія прийняття рішень – це система теорій, які описують реальну поведінку людей у ситуаціях вибору та розкривають психологічні механізми прийняття рішень.

У рамках дескриптивної ТПР здійснюються дослідження, по-перше, загальних закономірностей поведінки людей у ситуації вибору, а по-друге, індивідуальних відмінностей у прийнятті рішень. З метою виявлення цих явищ проводяться численні психологічні експерименти, анкетування та тестування. Виявлені закономірності людської поведінки (їх називають феноменами, або ефектами) дозволили розробити описові моделі прийняття рішень - концепції, які допомагають зрозуміти та прогнозувати дії людини в ситуації вибору.

Досягнення дескриптивної теорії прийняття рішень дозволяють нам уникнути помилок при здійсненні вибору на множині альтернатив, а також розуміти, прогнозувати та навіть змінювати рішення інших людей.

Однією з основних концепцій, розроблених у рамках дескриптивної ТПР, є концепція обмеженої раціональності.

Концепція обмеженої раціональності - це описова модель прийняття рішень, яка базується на твердженні про те, що в реальності люди використовують не всю інформацію про вирішувану проблему, а покладаються на ряд правил («стратегій спрощення»), які дозволяють полегшити процес вибору.

Як було сказано вище, нормативна ТПР базується на положеннях класичної концепції максимізації очікуваної корисності. Тобто нормативні математичні моделі будуються на основі припущення про те, що в ситуації вибору ОПР приймає оптимальне рішення (те рішення, якому відповідає максимальна очікувана корисність), і для цього в неї є вся необхідна інформація.

Найбільшу увагу сучасний менеджмент приділяє процесу прийняття інноваційного рішення, яке передбачає нововведен­ня, тобто формування і реалізацію раніше невідомої альтерна­тиви. Менеджери найчастіше опиняються в ситуації, коли вони мають розробити нові й ефективніші шляхи вирішення проблем або досягнення результатів. Для цього краще вико­ристати інноваційний процес.