2. Вечорниці

Вечорни́ці, досвітки — одна з форм осінньо-зимових вечірніх розваг, що відбувались у хаті бездітної вдови. На вечорниці оповідали казки, танцювали, поєднучи дозвілля з роботою.

Здавна зібрання молоді відбувалося на вечорницях. Вечорниці починалися пізньої осені і тривали до початку Великого посту .Для проведення вечорниць дівчата підшуковували простору хатину. Господиня цього дому — самотня жінка (бабуся, вдова), яку всі прибулі величали «вечернична, досвітчана мати, паніматка». Саме вона стежила за дотриманням усіх звичаїв та традицій під час вечорниць. Причому, якщо молодь сиділа до півночі, то це вечорниці, якщо до третіх півнів — досвітки.За приміщення молодь розплачувалася хлібом, тканиною або ж іншими продуктами.Вечорниці відвідували молоді люди, які були неодруженими. Брати і сестри намагалися перебувати в різних оселях.

Вечорниці були:

• буденні

• святкові

Основою буденних вечорниць була робота дівчат за вишиванням, прядінням, шиттям, оскільки саме від їхньої працьовитості залежало і їхнє придане. Та й вранці необхідно показати матері свою роботу. На святкових вечорницях молодь танцювала, співала, тобто розважалася. Святкові вечорниці пов'язувалися з певною подією або ж святом.

В свою чергу святкові вечорниці поділялися на:

• недільні (по неділях)

• весільні

• прощальні

• празникові (на великі свята)

Хлопці ж розповідали різноманітні історії, казки, співали пісні, танцювали, залицялися.Дівчата відвідували вечорниці тільки у своєму селі і трималися переважно одного гурту, а хлопцям дозволялося відвідувати усі вечорниці свого села, а також і сусідніх.

3.Організація вечорниць

Наставала осінь з довгими вечорами, і молодь починала збиратися на вечорниці. Приміщення для вечорниць наймають дівчата, вони ж і платять за нього, хлопці наймали музик. Найчастіше це була хата вдови або самітної жінки, або – це вже в крайньому випадку – бездітного подружжя.

Зазвичай збиралися в одній хаті, рідше – почергово у тих оселях, де була дівчина.

За хату платилося печеним хлібом, пшоном, борошном, полотном – але ніколи грішми. «Гроші, - говорили колись наші селяни, - тільки шинкар бере!»

Звертаючись до господині хати, всі учасники вечорниць величали її паніматкою. Обов'язком паніматки було тримати лад на вечорницях. З цього приводу була колись і приповідка: «Паніматка — як сова, а очі — шулічині.

Кожна частина села, а то й кожна вулиця мала свою хату для вечорниць. Навіть на маленьких хуторах було не менше, як дві хати для вечорниць, бо вважалося, що ходити на ті самі вечорниці рідним братам чи рідним сестрам не годиться.

Тривали вечорниці десь із 7 до 10-11 години вечора.

У влаштуванні вечорниць було чимало відмінностей, зазвичай на вечорниці збиралися тільки дівчата і хлопці, а у західних областях України, порівняно до центральних, вечорниці були менш популярними, обмеженими щодо часу їх проведення, з досить своєрідною атмосферою спілкування. Тут разом з молоддю збиралися молоді сім’ї, подекуди влаштовувались вечорниці лише з участю дівчат і жінок, без хлопців.

4.Проведення вечорниць

Вечорниці колись збирались кожного вечора. Спочатку сходились дівчата, пізніше з’являлись і хлопці.

В будні дні на вечорницях дівчата, бувало, працюють: прядуть починки, шиють сорочки або вишивають рушники собі на придане. Хлопці ж залицяються до дівчат, розповідають їм різну бувальщину та небилиці, співають пісень, танцюють — заважають дівчатам працювати.

Звичайно збиралися дівчата ввечері, як тільки стемніє. Прийшовши до хати і приготувавши в складчину вечерю (хто приносив борошно, хто сала, хто яєць) дівчата бралися за роботу: за столом вишивали, пряли на полу, на лавках, часто сідали біля печі на розстеленому околоті. Якийсь час працювали мовчки, розмов було мало, хіба що одним-двома словами перекинуться.

Але ось у жвавіших терпець уривається: то одна, то друга зиркне у вікно, гляне на двері, почне співати; переб'є пісню розмовою, сміхом, а потім знову всі притихнуть та ще енергійніше візьмуться за працю.

Хлопці з'являються на вечорниці завжди пізніше дівчат. Підійшовши до хати, парубок, бувало, стукне кулаком у вікно і гукає:— Пу-гу, дівчата, до хати пустіть, бо з дороги збився!

Якщо дівчата пізнають по голосу або, заглянувши у вікно, побачать, що це «свій», вони відчиняють двері Якщо ж «чужий» — до хати не впускають. Чужий парубок мусить чекати надворі, поки прийдуть «свої» хлопці Він може ввійти до хати тільки тоді, коли «свої» хлопці йому дозволять.

Увійшовши до хати, парубок скидає шапку і вітається до присутніх:— Добрий вечір всім у хаті! Йому відповідають:— Доброго здоров'я!Але це в тому випадку, якщо дівчата вже не працюють. Якщо ж парубок застав дівчат за роботою, то замість привітання говорив:— Боже, помагай! Йому відповідали:— Спасибі!

Хлопці також брали роботу -хто плів бриля, хто стругав ложку або шпички для галушок. Проте вони більше милувалися дівчатами, спостерігали за їхньою роботою.

Працювали з піснею, жартами; висміювалися окремі вади односельчан; жартували над закоханими. Іноді приходили молоді подружжя та старші люди. Тут можна було почути різні оповідання, казки, байки; часом запрошували (якщо вони були) кобзарів.

Коли зійдуться хлопці, то дівчатам, звичайно, уже не до роботи. Починаються розмови про новини дня, про головніші події в селі: «той помер, той оженився, а той хату купив». Обговорюються найдивовижніші чутки, яких у наших селах завжди було багато. «А ви знаєте? У Кобилянці дівка померла. Понесли ховати, а вона прокинулась і каже: «Мамо, дайте води напитися!» — «Е, що це! Ось у Потоках щось під греблею сидить і людей лякає». Все це перемішане сміхом, дотепними жартами і піснями.

Дівчата мінялися місцями, щоб краще їх було видно хлопцям. Ті, що посиділи на передній лавці, через деякий час пересідали на останню. Музикам під ноги ставили колодки. щоб зручніше було грати, їх хлопці годували по черзі, а то брали і на ніч додому

Якщо дівчата і хлопці йшли додому опівночі «з першими півнями», то це були вечорниці, якщо ж, бувало, засиджувались аж до третіх півнів, то це були досвітки.