16. Поняття місцевого самоврядування та його зміст.

Місце́ве самоврядува́ння в Україні — це право територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України^[1]. Місцеве самоврядування — це форма публічної влади, що реалізується специфічними суб'єктами — територіальними колективами і сформованими ними органами, має особливий об'єкт — питання місцевого значення, та здійснюється на основі використання окремого виду публічної власності — комунальної (муніципальної).^[2]

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Територіальна громада — жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр;

адміністративно-територіальна одиниця — область, район, місто, район у місті, селище, село.

Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Представницькими органами місцевого самоврядування є ради.

17. Правова природа сучасних теорій місцевого самоврядування.

Пік популярності державної (державницької) теорії припадає на 70-і роки. XIX ст. її основні положення розроблені німецькими вченими Л. Штейном і Р. Гнейсом. На відміну від громадської, ця теорія вбачала у місцевому самоврядуванні частину держави - одну з форм організації місцевого державного управління. Основні положення теорії:

> місцеве самоврядування - це особлива організація державної влади, що ґрунтується на виборних началах;

^ компетенція органів місцевого самоврядування визначається державою, "дозволено те, що передбачено законом";

^ на відміну від центрального управління місцеве самоврядування здійснюється не державними чиновниками, а за допомогою місцевих спільнот, місцевих жителів, зацікавлених у місцевому самоврядуванні.

У рамках загальної державної теорії місцевого самоврядування сформувалися два основні напрями -політичний (Р. Гнейтс) та юридичний (Л. Штейн).

Наприкінці XIX - початку XX ст. набули розповсюдження соціал-реформістські муніципальні концепції, зокрема теорії муніципального соціалізму. її ідеологами виступали реформісти різних країн.

Муніципальний соціалізм являв собою сукупність програмних положень і установок, до яких, зокрема, належать:

^ наділення міської і сільської громади правами ширшої автономії;

^ збільшення представництва населення в органах місцевого самоврядування;тощо

6. Теорія соціального обслуговування

Кардинальні зміни в соціально-економічній сфері, які відбулися в XX ст., викликали появу муніципальних концепцій, пов'язаних з теорією держави соціального добробуту .Муніципалітети проголошувалися інструментом соціального обслуговування, який забезпечує та охороняє однаково інтереси усіх класів та прошарків суспільства. Пануюча на Заході, зокрема в США, теорія соціального обслуговування, трактує функції муніципалітетів як один з проявів надкласової природи держави загального добробуту. Одним з основних завдань муніципалітетів має стати пропонування послуг своїм мешканцям, організація обслуговування населення.