11. Відтворення в Конституції та законодавстві України основних принципів Європейської хартії місцевого самоврядування.

Європейська хартія місцевого самоврядування (1985 р.) (далі – Хартія місцевого самоврядування) на сьогодні є основним міжнародно-правовим документом з питань місцевого самоврядування для країн-членів Ради Європи. Метою цього документу є встановлення загальноєвропейських стандартів щодо організації місцевого управління на засадах самоврядності, які є обов’язковими для вказаних країн. Хартія місцевого самоврядування зобов'язала держави, які її підписали, застосовувати основні правові норми, що гарантують правову, адмiнiстративну й фінансову самостійність територіальних громад та їх органів.

Як відомо, Україна є членом Ради Європи з 1995 р. і на виконання своїх зобов’язань перед цією європейською інституцією наша держава ратифікувала Хартію місцевого самоврядування.

            Нині в Україні триває процес імплементації Хартії місцевого самоврядування. Проте темпи й обсяги цієї імплементації не повною мірою задовольняють Конгрес місцевих і регіональних влад Європи (далі – КМРВЄ), яким здійснюється моніторинг дотримання положень вказаного документу з боку країн-членів Ради Європи.

З огляду на викладене вище, виокремлюються три основоположні проблеми, пов’язані з імплементаційним процесом Хартії місцевого самоврядування у правове поле держави.

Проблема перша (головна): проблема форми моделі влади, що має закріпитися під час сучасних конституційних реформ.

Проблема друга: відображення у Конституції України та Законі України від 21 травня 1997 р. № 280/98-ВР „Про місцеве самоврядування в Україні” принципів місцевої самоврядності, визначених Хартією місцевого самоврядування.

            Проведене дослідження стану правової реалізації положень Хартії місцевого самоврядування свідчить про їх неповне відтворення в Конституції України та чинних законах України. Якщо конституційне і законодавче визнання місцевого самоврядування, визначення його підзаконності знайшли своє відображення у правовому полі держави, то стан реалізації інших правових вимог європейської спільноти щодо місцевої демократії залишається недостатнім і частково незадовільним.

12. Види муніципальних систем в зарубіжних країнах.

Види муніципальних систем в зарубіжних країнах

Система м/с кожної окремо взятої країни обумовлюється чинниками:

1. Формою територіальної організації держави;

2. Багаторівневість адміністративно-територіального поділу; (локальне, місцеве, обласне місцеве самоврядування)

3. Муніципальна система, яка характеризує відносини місцевих органів з органами державної влади

Муніципальні системи зарубіжних країн:

1. Максимально централізована система центрального управління (у монархічних країнах):

органи самоврядування фактично не створюються, а місцеві справи вирішуються представниками держави, спеціально призначеними монархом чиновниками.

2. Іберійська система (Іспанія, Португалія, країни латинської Америки):

функції місцевого управління на всіх територіальних рівнях здійснюють обрані представницькі органи, а також обрані радою або населенням одноособові виконавчі органи, які за посадою очолюють відповідні ради і водночас затверджуються центральною владою у якості її представників у відповідній адміністративно-територіальній одиниці. (застосовується на рівні міста Києва)

3. Континентальна (Франція, Італія, Болгарія, Угорщина):

поєднання виборного місцевого представницького органу і призначені представника центральної влади, який здійснює наглядові функції за функціонуванням м/с, як правило в територіальних одиницях вищого рівня (обласний рівень в Україні)

4. Англосаксонська (Канада, США, Австралія, Великобританія):

вирішення місцевих питань здійснюють обрані населенням колегіальні представницькі органі, які функціонують автономно, існують на усіх рівнях місцевого управління, діють незалежно один від одного і юридично не пов'язані з центральною владою (локальний рівень по відношенню до сільських, селищних, міських рад)

5. Радянська система м/с (Куба, Китай, В'єтнам):

існування на усіх територіальних рівнях представницьких органів, які формують виконавчу владу, побудовані на засадах централізму з обов'язковим підпорядкуванням представницьких органів нижчого рівня вищим. (виконавчі комітети, які виконують президіальну функцію).

Україна відноситься до змішаної системи.