Майновий та земельні паї, методика їх розрахунку.

Земельна частка (пай) – умовна частка землі, визначена у результаті поділу земель, переданих у колективну власність, серед членів сільськогосподарського підприємства. Право на земельну частку мають члени зазначених підприємств, у тому числі пенсіонери.

Розміри земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначаються виходячи з вартості земельної частки та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь.

Вартість земельного паю по підприємству (Взп) обчислюють з виразу:

Взп = Гоз. : Чп,

Гоз – грошова оцінка сільськогосподарських угідь, що підлягають паюванню, грн..;

Чп – чисельність пайовиків, які мають право на земельний пай.

Середня грошова оцінка (Сго) гектара сільськогосподарських угідь розраховується за такою формулою:

Сго = Гоз : Псг,

Псг – площа сільськогосподарських угідь, передених у колективну власність підприємству.

Розмір земельного паю в умовних кадастрових гектарах (Ркг) обчислюють з виразу

Ркг = Взп : Сго

Кількість фізичних гектарів сільськогосподарських угідь на одного пайовика (Кфг) визначають за формулою:

Кфг = Псг : Чп

Власники сертифікату на право на земельну частку (пай) можуть передавати право на них в оренду, спадщину, дарувати, обмінювати, безперешкодно отримувати свою земельну частку в натурі з одночасною видачею на неї Державного акта на право власності.

Майновий пай – це частка кожного члена КСП в майновому пайовому фонді, розмір якої залежить від трудової участі в діяльності підприємства.

Для визначення індивідуальних майнових паїв необхідно:

• визначити пайовий фонд майна, що має бути розподілений між суб’єктами майнових відносин;

• розрахувати проіндексований трудовий внесок працівників за всі роки їх роботи на підприємстві;

• визначити для кожного працівника - суб’єкта майнових відносин - його індивідуальний майновий пай, який є його власністю.

Для визначення індивідуальних майнових паїв спочатку розраховується пайова ставка діленням пайового фонду майна на загальний трудовий внесок працівників підприємства і визначений результат множать на сукупний трудовий внесок відповідного працівника за всі роки його роботи на даному підприємстві.

Визначення потреби підприємства (підрозділу) в тракторах на окремі види робіт і нормативним методом.

Потребу в техніці визначають за технологічними картами, розрахунковим та нормативним методами.

1. Потребу в тягових і робочих машинах визначають на підставі обсягів робіт та строків їх виконання згідно з технологічними картами по марках тракторів, комбайнів. Потребу в тракторах розраховують як в умовних одиницях, так і у фізичних .

2. Розрахунковий метод застосовують для визначення річної потреби в тракторах і с.-г. машинах господарства в цілому, а також на окремий період або певну роботу. Кількість тракторів в еталонному вимірі розраховують за формулою

К_ет = О : Д * К_зм* Н_в * К_г , де

К_ет - кількість тракторів в еталонному вимірі;

О - обсяг роботи в умовних еталонних гектарах;

Д - кількість робочих днів на рік або в періоді;

К_зм - середній коефіцієнт змінності;

Н_в - змінна норма виробітку еталонного трактора в умовних гектарах;

К_г - нормативний коефіцієнт технічної готовності.

3. На великих за територією багатогалузевих підприємствах річну потребу в техніці найдоцільніше визначати нормативним методом – застосування нормативів потреби в тракторах за типами і марками та с.-г. машинах загального призначення на 1000 га посівної площі. Так, норматив для першого класу тракторів (Т-150, К-700, ДТ-75)становить0,3 штуки на 100га ріллі, для другого (МТЗ, ЮМЗ всіх модифікацій) – 0,52 штуки, для третього(Т-16, Т-24, Т-40) - 0,04 на 100 гектарів ріллі.

Розрахунки здійснюють за формулою:

Чз = (П * Нп) : 1000,

Чз – кількість певного засобу механізації у фізичному вимірі;

П – площа ріллі або певної культури;

Нп – норматив потреби в техніці.

Одержаний результат коригують до цільночислового значення у фізичних одиницях.

Залежно від потужності тракторів, видів і строків виконання робіт, наявності техніки на підприємстві комплектують:

• прості (з однією причіпною або начіпною машиною);

• складні (більш як з однієї машини певної марки);

• комбіновані (в їхньому складі різні машини, що водночас виконують кілька технологічних операцій: сівба з одночасним боронуванням, коткуванням тощо).

Потребу в причепах, навісних машинах і знаряддях на окремі роботи розраховують за формулою:

Км = Ма * Кт,

Км – кількість машин;

Ма – кількість машин, знарядь в одному агрегаті;

Кт – необхідна кількість агрегатів (тракторів) для виконання роботи.

Також існує нормативне навантаження на відповідні види та марки сільськогосподарських машин.

Нормативи потреби в с.-г. техніці

Види та марки машин Кількість на 1000 га Трактори: В еталонному вимірі 11,73 У фізичному вимірі 13,6 Плуги 6,7 Сівалки зернові і комбіновані 8,7 Картоплесаджалки 43,5 Культиватори для міжрядного обробітку 11,2 Зернозбиральні комбайни 8,3

Поняття, завдання і основні принципи наукової організації праці, її складові частини.

Наукова організація праці – комплекс заходів, що забезпечують найефективніші поєднання людей із засобами виробництва в єдиному виробничому процесі на основі досягнень науки, техніки і передового досвіду.

Принципи наукової організації праці:

• поділ та кооперування праці, найповніше використання знань, уміння й навичок кожного працівника;

• вдосконалення виробничих процесів і робочих місць та обслуговування їх з метою збільшення корисного часу протягом зміни;

• створення для працюючих найкращих умов праці та відпочинку, поліпшення трудової дисципліни, розробка і впровадження наукою обґрунтованих норм праці;

• безпека праці та підвищення професійного і культурного рівня працівників;

• зростання відповідальності й матеріальної заінтересованості в кінцевому результаті виробництва, кращому використанні землі, основних і оборотних засобів, дотримання режиму економії.

Завдання наукової організації праці:

• вдосконалення форм поділу і кооперації праці

• визначення найбільш раціональних форм і розмірів виробничих підрозділів;

• вдосконалення організації і обслуговування робочого місця;

• вивчення і розповсюдження передових методів і прийомів праці;

• покращення санітарно-гігієнічних і естетичних умов праці і техніки безпеки;

• встановлення раціональних режимів праці і відпочинку;

• удосконалення нормування праці;

• зміцнення трудової дисципліни.

Складові частини наукової організації праці:

• організації трудових колективів;;

• організація робочих місць та відповідних умов праці;

• нормування та оплата праці;

• організація прогресивних форм організації праці.