Закон України “Про селянське (фермерське ) господарство”. Порядок створення фермерських господарств і припинення їх діяльності.

Згідно прийнятого Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" з грудня 1991року в нашій країні почали створюватися фермерські господарства.

Селянське (фермерське) господарство (СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну продукцію сільського господарства, займатися її переробкою і реалізацією. Це підприємство є юридичною особою, має назву, печатку і штамп, працює на засадах самоокупності.

Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник, на ім’я якого видається Державний акт на право користування землею або і приватної власності. Членами цього господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти віком 16 і більше років та інші родичі.

Згідно з чинним на початок 2002 року законодавством розмір земельної ділянки для ведення СФГ може становити до 100 га земель сільськогосподарського призначення (землі у приватній власності і землі, які надані у постійне користування). Усі СФГ здійснюють плату за землю. З 1 січня 1999 року ці підприємства, як і аграрні підприємства сплачують єдиний фіксований податок. Новостворені СФГ звільняються від сплати податку протягом перших трьох років з часу надання їм земельної ділянки.

Джерелом формування доходів цих підприємств є виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), дивіденди на цінні папери, прибуток від участі в діяльності спільних підприємств та інші надходження. Важливо, що селянські (фермерські) господарства розподіляють доходи самостійно, керуючись власними інтересами.

Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» передбачається соціальне і пенсійне страхування членів цього господарства та найманих осіб, які працюють у ньому за договором.

Діяльність селянського (фермерського) господарства може бути припинена з різних причин, зокрема через добровільне рішення про припинення його діяльності, визнання його банкрутом і в разі припинення права власності на землю або у випадках, коли не залишається жодного члена СФГ спадкоємця.

Склад і структура сільськогосподарських угідь, напрями їх раціонального використання.

Земельна площа, що закріплюється за с.-г. підприємствами, складається з різних видів угідь. Земельні ресурси – національне багатство нашої країни, важлива умова життя і діяльності суспільства.

Земельні угіддя – це ділянки землі, які мають конкретне сільськогосподарське призначення і придатні для виробництва певних видів сільськогосподарської продукції.

Вони поділяються на дві групи:

- землі сільськогосподарського призначення;

- землі не сільськогосподарського призначення.

До складу земельних угідь сільськогосподарського призначення відносять:

- орні землі – рілля (посіви+пар, включаючи городи) і перелоги;

- багаторічні сільськогосподарські насадження – сади, ягідники, виноградники, хмільники, горіхоплідні, чайні, тутові.

- сіножаті – заливні, суходільні, заболочені, штучні.

- вигони і пасовища – степові, гірські, низинні і штучні.

До складу земельних угідь не сільськогосподарського призначення відносять:

- ліси і чагарники, включаючи ґрунтозахисні насадження;

- землі під будівлями, вулицями, дворами, площами і шляхами;

- землі під водою – ставками, річками, озерами;

- землі, непридатні для сільськогосподарського користування – болота, яри, піски, злісні солонці, гірські хребти, льодовики.

Склад і співвідношення земельних угідь не постійний. З розвитком техніки, меліорації в обробіток і використання включають такі землі, які раніше не оброблялись і не використовувались. Отже одні угіддя переходять в інші. Перехід одних видів земельних угідь в інші називається їх трансформацією.