Організація кормо виробництва та її принципи. Кормова база. Джерела надходження і види кормів.

Кормова база – це склад, кількість та якість кормів, система виробництва і використання їх. Корми надходять від власного виробництва та зі сторони. Власні корми можуть бути польового і лукопасовищного виробництва і їх об’єднують у такі групи: концентровані (зерно суміш, фураж), грубі (сіно, солома), соковиті(корене і бульбо плоди), зелені, мінеральні і азотні, тваринного походження.

Система кормовиробництва – це раціональне співвідношення зоотехнічних, агрономічних та організаційно-економічних вимог при виробництві кормів, мета якого – забезпечити потреби тваринництва як найбільшою кількістю високоякісних і дешевих кормів.

Головним джерелом виробництва кормів у сільських господарствах є кормова площа, яка включає посіви зернофуражних кормових культур та природні сіножаті і пасовища. При виробництві кормів дотримуються таких принципів:

• відповідність структури кормової бази спеціалізації тваринництва;

• чіткий взаємозв’язок обсягу виробництва кормів відповідних видів із поголів’ям тварин;

• відповідність системи кормо-виробництва природноекономічним умовам підприємства;

• ефективне використання землі (поєднання і раціональне ведення польового та лукопасовищного кормо виробництва);

• висока економічна ефективність кормової бази;

• раціональне розміщення кормо виробництва по території підприємства;

• плановість виробництва та використання кормів.

Розрізняють такі види систем кормовиробництва:

• система польового кормовиробництва, поширена в районах з великою розораністю земель і малими площами природних кормових угідь;

• лукопасовищна система кормовиробництва, джерелом кормів тут є природні луки і пасовища;

• комбінова посівно-лукопасовищна система кормо виробництва, корми тут надходять як з посівів, так і з природних угідь.

Економічна оцінка систем кормо виробництва:

• рівень виробництва кормо протеїнових одиниць на 1 гектар кормової площі і с.-г. угідь;

• собівартість 1 центнеру корму;

• продуктивність праці при виробництві кормових культур;

• економічна ефективність виробництва продукції тваринництва.

Організація зеленого конвеєра. Методика розрахунку потреби в зелених кормах і площі посіву кормових культур.

Зелений конвеєр – це безперебійне надходження на протязі вегетації зелених кормів для тваринництва. Джерела надходження зелених кормів – це посівні сільськогосподарські культури на зелений корм, природні пасовища та сіножаті.

Науково-дослідними установами для кожної зони розроблено схеми зеленого конвеєра, в яких послідовно зазначені строки сівби та використання зеленої маси різних культур і природних кормових угідь. Щоб забезпечити потребу в зелених кормах, по кожній декаді визначають надходження зеленої маси з природних кормових угідь, у тому числі з культурних пасовищ, супутньої продукції (гичка буряків, відходи овочівництва тощо), а також урожай повторних і ущільнених посівів. Недостатню по кожній декаді кількість кормів передбачають забезпечувати, висіваючи культури на зелений корм. Визначену кількість зеленої маси ділять на планову врожайність підібраної культури й обчислюють площу її посіву.

Культури на зелений корм вирощують здебільшого в кормових, а також у польових сівозмінах.