4. Основні функції живого

• Обмін речовин і енергії – сукупність процесів, що відбуваються в організмі і забезпечують організм необхідними речовинами й енергією. Він складається з двох процесів: асиміляції (assimilatio – уподібнення, ототожнення) і дисиміляції (dissimilatio – розподібнення). Засвоєння клітинами речовин, що споживаються з зовнішнього середовища і стають частиною їхніх структур, називається асиміляцією, а розщеплення складних речовин на більш прості – дисиміляцією. На процеси асиміляції витрачається енергія, що утворюється в організмі за рахунок дисиміляції.

• Подразливість – спроможність клітин відповідати на подразнення зміною свого фізіологічного стану; подальший розвиток цієї властивості призвів до виникнення в деяких тканинах (нервовій, м'язовій, секреторній) властивості збудливості. Ця властивість пов'язана зі зміною потенціалу мембрани збудливих клітин і поширенням хвилі збудження мембраною клітини, а іноді і перехід збудження на інші тканини. Збудливі тканини реагують на подразнення специфічно – нервові клітини генерують нервовий імпульс, м'язові скорочуються, залозисті виділяють секрет. Спроможність клітин до збудження є основою більш складних реакцій організму на подразнення – таксисів, тропізмів. У більш складно організованих організмів відповідні реакції охоплюють ряд різнорідних тканин, у першу чергу нервову. Така відповідна реакція зветься рефлекторною. На основі рефлексів будуються більш складні форми відповідних реакцій – інстинкти й умовні рефлекси.

• До основних властивостей живого належать також спадковість і мінливість. Їх вивченням займається генетика.

• Саморепродукція –- тривалість життя в кожного організму обмежена, але кожний живий організм спроможний до розмноження, росту і розвитку.

5. Клітина як структурна та функціональна одиниця організму Будова клітини

Мембранні органели – ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі, мітохондрії, лізосоми,

Не мембранні органели – рибосоми, клітинний центр

5. Поняття про гомеостаз. Саморегуляція функцій - основний механізм підтримки гомеостазу

Термін «внутрішнє середовище організму» запропонований французьким фізіологом Клодом Бернаром. У це поняття включена сукупність – кров, лімфа, тканинна (інтерстиціальна, позаклітинна), спинномозкова й інші рідини, що омивають клітини й міжклітинні структури тканин, що приймають тим самим участь у здійсненні обміну речовин.

Основним внутрішнім середовищем організму є кров, а роль безпосереднього поживного середовища для клітин виконує тканинна рідина. Їх склад і властивості специфічні для кожного органа, відповідають його структурним і функціональним особливостям. Надходження з крові складових часток до тканинної рідини й їхній зворотний відтік у лімфу і знову в кров вибірково регулюється тканинними бар'єрами. Визначаючи склад крові та тканинної рідини, можна судити про обмінні процеси, що відбуваються в окремих тканинах, органах, або організмі. Внутрішнє середовище характеризується динамічною сталістю – гомеостазом, що має особливе значення в життєдіяльності організму.

Більш 100 років тому великий фізіолог К. Бернар прийшов до висновку «сталість внутрішнього середовища є умова незалежного існування», інакше кажучи, для того, щоб організм функціонував ефективно клітини, що його складають, повинні знаходитися в жорстко регульованому середовищі. Пізніше цей принцип було підтверджено численними експериментами і спостереженнями і стало зрозумілим, що внутрішнє середовище організму регулюється комплексом спеціальних механізмів. Основний принцип регуляції – негативний зворотний зв'язок. Завдяки цьому склад внутрішнього середовища підтримується на достатньо постійному рівні.

Для опису цього стану Уолтер Кеннон ввів у 1929 році термін гомеостаз (грец. homoios – подібний, однаковий + stasis – стан, нерухомість). Під гомеостазом зараз розуміється не тільки узгоджені фізіологічні процеси, що підтримують стійкий стан організму, але і регулюючі механізми, що забезпечують цей стан. Багато які з окремих механізмів, що забезпечують регуляцію внутрішньо - і позаклітинних взаємодій, у ряді випадків зрівноважуючих одне одного, оказують взаємно протилежний вплив. У кінцевому рахунку це призводить до встановлення в організмі рухливого фізіологічного фону, а також дозволяє живій системі, незважаючи на зміни, що виникають у процесі життєдіяльності та в навколишньому середовищі, підтримувати відносну динамічну сталість. Межі гомеостазу можуть бути жорсткими і пластичними. Їхні показники залежать від видових, індивідуальних, статевих і інших умов. Жорсткими константами є параметри внутрішнього середовища, що визначають оптимальну активність обмінних процесів.

Живий організм являє собою відкриту систему, що безупинно обмінюється речовиною й енергією з навколишнім середовищем. У цьому обміні і підтримці сталості внутрішнього середовища беруть участь величезна кількість органів, систем, процесів, механізмів. До них відносяться шкіра, селезінка, печінка, бар'єрна та імунна системи і багато інших.

Наприклад, шкіра забезпечує захисну, обмінну, видільну, сенсорну й інші функції. Вона є водним і жировим депо. У селезінці відбувається кровотворення, депонування електролітів, ліпідів, у ній утворюються гемолізини. У печінці знешкоджуються токсини, лікарські речовини, руйнується ряд гормонів. Печінка приймає участь в обміні білків, жирів, вуглеводів і води, і таким чином у виробленні енергії в організмі. У ній утворюється жовч, компоненти системи згортання крові і протизгортальної системи, й інші біологічно активні речовини. Вона є депо мінералів і вітамінів. Поряд із шкірою, нирками, органами дихання і травлення, печінка входить до складу зовнішніх бар'єрів, що забезпечують захист організму від несприятливих факторів навколишнього середовища, внутрішніх бар'єрів, що зберігають сталість внутрішнього середовища. До внутрішніх бар'єрів прийнято відносити гістогематичні (бар’єр між клітинами і кров’ю), гематоенцефалічні (бар’єр між кров’ю і нервовими клітинами), гематокохлеарні та ін. Їхньою структурною основою є ендотелій капілярів.

Сталість внутрішнього середовища, як і інших тваринною, підтримується складними системами нервової і гуморальної природи за принципом негативного зворотного зв'язку.