15.Нематеріальне стимулювання персоналу

Стимулювання – це система заходів і засобів свідомої дії суспільства на ефективність діяльності працівників і трудової організації шляхом використання розвитку їхніх матеріальних і моральних інтересів.

Нематеріальне стимулювання персоналу в організації, насамперед, направлене на задоволення мотиву збереження соціального статусу працівника в трудовому колективі завдяки залишення за ним його робочого місця чи займаної посади; підвищення соціального статусу працівника в трудовому колективі в результаті одержання ним більш високої відповідальної посади, посилення зацікавленості працівника самим процесом опанування новими знаннями, вміннями та практичними навичками; поглиблення інтересу щодо професійного спілкування з професіоналами як в організації, так і поза її межами. Суттєву роль в нематеріальному стимулюванні розвитку персоналу відіграє регулювання робочого часу та заохочення працівників у підвищенні свого рівня професійної майстерності на базі надання їм вільного часу. При цьому особливий стимулюючий ефект мають додаткові та творчі відпустки, що надаються працівникам, в тому числі для самостійного навчання, підвищення рівня кваліфікації, підготовки дисертаційних робіт, пов’язаних з проблематикою виробництва, понад термінів, установлених чинним трудовим законодавством.

Як засвідчує практика, основними видами нематеріального стимулювання є: оголошення подяки, нагородження Почесною грамотою, занесення прізвища працівника до Книги пошани, поміщення фотографії працівника на Дошку пошани, до Галереї Трудової Слави, присвоєння почесних звань тощо. Моральні заохочення, як присвоєння почесного звання "Відмінник якості" з врученням власного тавра і переведенням на самоконтроль, присвоєння почесного звання "Кращий за професією", тощо.

16.Нормування та облік чисельності персоналу

У вітчизняних організаціях для розрахунку чисельності робітників застосовуються наступні види норм: норми часу, норми виробітку, норми обслуговування, норми часу обслуговування, норми чисельності. Під нормою часу розуміються суспільно необхідні витрати часу на виконання одиниці роботи одним робітником чи групою робітників відповідної кваліфікації. Норму часу, установлену на операцію чи одиницю виробу, називають нормою штучного часу.

Величина штучної норми часу складається з : Тшт = Тос + Тдс + Тобс + Твід + Тпер, де Тос – основний час, Тдс – допоміжний час, Тобс – час обслуговування робочого місця, Твід – час на відпочинок і особисті потреби, Тпер – час неусуваємих перерв, установлених технологією й організацією виробництва.

Норми виробітку застосовуються для розрахунку чисельності працюючих у таких видах виробництва, де продукт праці є однорідним і може бути обмірюваний у натуральних величинах - штуках, літрах, тоннах. Між нормою часу і нормою виробітку існує обернено пропорційний зв'язок: будь-яке зменшення норми часу відразу ж приводить до відповідного збільшенню норми виробітку і навпаки. Для розрахунку чисельності працюючих по професіях і кваліфікації за допомогою норм штучного часу і норм виробітку в першому випадку досить обсяг майбутніх робіт, обчислений по часу, поділити на фонд часу працівника, а в другому випадку – обсяг робіт, виражений у натуральних одиницях, поділити на відповідну норму виробітку. При цьому необхідно враховувати і планований рівень виконання норм штучного часу і норм виробітку в першому випадку досить обсяг майбутніх робіт, обчислений по часу, поділити на фонд часу працівника, а в другому випадку – обсяг робіт, виражений у натуральних одиницях, поділити на відповідну норму виробітку. При цьому необхідно враховувати і планований рівень виконання норм.

При розрахунку чисельності працюючих необхідно розрізняти явочну й облікову чисельність. Облікова чисельність перевищує явочну, тому що в ній не враховуються плановані невиходи на роботу під час відпустки, хвороби і т.д. Щоб визначити облікову чисельність (Чспис), необхідно помножити явочну чисельність (Чяв) на коефіцієнт, що враховує плановані невиходи на роботу.