2.2. Гідросферні

Повені – це тимчасові значні затоплення місцевості внаслідок підніман­ня рівня води у річці, озері, водосховищі, які спричиняються різними при­чинами (весняне сніготанення. випадання сильних дощових опадів, злив, за­тори льоду на річках, прорив греблі та огорожі дамб).

Повені завдають великої матеріальної шкоди та призводять до людських жертв. Вони відрізняються від інших стихійних лих тим, що у деякій мірі прогнозуються. Це дає можливість в багатьох випадках заздалегідь визначити час, характер та очікувані розміри затоплення. Своєчасно вжиті заходи дозволяють виключити чи значно зменшити катастрофічні наслідки повені.

Повені залежно від причин умовно можна поділити на 3 групи.

1 група – повені, викликані випаданням сильних опадів чи інтенсивним таненням снігу (льодовиків). Особливо значної шкоди народному господарству завдають повені з льодоходом. Льодохід супроводжується заторами (загромадженням русла річки льодом), що утворюють льодову пробку, яка, в свою чергу, – викликає додаткове піднімання води й затоплення нових територій. Крім того, при прориві водою перешкод може утворитися стрімка хвиля, яка створює небезпеку раптового затоплення території, розташованої нижче за течією.

Такі повені (затоплення) відбуваються щорічно по річках Дністер, Південний Буг, Дніпро та інших. На території Одеської області є райони, де бувають затоплення: Савранський район (площа 3 тис.км2 з населенням 15 тис. осіб). В Одесі – район Пересип.

2 група – охоплює повені, які виникають під впливом нагінного вітру. Вони спостерігаються на морських узбережжях та на ділянках біля гирла річок, що впадають у море.

3 група – повені, викликані підводними землетрусами, внаслідок чого виникають гігантські хвилі – цунамі. У відкритому морі цунамі, як правило, похилі та невідчутні для суден, але з наближенням до берега їх стрімкість швидко зростає і вони з величезною силою падають на берег.

Основний напрям боротьби з повенями полягає у зменшенні максимальної витрати води у річці шляхом вчасного перерозподілу стоку (насадження лісозахисних смуг, розорювання землі, зберігання приберегових водоохоронних смуг рослинності та ін). Певний ефект дає також обладнання ставків та інших ємностей у балках і ярах для перехоплення талих і дощових вод. Для середніх та великих рік єдиний радикальний засіб – це регулювання повеневого стоку за допомогою водосховищ. Крім того, для захисту від повеней широко використовується давно відомий спосіб влаштування дамб.

У ймовірних осередках ураження при затопленні на підставі прогнозу повинні визначатися та доводитися до відома населення:

- межі можливої зони затоплення;

- рівень підіймання води;

- час приходу проривної води на об’єкт;

- тривалість затоплення.

Одночасно визначається місце та зона евакуації населення при загрозі затоплення. Для зменшення сили наслідків повені велике значення має своєчасне сповіщення населення.

Снігові заноси виникають під час інтенсивного випадання снігу. Вони тимчасово паралізують роботу залізничного та автомобільного транспорту, порушують нормальне життя сіл і навіть міст. Мешканці перших поверхів будинків інколи не можуть вийти зі своїх квартир і потребують зовнішньої допомоги.

Для людей велику небезпеку становлять снігові буревії у той момент, коли вони перебувають на відкритій місцевості і поза населеними пунктами.

Снігова лавина (сніговий обвал) – це звалювання з гірських вершин сні­гових мас, що виникають внаслідок перевантаження схилу після великого випадання снігу, під час відлиги, внаслідок формування в нижніх частинах снігової товщі горизонту розрихлення. Лавини мають катастрофічний харак­тер і загрожують гірським шляхам, гідротехнічним спорудам та промисловим об’єктам, які розташовані на шляху руху лавини. Сила удару снігової лавини може сягати 60...100 т на 1 м2.