Час перебування людей у захисному одязі залежно від температури повітря

Температура зовнішнього повітря, °С	Час перебування в ізолювальних засобах захисту шкіри
	без вологого екрану вального комбінезона	з вологим екранувальним комбінезоном
ЗО та вище	15—20 хв	1—1,5 год
25—29	До 30 хв	1,5—2 год
20—24	До 45 хв	2—2,5 год і більше
15—19	До 2 год	Понад 3 год
Нижче за 15	Понад 3 год	Понад 4—5 год

Примітка. При роботі у хмарну та вітряну погоду, а також у затінку для тренова­них, фізично здорових людей терміни, зазначені в таблиці, можуть бути збільшені в 1,5 разу.

Радіопротектори — речовини, які по­слаблюють реакцію організму на опромі­нення. Найпоширенішим нині є цистамін. Таблетки цистаміну приймають за ЗО—40 хв до початку опромінення. Препа­рат Б-190 — адреноміметик — випускається в таблетках по 0,15 г. Разова доза — 0,45 г. Таблетки треба розжувати та запити водою. Вживають за 15—20 хв до променевого впливу, тривалість дії — 1 год, після чого можна приймати по­вторно.

РДД-77 (діетилстильбестрол) — таблетки по 0,025 г. Застосовують за 1—2 доби до очікуваного впливу. Радіозахисна дія настає через 24 год, зберіга­ється 8—10 діб. Найефективнішим засобом захисту щитоподібної залози від радіоактивних ізотопів йоду є приймання всередину препаратів стабільного йоду (йодна про­філактика). Максимальний захисний ефект може бути досягнутий у разі прий­мання всередину заздалегідь або одночасно з надходженням радіоактивного йоду. Одноразове приймання препарату забезпечує захисний ефект протягом 24 год. У зв'язку з тим що при аваріях на АЕС не можна виключити ймовір­ність повторного викиду, необхідно приймати препарат протягом усього термі­ну, коли можливе надходження радіоактивного йоду, але не більш як 10 діб для дорослих та не більше 2 діб — для вагітних і дітей до трьох років. Якщо йодна небезпека буде зберігатися понад 10 діб (для дорослих) та 2 діб (для ва­гітних і дітей до трьох років), то необхідно вживати інші заходи, аж до евакуа­ції. Дозування: дорослі — 130 мг калію йодиду на добу; діти — 65 мг; немовля­та, які перебувають на грудному вигодовуванні, одержують необхідну дозу препарату з молоком матері, яка повинна прийняти 130 мг калію йодиду.

Як достатньо ефективні засоби захисту від радіоактивних речовин, що по­трапили в організм, застосовують комплексони, адсорбенти, що перешкоджа­ють усмоктуванню радіоактивних речовин у кров та сприяють їх швидкому виведенню з організму.

Із засобів, що запобігають первинній загальній реакції опромінення або зменшують її дію на організм, застосовують етапіразин, а також аерон і церу- кал.

Антидоти — речовини, які запобігають дії СДОР та ціанідів з групи ФОС, до яких належать будаксим, атропін. Антидотами ціанідів є амілнітрат, пропілнітрит та ін., антидотом люїзиту та інших арсенумісних сполук — унітіол. Ці антидоти можна використовувати як засоби профілактики та надання ме­дичної допомоги.

Протибактеріальні засоби поділяють на засоби специфічної і неспецифічної профілактики. До засобів специфічної профілактики належать вакцини сироватки, анатоксини, бактеріофаги. До засобів неспецифічної профілактики — антибіотики, сульфаніламідні препарати, інтерферони та ін.

До табельних медичних засобів індивідуального захисту належать: аптечні індивідуальна (АІ-2), індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8) та перев'язувальний пакет індивідуальний (ППІ).

АІ-2 містить комплекс препаратів, що запобігають впливу на людину іонізаційного випромінювання, СДОР, протибактеріальні засоби; лікі для

Аптечка індивідуальна АІ-2

Гніздо № 1 — шприц-тюбик з 1 мл 2 % розчину промедолу; використову­ють як знеболювальний засіб для запобігання больовому шоку при травмах та опіках.

Гніздо № 2 — пенал червоного кольору і антидот ФОС — тарен; застосову­ють 1 таблетку за сигналом штабу цивільної оборони. При наростанні ознак отруєння застосовують ще одну таблетку.

Гніздо № 3 — великий пенал без забарвлення: протибактеріальний засіб №2 — сульфадиметоксин. Приймають при розладах травної системи, що ви­никають при опроміненні: у першу добу — 7 таблеток на одне приймання, у наступні дві доби — по 4 таблетки на одне приймання.

Гніздо № 4 — два пенали рожевого кольору: радіозахисний засіб № 1. У кожному пеналі по 6 таблеток цистаміну. Приймають за ЗО—40 хв до мож­ливого опромінення одночасно 6 таблеток на одне приймання, а при продов­женні опромінення — через 4—6 год ще 6 таблеток.

Гніздо № 5 — два пенали без забарвлення з квадратними корпусами: проти­бактеріальний засіб № 2 — антибіотик широкого спектра дії по 5 таблеток у кожному пеналі. Рекомендується приймати вміст одного пенала при бактері­альному зараженні або його загрозі (як засіб екстреної неспецифічної профі­лактики), а також для профілактики ранової та опікової інфекції.

Гніздо № 6 — пенал білого кольору: радіозахисний засіб № 2 — калію йодид. Приймають по 1 таблетці натще при небезпеці потрапляння радіо­активного йоду в організм.

Гніздо № 7 — пенал синього кольору. Містить етапіразин. Приймають по 1 таблетці відразу після опромінення, а також при травмах голови за наявності нудоти та блювання.

Індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8) призначений для частко­вої санітарної обробки та дегазації відкритих ділянок шкіри та одягу, що при­лягає до них, у разі потрапляння на них СДОР у краплиннорідкому та тумано- подібному стані, а також бактеріальних засобів. Пакет містить флакон з уні­версальним дегазатором отруйних речовин, до нього додаються 4 ватно-марлеві тампони. У зв'язку зі швидким всмоктуванні ФОС і деяких інших отруйних речовин та СДС необхідно максимально скоротити час початі оброблення (бажано не пізніше 5 хв).

Пакет перев'язувальний індивідуальні* (ППІ) використовують для перев'язування раї опіків, а також для спинення деяких видів кр> вотечі (мал. 81). Він являє собою стерильни бинт з двома ватно-марлевими подушечкам (одна фіксована на кінці бинта, інша — пересуі на), які вміщені в герметичну упаковку.

Інженерний захист населення (сховища, протирадіаційні укриття)

Цей вид захисту передбачає виконання таки основних заходів:

1. Під час розроблення генеральних планів за будови населених пунктів та інших об'єктів треба враховувати характер місце вості щодо проявів небезпечних явищ природного і техногенного характеру.

2. Потенційно небезпечні об'єкти слід розміщувати так, щоб під час аварі шкода населенню і довкіллю була мінімальною.

3. Будувати будинки і споруди, інженерні мережі та транспортні комуніка ції із заданими рівнями безпеки і надійності.

4. Розробляти і здійснювати регіональні та місцеві плани запобігання над звичайним ситуаціям і ліквідації їх наслідків.

5. Створювати комплексні системи захисту населених пунктів та об'єктії господарювання від природних небезпек — будувати протизсувні, протипове- неві, протиселеві та інші інженерні споруди.

6. Розробляти і впроваджувати заходи щодо безаварійного функціонуван­ня потенційно небезпечних об'єктів.

Сховища — це захисні споруди герметичного типу, призначені для захисту людей від усіх уражуючих факторів ядерного вибуху, а також від отруйних речовин, СДОР та бактеріальних засобів. У надзвичайних ситуаціях мирного часу сховища забезпечують захист людей від високих температур, отруєння продуктами горіння, ураження СДОР та іонізаційним випромінюванням.

За захисними якостями сховища поділяють на чотири класи:

• сховища І класу витримують навантаження понад 5 кг/см²;

• II класу — 3—5,5 кг/см²;

• III класу — 2—3,5 кг/см²;

• IV класу — 1—2,5 кг/см².

Залежно від умов зведення розрізняють сховища, завчасно збудовані в мирний час та швидко збудовані (зі збірних конструкцій у період загрози на­паду противника).

За місткістю розрізняють сховища малі (для 600 осіб), середні (для 600— 2000 осіб) та великі (понад 2000 осіб).

За місцем розташування сховища можуть бути вбудованими (під будин­ками та спорудами) та спорудженими окремо.

Сховища мають основні та допоміжні приміщення. До основних приміщень відносять: відсіки для укриття, пункти управління, медичні пункти. У схови­щах для лікувальних закладів розгортають: операційно-перев'язочний блок, передопераційну, стерилізаційні приміщення тощо. Допоміжні приміщення включають: фільтровентиляційні приміщення, приміщення для дизель-ге- нераторів, електрощитові, приміщення для зберігання паливно-мастильних матеріалів, продовольства, санітарні вузли, тамбур-шлюз, тамбур. Для про­пуску людей сховище повинне мати основні входи та аварійні виходи. При ви­соті приміщень від 2,25 до 2,9 м влаштовують двох'ярусні нари, а при висоті 2,9 м та більше — трьох'ярусні. Розміри для сидіння 0,45x0,45 м, для лежан­ня — 0,55x1,8 м. Для сидіння при двох'ярусних нарах відводиться 80 % місць, при трьох'ярусних — 70 %. Місткість сховища визначають із розрахунку пло­щі на одну людину у відсіку: при двох'ярусному розташуванні нар — 0,5 м², при трьох'ярусному — 0,4 м². Об'єм повітря на одну особу — не менше ніж 1,5 м³.

Санітарно-гігієнічні норми сховищ

Допустимі величини на одну особу	Призначені для укриття
	населення	хворих
Площа, м2	0,4—0,5	0,75 для хворого, який сидить, та не менше 1,9 для хворого, якого переносять на носилках
Об'єм, м8	1,5	—
Надходження повітря в режимі фільтровентиляції, м8/год	2—10	10
Гранично допустима температу­ра у приміщенні, °С	ЗО	23
Запас води для пиття, л	3	20 на одного хворого та 3 на одну особу персоналу

Повітропостачання сховищ забезпечується трьома режимами:

1. режим 1 — чистої вентиляції. При цьому режимі фільтровентиляційна система сховища очищує повітря від радіоактивного та іншого пилу (у проти-пиловому фільтрі);

2. режим 2 — фільтровентиляції. Зовнішнє повітря у фільтрах-поглиначах очищується від отруйних речовин, СДОР та пороху;

3) режим 3 — регенерації. За наявності в зовнішньому повітрі сильної загазованості шкідливими речовинами і продуктами горіння проводиться ре­генерація внутрішнього повітря, одночасно створюється тиск повітря всереди­ні сховища. Кількість повітря, що подається, вираховується залежно від тем­ператури повітря: при режимі 1—8 — 13 м³/год, при режимі 2—2 — 10 м⁸/год на одну особу. Сховища мають отримувати електропостачання від міської елек­тромережі, а на випадок аварії — автономне. Система водопостачання і каналі­зації сховищ підключається до міської мережі. На випадок аварійного запасу питної води з розрахунку 3 л на одну особу на добу, а також автономні прийма­чі фекальних вод. Сховище повинне мати телефонний зв'язок з пунктом управ­ління та гучності, підключені до міської та місцевої радіотрансляційних ме­реж.

Допустимі радіуси збору людей у сховища залежать від характеру забудо­ви території. При одноповерховій забудові радіус збору — 500 м, при багато­поверховій — 400 м. Виходячи з цих нормативів, визначаються радіуси збору населення, місткість сховищ і кількість входів. Сховища призначені також для укриття найбільших працюючих змін підприємств, які продовжують свою діяльність у зонах можливих сильних руйнувань міст та об'єктів. У міс­тах будуються спеціальні сховища, призначені для укриття нетранспорта­бельних хворих, які залишились. Місткість таких сховищ має бути не менше 80 осіб (включно з медперсоналом). Санітарно-гігієнічні норми

Протирадіаційні сховища забезпечують захист людей від впливу іонізаційних випромінювань при радіоактивному зараженні місцевос­ті. їх обладнують у тих населених пунктах та на об'єктах, де головною небез­пекою буде радіоактивне зараження місцевості.

Допустимі радіуси збору людей у протирадіаційних сховищах — до 1000 м у зонах можливих слабких руйнувань та до 3000 м — поза зонами руйнувань. Типова місткість їх — 75—100,150—200 та 300 осіб. Норми площі на одну осо­бу в основному такі самі, як і у сховищах.

Для розміщення та відпочинку людей у протирадіаційних сховищах за­лежно від висоти приміщення передбачено обладнання одно-, двох- та трьох'ярусних нар. Передбачається природна вентиляція (у сховищах місткіс­тю не більш як 50 осіб) або вентиляція з механічним спонуканням при місткос­ті понад 50 осіб і для сховищ закладів охорони здоров'я. Норми надходження повітря відповідають нормам режиму чистої вентиляції. За відсутності водо­гону передбачається установлення бачків з питною водою з розрахунку 2 л на добу на одну особу. Освітлення здійснюється від зовнішньої електростанції, аварійне — від акумуляторів. У протирадіаційних сховищах, де розміщується керівництво підприємства, встановлюються телефони, в інших сховищах— репродуктори, підключені до місцевої та міської трансляційних мереж.

Простіші укриття використовуються при появі загрози нападу для всього населення, яке не може бути укрите у сховищ ах та протирадіаційних схови­щах. Вони забезпечують захист людей від світлового випромінювання, а також знижують вплив іонізаційних випромінювань і вибухової хвилі ядерного ви­буху. До них відносять щілини (мал. 84), траншеї та ін. У перші 10—12 год проводиться викопування їх, а в наступні 10—12 год — удосконалення (перекриття, ґрунтова відсипка тощо). Місткість простіших укриттів — 10—40 осіб. Входи в такі укриття мають розташовуватися не далі як за 400—500 м від міс­ця роботи або проживання населення

Медичний і біологічний захист населення.

Медичний захист передбачає своєчасне надання допомоги потерпілим і лі­кування їх, забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій. Для цього проводять такі заходи:

1. Планують і використовують сили й засоби органів охорони здоров'я не­залежно від відомчої належності їх.

2. Розгортають у надзвичайних умовах потрібну кількість лікувальних за­кладів.

3. Своєчасно застосовують профілактичні медичні препарати.

4. Здійснюють контроль за харчовими продуктами, питною водою і джере­лами водопостачання.

5. Завчасно створюють і підготовляють спеціальні формування.

6. Накопичують медичні засоби захисту, медичне та спеціальне майно і техніку.

7. Контролюють стан довкілля, санітарно-гігієнічну та епідеміологічну си­туацію.

8. Готують медичний персонал і проводять загальне медико-санітарне на­вчання населення.

Біологічний захист — це захист від біологічних засобів ураження, який включає своєчасне виявлення чинників біологічного зараження залежно від їх твиду і ступеня ураження, проведення комплексу адміністративно-господар­ських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів.

Біологічний захист передбачає:

• своєчасне використання колективних та індивідуальних засобів за­хисту;

• запровадження режимів карантину та обсервації;

• знезаражування осередку ураження;

• необхідне знезаражування людей, тварин тощо;

• своєчасну локалізацію зони біологічного ураження;

• проведення екстреної та специфічної профілактики;

• дотримання протиепідемічного режиму підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності й господарювання, та населен­ням.

Карантин — це система державних заходів, які включають режимні, адміністративно-господарські, протиепідемічні, санітарні і лікувально-профі­лактичні заходи, направлені на локалізацію і ліквідацію осередків бактеріаль­ного ураження.

Карантин (обсервація) вводиться наказом начальника цивільної оборони країни (області) після отримання попередніх результатів бактеріологічних до­сліджень із встановленням збудника інфекції. (Зразок наказу в додатку за пе­реліком № 71 Закону України «Про захист населення і територій від над­звичайних ситуацій техногенного і природного характеру» № 1809-ІІІ від 08.06.2000 р., де визначаються завдання всім службам, які задіяні на ліквіда­ції осередку особливо небезпечної інфекції.)

Введення карантину супроводжується одночасним введенням режиму об­сервації на всіх адміністративних територіях приблизно в радіусі 10 км.

Проведення карантинних заходів здійснюється всіма міністерствами, ві­домствами та організаціями відповідно до вимог законодавчих нормативних актів.

Методичне керівництво з організації та проведення карантинних обсерва­ційних заходів в осередках особливо небезпечної інфекції (далі — ОНІ) покла­дається на медичну службу, яка разом з виконанням заходів з медичного забез­печення попередньо встановлює принципи та вихідні положення з тактики дій служб цивільної оборони щодо локалізації та ліквідації осередку ОНІ, дає кон­кретні рекомендації з режиму, бере участь у контролі за проведенням каран­тинних заходів.

Карантин (обсервація) відміняється наказом начальника цивільної оборо­ни України (області) не раніше ніж пройде термін інкубаційного періоду цього захворювання з моменту ізоляції останнього хворого і проведення заключної дезінфекції в осередку ураження.

Для проведення карантинних заходів призначається адміністрація каран­тину. Начальником карантину призначають представника адміністрації, за­ступником начальника карантину — епідеміолога від санітарно-епідеміологічної служби. Комендантську службу очолює представник служби охорони громадського порядку. Також призначають по одному представнику від служб цивільної оборони, які задіяні в ліквідації осередку ОНІ.

При запровадженні карантину передбачаються:

• озброєна охорона всієї зони карантину;

• суворий контроль за в'їздом та виїздом населення і вивозом майна із зони карантину;

• заборона проїзду через осередок ураження автомобільного транспорту;

• створення обсерваторів та проведення заходів з обсервації осіб, що зна­ходилися в осередку і вибувають за межі зони карантину;

• обмеження спілкування між окремими групами населення;

• встановлення протиепідемічного режиму для населення, роботи місько­го транспорту, роботи торговельної мережі і підприємств громадського харчу­вання, об'єктів народного господарства залежно від епідемічної обстановки, що склалась, але який забезпечує їх безперервну роботу;

• забезпечення населення продуктами харчування і промисловими това­рами першої необхідності з урахуванням правил протиепідемічного режиму;

• встановлення суворого протиепідемічного режиму роботи медичних за­кладів;

• проведення заходів із знезаражування об'єктів зовнішнього середови­ща, промислової продукції та санітарної обробки населення;

• переведення всіх об'єктів харчової промисловості на спеціальний техно­логічний режим роботи, який гарантує нешкідливість продукції, яку випус­кає об'єкт;

• проведення екстреної та специфічної профілактики;

• раннє виявлення інфекційних хворих, їх ізоляція та госпіталізація;

• контроль за суворим виконанням населенням, підприємствами, мініс­терствами та відомствами встановлених правил карантину;

• проведення санітарно-просвітницької роботи.

При проведенні обсервації передбачаються:

• обмеження виїзду, в'їзду і транспортного проїзду всіх видів транспорту через зону обсервації;

• проведення знезаражування об'єктів зовнішнього середовища;

• активне виявлення хворих, їх ізоляція, госпіталізація;

• проведення санітарної обробки ураженого населення;

• проведення екстреної профілактики серед осіб, які були в контакті з хво­рими;

• посилення медичного контролю за проведенням санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів;

• посилення ветеринарно-бактеріологічного контролю за ураженими сіль­ськогосподарськими тваринами і продукцією тваринництва;

• встановлення протиепідемічного режиму роботи медичних закладів.

Комендантська служба організовується для забезпечення ізоляції каран­тинної зони, щоб виключити винесення інфекції за її межі і зменшити переда­чу інфекції в осередку.

Озброєна варта забезпечується службою охорони громадського порядку ра­зом з військовими підрозділами шляхом виставлення постів охорони по пери­метру осередку і цілодобового патрулювання.

Для контролю за здійсненням протиепідемічного режиму при в'їзді та ви­їзді населення, вивезенні вантажів розгортаються спеціальні формування, контрольно-пропускні пункти (КПП), до складу яких входять санітарно- контрольні пункти (СКП).

Із зони карантину дозволяється вивозити різні вантажі за наявності доку­ментів про їх знезараження. Виїзд, вихід людей із зони карантину дозволяєть­ся особам за наявності в них документа про проходження обсервації. Ввіз ван­тажів у зону карантину (до передавально-перевантажувального пункту) здійс­нюється особами, які супроводжують вантажі, при суворому виконанні вста­новлених правил карантину.

У зону карантину безперешкодно допускаються формування цивільної обо­рони та окремі фахівці, направлені для проведення заходів з ліквідації осеред­ків ураження, а також особи, які постійно проживають на території зони ка­рантину, але виїхали з неї до встановлення карантину.

Санітарно-контрольний пункт призначається від санітарно-епідеміо­логічної служби і на нього покладається:

• перевірка посвідчень про проходження обсервації в осіб, які вибувають із зони карантину;

• перевірка документів про проведення вакцинації (за необхідності в осіб, які прибувають у зону карантину;

• в окремих випадках видача засобів термінової неспецифічної профілак­тики особам, які прибувають у зону карантину);

• медичний нагляд за особами, які супроводжують вантаж, транспортни­ми бригадами, особовим складом КПП;

• виявлення інфекційних хворих серед осіб, які вибувають із зони каран­тину і які прибувають до неї, та їх ізоляція.

Вивіз вантажів із карантинної зони здійснюється після їх знезараження.

Документи про знезараження вантажів та їх нешкідливість видаються ві­домствами, які відправляють вантажі.

Продукція харчових підприємств із карантинної зони має бути в захисній тарі та перевозитися в щільно закритих ящиках.

Обмеження спілкування населення в карантинній зоні встановлюється за­лежно від епідемічної обстановки. Воно досягається шляхом:

• заборони вільного пересування населення і транспорту всередині населе­них пунктів, на які накладено карантин;

• відміни занять у всіх навчальних закладах, закриття дитячих закладів або переведення їх на цілодобову роботу;

• заборони масових заходів, закриття театрів, клубів;

• закриття ринків;

• організації забезпечення населення продуктами харчування та речам першої потреби.

Населення, що проживає у зоні карантину, зобов'язане суворо дотриму-ватися встановлених правил карантину, а саме:

• використовувати індивідуальні засоби захисту органів дихання;

• застосовувати засоби екстреної та специфічної профілактики;

• проходити санітарну обробку, проводити знезараження одягу та помешкання

• своєчасно повідомляти про появу в сім'ї, у квартирах хворих;

• суворо дотримуватися правил особистої гігієни.