Потім штаб цо передає приблизно такий текст звертання:

«Увага! Говорить штаб ЦО міста. На (найменування об'єкта) від­булась аварія з викидом (найменування СДОР). Хмара зараженого повітря поширюється в напрямку (найменування об'єкта, району міста, населеного пункту).

У зону хімічного зараження потрапляють (найменування об'єктів, установ, вулиць, районів). Робітникам і службовцям (найменування об'єктів) негайно надіти протигази, зайняти захисні споруди. Робіт­никам, службовцям і населенню (найменування об'єктів, закчадів, районів, вулиць) перебувати в будинках і зробити герметизацію всіх приміщень. Населенню, що проживає на вулицях (конкретно яких), негайно залишити житлові будинки, приміщення тощо і вийти в рай­он (назва району). Якщо ви не маєте при собі протигаза і не встигли до підходу хмари залишити будинок, то укрийтеся в ньому. Щільно зачиніть вікна, кватирки, двері, запобігайте надходженню повітря ззовні. Сповістіть про аварію своїх сусідів. Надалі дійте відповідно до вказівок штабу ЦО».

Працівники об'єкта, почувши сигнал оповіщення, негайно вико­ристовують засоби індивідуального захисту, потім вживають заходів, передбачених спеціальними інструкціями, укриваються в підготовле­них сховищах чи виходять із зони зараження. Особи, які входять до складу невоєнізованих формувань ЦО, прибувають на пункт збору формувань і беруть участь у локалізації і ліквідації осередку зараження.

Особи, які отримали ураження, звертаються в медичний пункт чи інші медичні установи для надання їм медичної допомоги і визна­чення ступеня ураження.

В усіх випадках під час аварії вхід у виробничі зони приміщень, підвали та інші будівлі дозволяється лише після контрольної пере­вірки наявності в них СДОР.

На об'єкті, де виникла аварія, у першу чергу проводять роботи з припинення подальшого викиду (виливу) СДОР:

• вимикають ушкоджену ділянку;

• перекривають канали й інші запірні пристрої;

• на різні розриви в трубопроводах і ємкостях накладають пла­стирі, муфти, забивають пробки;

• СДОР перекачують з пошкоджених ємкостей до непошкоджених;

• за необхідності проводять підготовку котлованів і обладнання земляних валів.

Район забезпечують охороною.

Під час роботи в осередку СДОР слід суворо дотримуватися правил безпеки:

• усі люди, які беруть участь у роботах, повинні бути забезпечені протигазами і захисним одягом;

• за необхідності їм видають спеціальні протихімічні пакети й аптечки індивідуальні (АІ-2);

• кожен з них повинен уміти користуватись індивідуальними і медичними засобами захисту;

• перед початком роботи проводиться ретельний інструктаж;

• після закінчення роботи організовується спеціальне санітарне оброблення.

Почувши повідомлення про аварію, усе населення повинне швид­ко використати засоби індивідуального захисту органів дихання і шкіри. У квартирі чи службовому приміщенні необхідно негайно зачинити вікна, двері, кватирки, вентиляцію і димоходи, щілини в дверях, вікнах заклеїти папером, скотчем, лейкопластирем, заткнути мокрими ганчірками, відключити газ та нагрівальні прилади, загаси­ти вогонь у печах. Увімкнути місцеві програми радіомовлення і теле­бачення. Якщо є можливість - повідомити про небезпеку сусідам.

Потрібно пам'ятати, що час підходу зараженого повітря до місця перебування населення вкрай обмежений. Він може обчислюватися хвилинами, десятками хвилин. Це залежить від відстані до осередку аварії і швидкості вітру. Потрібно врахувати, що кілька хвилин та­кож буде витрачено на оголошення сигналу «Увага всім!» і повідом­лення штабу ЦО.

Уражуюча дія на людину конкретних СДОР залежить від їхньої концентрації в повітрі і тривалості дії. Тому, якщо немає можливості залишити небезпечну зону до надходження зараженої хмари, необ­хідно не піддаватися паніці і продовжувати вживати заходів захисту.

Під час перебування на вулиці не слід торкатися будь-яких пред­метів. За відсутності протигазів при захисті органів дихання на вулиці й у приміщенні можна використовувати маски з тканини, хутряні чи ватяні частини одягу. При цьому знижується концентра­ція шкідливих домішок у вдихуваному повітрі. Маски (пов'язки) необхідно змочити залежно від виду СДОР. Наприклад, за наявності в повітрі аміаку — 5 % розчином кислоти лимонної; бензолу, арсена­ту водню, пари кислот, сірководню, хлору — 2 % розчином натрію гідрокарбонату.

За відсутності зазначених розчинів можна використовувати воду, а якщо її немає поблизу, - змочити пов'язки власною сечею.

Для захисту шкіри можна надягти рукавички, плащі, шапки або інші предмети одягу. Залежно від виду СДОР треба орієнтуватись, в яких приміщеннях потрібно укритися. Якщо пари СДОР легші за повітр на нижніх поверхах, підвалах, якщо важчі (щільність більше від 1: сірководень, тетраетилсвинець, хлор) — на верхніх по­верхах.

За наявності часу і можливості проводиться евакуація населення в безпечний район. Збір людей у містах відбувається, як правило, по вулицях і під'їздах. Напрямок виходу з небезпечної зони вказують представники ЦО чи міліції. Якщо їх поблизу немає, то потрібно виходити в бік, перпендикулярний напрямку вітру, за можливості на підвищену і добре провітрювану ділянку місцевості. Якщо в будинку є транзисторний радіоприймач, варто захопити його з собою і на­строїти на місцеве мовлення.

У низці випадків передбачається можливість укриття населення в сховищах, обладнаних фільтровентиляційними установками (ФВУ), однак після проходження первинного огляду за несприятливих умов вирішується питання про евакуацію.

Якщо говорити про запобіжні заходи особистого захисту, то ба­жано знати, які ХНО є в тому чи іншому районі і як буде виглядати можлива аварія. Якщо такі дані відсутні, то про всяк випадок слід бути обережним, відчувши незрозуміле гудіння, вибухи й особливо запах, навіть приємний. Наприклад, запах гіркого мигдалю — одна з ознак розливу кислоти синильної.

(щільність пари менша від 1: аміак, бензин, бензол), укрива­тися необхідно

На всіх ХНО мають бути створені локальні системи оповіщення працівників, керівників цих об’єктів, а також населення. При аваріях оповіщаються чергові зміни аварійних служб (газорятівники, пожежна та медична служби, воєнізована охорона) а також керівники підприємств, закладів (у першу чергу дитячих), органи місцевої влади, населення.

Сирени і переривчасті гудки підприємств – це сигнал "Увага всім!". Потрібно включити радіоприймач, телевізор і слухати інформацію про надзвичайну ситуацію та порядок дій.

Треба уникати паніки, слід негайно застосувати працівникам об’єкту засоби індивідуального захисту (діяти відповідно інструкцій); укритись у підготовлених сховищах чи вийти із зони зараження. Особи, які отримали ураження, звертаються в медичний пункт.

В усіх випадках під час аварії вхід у виробничі зони приміщень, підвали та ін. будівлі дозволяється лише після контрольної перевірки наявності в них СДОР.

На об’єкті, де виникла аварія, в першу чергу проводять роботи з припинення подальшого викиду (виливу) СДОР:

- вимикають ушкоджену ділянку;

- перекривають канали та ін. запірні пристрої;

- на різні розриви у трубопроводах і ємностях накладають пластирі, муфти, забивають пробки;

- СДОР перекачують із пошкоджених ємностей до непошкоджених;

- за необхідності проводять підготовку котлованів та обладнання земляних валів;

- район забезпечують охороною.

Під час роботи в осередку СДОР слід суворо дотримуватися правил безпеки:

- усі люди, які беруть участь у роботах, повинні бути забезпечені протигазами і захисним одягом;

- за необхідності їм видають спеціальні протихімічні пакети й аптечки індивідуальні (АІ-2);

- кожен з них повинен уміти користуватися індивідуальними і медичними засобами захисту;

- перед початком роботи проводиться ретельний інструктаж;

- після закінчення роботи зорганізується спеціальна санітарна обробка.

Населення після повідомлення повинне негайно застосувати засоби індивідуального захисту органів дихання і шкіри; щільно зачинити вікна, двері, щілини заклеїти. Підготувати запас питної води: набрати воду у герметичні ємності, підготувати мийний розчин для оброблення рук. Увімкнути телевізор, радіоприймач.

Уражуюча дія СДОР залежить від їхньої концентрації в повітрі і тривалості дії. Тому якщо немає можливості залишити небезпечну зону до надходження зараженої хмари, необхідно продовжувати вживати заходів захисту. Під час перебування на вулиці не слід торкатися будь-яких предметів. За відсутності протигазів на вулиці й у приміщенні можна використовувати маски з тканини, хутряні чи ватяні частини одягу. Маски (пов'язки) необхідно змочити певним розчином залежно від виду СДОР. За наявності в повітрі :

аміаку – 5% розчином кислоти лимонної;

бензолу, водню арсенату, парів кислот, сірководню, хлору – 2% розчином натрію гідрокарбонату.

За відсутності зазначених розчинів можна використовувати воду, а якщо її немає – змочити пов'язки власною сечею.

Для захисту шкіри – рукавички, плащі, шапки або ін. предмети одягу.

Залежно від виду СДОР треба орієнтуватися, в яких приміщеннях потрібно укритися:

- якщо пари СДОР легші за повітря ( густина пари менша за одиницю : аміак, бензин, бензол) – укриватися у підвалах, на нижніх поверхах;

- якщо пари важчі (щільність більше одиниці: сірководень, тетраетил свинець, хлор) – на верхніх поверхах.

За наявності часу і можливості проводиться евакуація населення. Треба підготуватися: упакувати у герметичні пакети та скласти у валізу документи, цінності і гроші, предмети першої необхідності, ліки, мінімум білизни та одягу, запас консервованих продуктів на 2-3 доби. Напрямок виходу з небезпечної зони вказують представники цивільної оборони чи міліції (в бік, перпендикулярний напрямку вітру, за можливості на підвищену і добре провітрювану ділянку місцевості). Перед виходом з будинку – вимкнути джерела електро-, водо-, газопостачання, взяти підготовлені речі, надягнути засоби захисту.

У деяких випадках передбачається можливість укриття населення у сховищах, обладнаних фільтровентиляційними установками, однак після проходження первинного огляду за несприятливих умов вирішується питання про евакуацію.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКЕ МЕДИЧНЕ УЧИЛИЩЕ

Тема: ”Управління силами та засобами ОГ під час НС”

План

Найбільш ефективним засобом зменшення шкоди та збитків, яких зазна­ють суспільство, держава і кожна окрема особа в результаті надзвичайних си­туацій, є запобігання їх виникненню, а в разі виникнення — здійснення захо­дів, адекватних ситуації, що склалася.

Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій — це підготовка та реа­лізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, органі­заційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання безпеки, оцінювання рівнів ризику, завчасне реагування на за­грозу виникнення надзвичайної ситуації на основі даних моніторингу (спосте­режень), експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію або пом'якшення її можливих наслідків.

Зазначені заходи запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру в нашій країні здійснює Єдина державна система запо­бігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру і реагу­вання на них, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 3 серпня 1998 р.

Єдина державна система запобігання надзвичайним ситуаціям техногенно­го і природного характеру і реагування на них (ЄДСЗНС) включає в себе цент­ральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, орга­нізовують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техно­генного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.

Основною метою створення ЄДСЗНС є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, забезпе­чення цивільного захисту населення.

ЄДСЗНС складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні: загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими цен­тральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із за­побіганням надзвичайним ситуаціям та захистом населення і територій від їх наслідків.

Кожний рівень ЄДСЗНС має координаційні (схема 16) та постійні органи управління щодо вирішення завдань у сфері запобігання надзвичайним ситуа­ціям, захисту населення і територій від їх наслідків, систему повсякденного управління, сили і засоби, резерви матеріальних та фінансових ресурсів, сис­теми зв'язку та інформаційного забезпечення.

Постійні органи управління з питань техногенно-екологічної безпеки, ци­вільної оборони та з надзвичайних ситуацій:

• на загальнодержавному рівні — Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

• на регіональному рівні — Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, уповно­важені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населен­ня Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севас­топольської міських державних адміністрацій;

• на місцевому рівні — районні державні адміністрації і виконавчі органи рад, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного за­хисту населення;

• на об'єктовому рівні — структурні підрозділи підприємств, установ та організацій або спеціально призначені особи з питань надзвичайних ситуа­цій.

До системи повсякденного управління ЄДСЗНС входять оснащені необхід­ними засобами зв'язку, оповіщення, збирання, аналізу і передачі інформації:

1. центри управління в надзвичайних ситуаціях, оперативно-чергові служ­би уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного за­хисту населення усіх рівнів;

2. диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої вла­ди, державних підприємств, установ та організацій.

До складу сил і засобів ЄДСЗНС входять відповідні сили і засоби функціо­нальних і територіальних підсистем, а також недержавні (добровільні) ряту­вальні формування, які залучаються для виконання відповідних робіт.

Військові і спеціальні цивільні аварійно-рятувальні (пошуково-рятувальні) формування, з яких складаються сили постійної готовності (СПГ) і засоби, комплектуються з урахуванням необхідності проведення роботи в автономно­му режимі протягом не менше трьох діб і перебувають у стані постійної готов­ності. СПГ згідно із законодавством можуть залучатися для термінового реагу­вання у разі виникнення надзвичайної ситуації з повідомленням про це відпо­відних центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих орга­нів рад, керівників державних підприємств, установ та організацій.

У виняткових випадках, коли стихійне лихо (або епідемія, епізоотія, ава­рія чи катастрофа) ставить під загрозу життя і здоров'я населення і потребує термінового проведення великих обсягів аварійно-рятувальних і відновлю- вальних робіт, Президент України може залучати до виконання цих робіт у порядку, визначеному Законом України «Про надзвичайний стан», спеціаль­но підготовлені сили і засоби Міноборони.

На базі існуючих спеціалізованих служб і підрозділів (будівельних, медич­них, хімічних, ремонтних та ін.) в областях, районах, населених пунктах, під­приємствах, установах та організаціях створюються позаштатні спеціалізова­ні формування, призначені для проведення конкретних видів невідкладних робіт у процесі реагування на надзвичайні ситуації. Ці формування проходять спеціальне навчання, періодично залучаються до участі у практичному відпра­цюванні дій з ліквідації надзвичайних ситуацій разом із СПГ.

Тривалий час наданням медичної допомоги під час катастроф займалися переважно військові лікарі. Вони інтуїтивно усвідомлювали і потім науково обґрунтували (М.І. Пирогов, 1896), що за таких ситуацій принципи і методи, які застосовуються у звичайних умовах, є малоефективними, тому вкрай не­обхідні особливі організаційні принципи з одночасною зміною тактики ді­яльності лікаря. Аналіз проблем надання допомоги в разі виникнення над­звичайної ситуації і катастроф доводить, що між принципами надання ме­дичної допомоги під час катастроф як у мирний, так і у воєнний час суттєвої різниці немає.

Оптимізація термінів екстреної медичної допомоги є визначальним показ­ником ефективності роботи охорони здоров'я в надзвичайних ситуаціях, оскільки від максимального скорочення часу з моменту отримання травми до надання медичної допомоги залежить наслідок багатьох видів уражень. Тому пропонуються заходи організаційного характеру, об'єднані поняттям ліку­вально-евакуаційне забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях.

Порятунок життя потерпілих і збереження здоров'я населення в районі лиха багато в чому залежать від чіткої взаємодії аварійно-рятувальних і медич­них служб швидкого реагування, організації етапної системи надання екстре­ної медичної допомоги потерпілим. Проведення в районі лиха пошуково-ряту­вальних робіт, розвідка, розшук, лікування потерпілих, надання першої ме­дичної допомоги, транспортування потерпілих на тимчасові збірні пункти здійс­нюються, як правило, рятувальниками, тобто особами без медичної освіти.

Лікувально-евакуаційне забезпечення (ЛЕЗ) населення в надзвичайних ситуаціях — частина системи медичного забезпечення, що є комплексом своє­часних, послідовно проведених заходів щодо надання невідкладної медичної допомоги потерпілим у зонах надзвичайних ситуацій у поєднанні з їх евакуа­цією до лікувальних установ для подальшого лікування. Отже, ЛЕЗ — це комплекс організаційних, медичних, технічних та інших заходів щодо розшу­ку уражених (хворих), їх винесення (вивезення) з осередку ураження, надання першої медичної допомоги на місці ураження (або поблизу від нього), відправ­лення на етапи медичної евакуації, надання спеціалізованої медичної допомо­ги й лікування.

У виконанні робіт, пов'язаних із запобіганням надзвичайним ситуаціям і ре­агуванням наних, можуть брати участь також добровільні громадські об'єднання за наявності у представників цих об'єднань відповідного рівня підготовки, під­твердженого в атестаційному порядку. Свої дії вони повинні узгоджувати з тери­торіальними органами та уповноваженими з питань надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення, а роботи виконувати під їх керівництвом.

Залежно від масштабів та особливостей надзвичайної ситуації, що прогно­зується або виникла, може застосовуватись один із таких режимів функціону­вання ЄДСЗНС:

• режим повсякденної діяльності — при нормальній виробничо-промис­ловій, радіаційній, хімічній, біологічній (бактеріологічній), сейсмічній, гідро­геологічній і гідрометеорологічній обстановці (за відсутності епідемії, епізоотії та епіфітотії);

• режим підвищеної готовності — при істотному погіршенні виробничо- промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки (з одержанням прогнозної інформації щодо можливості виникнення надзвичайної ситуації);

• режим діяльності у надзвичайній ситуації — при реальній загрозі ви­никнення надзвичайних ситуацій і реагуванні на них;

• режим діяльності у надзвичайному стані — запроваджується в Україні або на окремих її територіях у порядку, визначеному Конституцією України та Законом України «Про надзвичайний стан».

Основні заходи, що реалізуються ЄДСЗНС: