Тимчасові режими захисту населення у випадку ускладнення обстановки на аес

Номер режиму	Сила експозицій­ної дози, мР/год	Режимні заходи щодо захисту населення
1	0,1—0,3	Укриття дітей, герметизація приміщень, укриття та упакування продуктів харчування. Обмежене перебування на відкритому повітрі дорослих. Обладнання санітар­них бар'єрів на входах у квартирі.
2	0,3—1,5	Заходи першого режиму, йодна профілактика дітей, об­межене перебування на вулицях всього населення. Об­ладнання санітарних бар'єрів на сходах будинку.
3	1,51—15	Заходи попередніх режимів, йодна профілактика всього населення, часткова евакуація (дітей і вагітних).
4	15,1—100	Заходи 1,2, 3-го режимів. Евакуація всього населення, крім контингенту, задіяного в аварійно-рятувальних ро­ботах.
5	Більше 100	Повна евакуація населення.

Сирени і переривчаті гудки підприємств та транспортних засобів — це сигнал «Увага всім!». Необхідно негайно ввімкнути приймачі радіотрасляційної мережі, радіоприймач або телевізор; уважно слухати інформацію про надзвичайну ситуацію та інструкції про порядок дій, не користуватись без потреби телефоном, щоб за необхідності можна було вільно зв'язатися з вами. У разі одержання сигналу про аварію населення ховається в будинках протирадіаційних укриттях або евакуюється. Слід зберігати спокій. Час для ретельного виконання заходів захисту буде достатньо. Необхідно попередити сусідів, надати допомогу інвалідам, дітям та людям похилого віку Якщо обставини змушують людей тимчасово залишатися на забрудненій радіо- активними речовинами місцевості, то необхідно: вжити заходів щодо змен­шення проникнення радіаційних речовин у квартиру (будинок), щільно зачи­нити вікна і двері, щілини заклеїти. Підготувати запас питної води, набрати воду в ємності, що закриваються, підготувати найпростіші засоби санітарної обробки (наприклад, мильний розчин для оброблення рук), перекрити крани. Не виходити з приміщення без крайньої потреби, час перебування на вулиці максимально обмежити; під час перебування на вулиці використовувати засо­би індивідуального захисту (респіратори, плащі, головні убори, рукавиці, взуття). На забрудненій території не можна роздягатися, сідати на землю, ку­рити, споживати їжу і т. ін. їжу можна споживати тільки в закритих примі­щеннях, перед цим ретельно вимити руки і прополоскати рот 0,5 % розчином харчової соди; не споживати харчові продукти і воду, якщо вони не пройшли дозиметричного контролю. Провести йодну профілактику.

Обсяг захисних заходів залежить від рівня радіації, що визначається шля­хом оцінювання радіаційної обстановки. Щоб зменшити дію радіації на орга­нізм людини, необхідно знати радіаційну обстановку у місці проживання, ро­боти, господарської діяльності і дотримуватись заходів радіаційної безпеки.

Радіаційною обстановкою називають сукупність наслідків радіоактивно­го забруднення місцевості, що впливають на діяльність виробничого персона­лу об'єктів господарювання, сил цивільної оборони і населення. Радіаційна обстановка характеризується масштабами і характером радіоактивного за­бруднення. Оцінка радіаційної обстановки включає визначення масштабів і характеру радіоактивного забруднення, аналіз впливу їх на життєдіяльність об'єктів, сил цивільної оборони і населення та вибір найдоцільніших варіантів дій, при яких виключається радіаційне ураження людей. Ступінь небезпеки і можливий вплив наслідків радіоактивного забруднення оцінюють за допомо­гою розрахунків очікуваних доз опромінення, які будуть взяті за основу для визначення найдоцільніших способів захисту і дій людей. Окрім розрахунків очікуваних доз опромінення під час оцінювання радіаційної обстановки мо­жуть вирішуватися й інші завдання, наприклад визначення масштабів радіо­активного забруднення; допустимого часу початку і тривалості робіт на за­брудненій ділянці; втрат серед людей від зовнішнього (комбінованого) опро­мінення і т. ін. Необхідність вирішення того чи іншого завдання визначається характером робіт на забрудненому об'єкті та радіаційною обстановкою. Роз­рахунки, пов'язані з оцінкою радіаційної обстановки, виконують штаб цивіль­ної оборони, служба радіаційного і хімічного захисту та командири форму­вань.

Радіаційну обстановку з'ясовують і оцінюють за даними прогнозу та радіа­ційної розвідки. Прогноз радіаційної обстановки потрібен для розроблення планів захисту виробничого персоналу і населення, а також для прийняття необхідних рішень з організації захисту виробничого персоналу і населення на початковому етапі радіаційного забруднення. Надалі сили радіаційної розвід­ки з'ясовують фактичну радіаційну обстановку — потужність доз і ступінь ра­діоактивного забруднення в окремих пунктах місцевості. За даними фактичної радіаційної обстановки уточнюють прийняті раніше рішення і проводять за­ходи, спрямовані на зменшення радіоактивного ураження людей і забруднен­ня довкілля.

Прогнозовану радіаційну обстановку після аварії на АЕС з'ясовують і оці­нюють за певними вихідними даними, що можуть бути зведені у три групи: перша — дані про АЕС, друга — метеорологічні, третя — додаткові дані.

Дані про АЕС включають: тип ядерного енергетичного реактора (ЯЕР), його електричну потужністьW, МВт; кількість (л) аварійних ЯЕР; координати ЯЕР або АЕС; час початку аварії — Тав, діб, год; частку викинутих із ЯЕР радіоак­тивних речовин — , %.

Метеорологічні дані — це відомості про швидкість вітру на висоті 10 м — о₁₀, м/с, напрямок вітру — a₁₀ в градусах на цій же висоті та стан хмарності — хмар немає, середня або суцільна хмарність. Додаткова інформація може включати: час початку роботи на забрудненій території, її тривалість, коорди­нати об'єкта і т. ін. Щоб оцінити радіаційну обстановку на об'єкті за результа­тами радіаційної розвідки, потрібні такі вихідні дані:

• час ядерного вибуху (аварії), від якого виникло радіоактивне забруд­нення;

• рівні радіації на об'єкті та час їх вимірювання;

• значення коефіцієнтів ослаблення радіації спорудами, будовами, схови­щами, укриттями, транспортними засобами тощо;

• допустимі дози опромінення, встановлені для людей, які працюють у зоні забруднення.

Під час прогнозування припускають, що напрямок осі поширення сліду ра­діоактивної хмари збігається з вибраним напрямком вітру. Зони забруднення місцевості зображують у вигляді еліпсів на горизонтальній площині.

Вихідними даними для з'ясування та оцінювання радіаційної обстановки за даними радіаційної розвідки є рівень радіації в окремих пунктах на місце­вості та час його вимірювання. Ці дані є основою для нанесення меж фактич­них зон забруднення. Для цього на схемах позначають точки, де вимірювали рівень радіації, з однаковими або близькими за значеннями на межах зон М, А, Б, В, Г, сполучають між собою плавними лініями відповідного кольору.

Оцінку радіаційної обстановки в будинку (квартирі), на садовій ділянці можна визначити за допомогою побутових дозиметричних приладів-радіо- метрів «Сосна», «РКСБ», «Прип'ять», індикатора гамма-випромінювання «Белла» та ін. Ці прилади можна придбати через торговельну мережу.

Підготуватися до можливої евакуації означає підготувати документи, цін­ності та гроші, речі першої потреби, необхідні ліки (обов'язково йодопрепара- ти), мінімум білизни та одягу, запас консервованих продуктів на 2—3 доби. Речі упакувати і покласти у найбільш захищеному від проникнення зовніш­нього забруднення приміщенні Дізнатися у місцевих органах державної влади та місцевого самоврядуван­ня про місце збору мешканців для евакуації. Від'єднати всі споживачі елек­тричного струму від електромережі, вимкнути газ. Слід швидко зібрати необхідні документи (паспорт, військовий квиток, до­кументи про освіту і спеціальність, свідоцтва про шлюб і народження дітей), цінності, ліки, продукти та гроші, речі першої необхідності, білизну, одяг, за­пас консервованих продуктів на 2—3 доби. Речі упакувати і зберігати в най­більш захищеному від проникнення зовнішнього забруднення приміщенні.

Надати допомогу дітям, інвалідам та людям похилого віку. Вони підляга­ють евакуації в першу чергу. По можливості слід негайно залишити зону ра­діоактивного забруднення. Перед виходом з будинку вимкнути джерела елек- тро-, водо- і газопостачання, узяти підготовлені речі, одягнути протигаз (респі­ратор, ватно-марлеву пов'язку), верхній одяг (плащ, пальто, накидку), гумові чоботи.

З прибуттям на нове місце перебування про­вести дезактивацію засобів захисту, одягу, взут­тя та санітарну обробку шкіри на спеціально об­ладнаному санітарно-обмивочному пункті або ж самостійно (зняти верхній одяг і, ставши спиною проти вітру, витрусити його; повісити одяг на пе­рекладину чи мотузку, віником або щіткою змес­ти з нього радіоактивний пил та вимити водою; обробити відкриті ділянки шкіри водою або роз­чином з індивідуального протихімічного пакета (ІПП-8), який буде виданий кожному. Для оброблення шкіри можна використовувати вату, марлю чи просто рушник. Необхідно дізнатися у місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування адре­си організацій, що відповідають за надання допомоги потерпілому населенню.

Слід дотримуватися таких правил:

• використовувати для харчування лише консервовані молоко і продукти, що зберігалися у зачинених приміщеннях й не зазнали радіоактивного забруд­нення;

• не пити молоко від корів, які пасуться на забруднених пасовищах;

• не споживати овочі, які росли на забрудненому радіоактивними речови­нами ґрунті;

• не пити воду з відкритих джерел та з мереж водопостачання після офі­ційного оголошення радіаційної небезпеки; колодязі накрити плівкою або кришками;

• уникати тривалого перебування на забрудненій території, особливо на пильних дорогах та на траві, не ходити до лісу, не збирати у лісі ягоди, гриби та квіти, не купатися у водоймах;

• у приміщеннях, що призначені для перебування людей, щодня робити вологе прибирання, бажано з використанням мийних засобів;

• знімати взуття перед входом у приміщення, мити його водою або витира­ти вологою ганчіркою, верхній одяг витрушувати та чистити вологою щіт­кою;

• у разі перебування на відкритій, забрудненій радіоактивними речовина­ми місцевості обов'язково використовувати засоби захисту (особливо під час вітру);

• захищати органи дихання, шкіру та волосся. Засоби індивідуального за­хисту можна не використовувати у приміщеннях, у тиху погоду без вітру та після дощу;

• по можливості користуватися індивідуальними засобами промислового виробництва для захисту органів дихання і шкіри, фільтрувальним або ізолю­вальним протигазом, респіратором типу Р-2, У-2К, ватно-марлевою пов'язкою, протипиловою пов'язкою ПТМ-1 із тканини, у крайньому разі — зволоженою марлевою пов'язкою, носовою хустинкою; спеціальним захисним одягом типу ОЗК, Л-1, у крайньому разі — плащем з каптуром, накидкою, комбінезоном, гумовим взуттям і рукавицями.

При дезактивації внутрішньої поверхні необхідно обмести стелю, стіни приміщень, столи, стільці, шафи щіткою (віником) і протерти зволоженою ганчіркою. М'які меблі, килими спочатку обробити пилососом, а потім зволо­женою ганчіркою.

Матраци, ковдри, подушки добре вибити, старанно вимити столовий, чай­ний посуд і кухонне приладдя. Під час виконання цієї роботи обов'язково ви­користовувати засоби захисту органів дихання (ватно-марлеву пов'язку).

Дезактивацію зовнішньої поверхні приміщень проводити водою, краще під тиском. При цьому необхідно добре закрити двері і вікна. Помити водою огоро­жу, доріжки, садові дерева і кущі, переорати присадибну ділянку і внести мі­неральне добриво з розрахунку 0,3—0,5 кг на 1 м², використовуючи при цьому плащ (спецодяг), гумові чоботи, рукавиці. Після дезактивації провести дози­метричний контроль і якщо рівень забруднення вище допустимих норм, усі вищезазначені заходи, крім оранки, повторити.

При проведенні сільськогосподарських робіт обов'язково використовувати засоби захисту органів дихання, а також робочий одяг.

Сільськогосподарську продукцію з індивідуальних господарств, присадиб­них ділянок, особливо молоко, зелень, фрукти і овочі споживати тільки після їх перевірки.

Джерелом проникнення радіоактивних речовин у м'ясо-молочну продук­цію є забруднені пасовища, тому випас тварин необхідно обмежити (стійлове утримання) або випасати їх на чистих пасовищах.

Населення, яке проживає на забрудненій території, повинне проходити диспансерний медичний і радіологічний огляд, а також знати радіаційну об­становку в районі проживання.

Санітарна обробка людей проводиться залежно від обстановки, ступеня за­бруднення людей, наявності часу санітарної обробки і може бути частковою або повною. Часткова санітарна обробка проводиться постраждалими само­стійно, як правило, після виходу із зони радіаційного забруднення. Вона по­лягає у змиванні радіоактивних речовин з відкритих ділянок тіла (обличчя, рук, шиї), одягу, взуття. Спочатку проводять часткову дезактивацію одягу, взуття і засобів захисту, потім миють з милом відкриті ділянки шкіри. Пропо­ліскують рот, горло розчином калію перманганату, після чого проводять до­зиметричний контроль і в разі потреби здійснюють повну санітарну обробку.

Повна санітарна обробка полягає в обмиванні всього тіла теплою водою з милом, обробленні слизових оболонок очей, носа, рота 2 % розчином питної соди. Така обробка проводиться на стаціонарних або рухомих санітарних об- мивочних пунктах (СОП), розгорнутих на базі лазень, санпропускників. Одно­часно з повною санітарною обробкою проводять дезактивацію одягу, білизни і взуття. Повну санітарну обробку слід проводити не пізніше 2—3 год після за­раження.

Літом для санітарної обробки можна використовувати чисті відкриті водой­ми, ще краще — проточну воду. У домашніх умовах для цього можна вико­ристати ванну, душ.

Санітарна обробка вважається закінченою, якщо радіаційний фон не пере­вищує допустимої норми.

Захист продуктів харчування і води. У домашніх умовах основним спосо­бом захисту продуктів харчування і води від зараження є зберігання їх у герме­тичній тарі або використання для цього поліетиленової плівки, клейонки, па­перу.

Хліб, сухарі, кондитерські вироби слід загорнути в папір і скласти в мета­леві каструлі чи поліетиленові пакети. Цукор, борошно, крупу, макаронні ви­роби потрібно зберігати в пакетах із цільного паперу і складати їх в ящики, вистелені клейонкою або іншими плівковими матеріалами. Хороший захист продуктів харчування забезпечують домашні холодильники. Масло і молоко краще зберігати в металевих або скляних банках, закритих кришками.

Для захисту продуктів харчування в сільській місцевості можна викорис­товувати погреби та інші спеціально підготовлені герметичні приміщення. Картоплю, капусту, моркву та інші овочі, які зберігаються на відкритій місце­вості, необхідно накривати соломою і засипати ґрунтом завтовшки 15—20 см або заривати в ями заглибшки 0,5 м і більше.

Для захисту води слід використовувати термоси, графини, відра, бідони, ванни. Увесь посуд треба закривати кришками, а відра і ванни — щільними матеріалами. Необхідний запас води потрібно створювати з розрахунку 3—5 л на добу на одну особу. У містах і населених пунктах, де є система водопоста­чання по трубах, захист води гарантований.

У сільській місцевості широко використовуються колодязі, які мають бути добре закритими спеціальними кришками, за відсутності часу їх можна закри­ти брезентом, плівкою або пилонепроникною тканиною.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКЕ МЕДИЧНЕ УЧИЛИЩЕ

Тема: ”Техногенні небезпеки та їхні наслідки. Хімічна безпека”.

АВАРІЇ (КАТАСТРОФИ) НА ХІМІЧНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ'ЄКТАХ

У народному господарстві широко застосовують десятки тисяч хімічних сполук, багато з яких являють собою сильнодіючі отруйні речовини (СДОР), здатні під час аварійних ситуацій спричинювати ураження людей і тварин, а також зараження повітря та території із серйозними екологічними наслідками. Багато СДОР одночасно є вибухопожежонебезпечними. На території України розміщено понад 1810 об'єктів, на яких зберігають чи використовують у виробництві понад 283 000 т СДОР, у т.ч. 98 000 т хлору, 178 000 т аміаку. В обласних центрах України зосереджено майже ЗО % усієї кількості СДОР. Усього в зонах можливого хімічного зараження проживає близько 20 млн осіб (32,5 % населення країни).

Під терміном «хімічно небезпечні об'єкти» (ХНО) розуміють об'єкти народного господарства, при аварії чи руйнуваннях яких можуть відбутися масові ураження людей, тварин і рослин СДОР. Наприклад, у Запорізькій області таких об'єктів 67, з них 25 розта­шовані в м. Запоріжжі.

До ХНО можуть бути віднесені:

• підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегінної і пов'язаних з ними галузей промисловості;

• підприємства, що мають аміачні холодильні установки;

• водогінні і водоочисні станції, що використовують хлор і аміак;

• залізничні станції, на яких відстоюється рухомий склад зі СДОР;

• склади і бази із запасами СДОР для дезінфекції, дезінсекції і дератизації сховищ зерна і продуктів його перероблення, а також із запасами ядохімікатів, використовуваних у сільському господарстві.

Залізничними й автомобільними шляхами перевозиться велика кількість СДОР. Крім того, територією України проходить аміако- провід Тол ьятті—Одеса, кілька газонафтопроводів та ін.

Під час аварій на ХНО і транспорті 25 % викидів СДОР стано­вить аміак, 20 % — хлор, 10 % — кислоти, 5 % — ароматичні вугле­водні (бензол, толуол, ксилол), 2 % - ртуть і по 1-2 % - інші СДОР

Аварії і катастрофи на ХНО — досить не рідке явище наших днів.

Щодоби у світі реєструють 17—18 таких аварій. Ось деякі з них.

У 1984 р. у м. Бхопале (Індія) унаслідок витоку ЗО т метилізоці- анату загинуло понад 3000 чол.; офіційно вважаються потерпілими 200 000 чол.

У 1989 р. у м. Іонава (Литва) внаслідок витоку 7000 т аміаку постраждало 60 чол., 7 з них загинули.

У 1991 р. у м. Борисів (Білорусь) через витік ЗО т аміаку на м'ясо­комбінаті постраждали 24 і загинула 1 особа.

У Запоріжжі внаслідок витоку 4 т хлору на титано-магнієвому комбінаті постраждали 16 чол.

Усього за період з 1985 по 1992 р. у СНД відбулося понад 240 ава­рій з 50 % викидом СДОР на об'єктах народного господарства і 50 % — на транспорті. На промислових підприємствах України за 1993—1996 рр. відбулося 13 аварій з викидом (виливом) СДОР за межі ємкостей, у яких вони зберігалися, у тому числі 8 аварій на об'єктах харчової промисловості, 2 — хімічної промисловості, 3 — на інших підприєм­ствах.

Фізико-хімічні властивості, токсичність і класифікація сильнодіючих отруйних речовин СДОР здатні спричинювати ураження не лише людей, тварин і рослин, а й на тривалий час (дні, тижні, місяці) заражати терито­рію. Вони можуть потрапити в організм різними спосооами (черездихальні шляхи, слизові оболонки, травний тракт) у газо- і паропо­дібному, аерозольному, краплинно-рідкому станах.

Важливою харак­теристикою СДОР є їхня токсичність. Під токсичністю мають на увазі здатність хімічної речовини в мінімальній кількості спричи­нювати патологічні зміни в організмі людини, що призводять до захворювання, втрати працездатності чи загибелі ураженого.

Кількісним показником токсичності є токсична доза (токсодоза). Розрізняють уражуючу і смертельну токсичні дози. Під уражуючою токсичною дозою розуміють найменшу кількість СДОР в одиниці об'єму зараженого повітря, що може спричинити відчутний фізіоло­гічний ефект за визначений час.

У разі інгаляційної дії токсодоза (Т) дорівнює добутку концен­трації (С) у грамах на кубічний метр або міліграмах на літр на експо­зицію (і) — час дії отруйної речовини у хвилинах: Т = С • t, г/хв/м³ (або мг/хв/л).

При потраплянні СДОР в організм через рот токсодозу прийня­то виражати в міліграмах на один кг маси тіла, а при потраплянні на шкірні покриви — в міліграмах на 1см² поверхні шкіри.

Смертельні токсодози (концентрації) можуть бути середньо- смертельними, що спричинюють смерть у 50 % уражених (DL 50, CL 50) і абсолютно смертельними, за яких смерть настає в 100 % ура­жених (DL 100, СL 100).

Гранично допустимі дози (концентрації) — найбільші дози (кон­центрації), за яких симптоми отруєння не виникають. Від фізико- хімічних властивостей і токсичності СДОР залежить швидкість роз­витку клініки ураження. За цією ознакою всі СДОР поділяють на швидкодіючі та СДОР уповільненої дії. Перші (кислота синильна, аміак, бензин, бензол, фосфорорганічні речовини, хлор та ін.) спри­чинюють ураження в найближчі кілька десятків хвилин. Для СДОР уповільненої дії характерна наявність прихованого періоду, що може тривати 10—15 (і більше годин) (фосген, кислота сульфатна та ін.).

До стійких СДОР відносять речовини з температурою кипіння вище за 140 °С (хлорпікрин, кислота сульфатна, тетраетил свинець та ін.). Вони можуть зберігати уражуючі властивості на місцевості від кількох годин до декількох місяців. Нестійкі СДОР мають тем­пературу кипіння нижче за 140 °С і заражають місцевість від кількох хвилин до однієї години (кислота синильна, вуглецю діокис та ін.). На стійкість СДОР впливають також безліч причин: метеорологічні умови (температура, швидкіст Важливим показником властивостей СДОР є відносна щільність пари (щільність пари до щільності повітря). Якщо відносна щільність пари менша за одиницю, то речовина легша від повітря і швидко розсіюється, при відносній щільності пари вище за одиницю СДОР довше утримуються на поверхні землі і їхній вплив на людину більш тривалий.

Відповідно до токсикологічної класифікації всі СДОР поділяють на шість груп:

1. Речовини з переважно задушливою дією (хлор, трихлористий фосфор, фосген, хлориди сірки та ін.).

2. Речовини переважно загальнотоксичної дії (кислота синильна, вуглецю діоксид та ін.).

3. Речовини, яким властива задушлива і загальноотруйна дія (сірководень, сульфатний ангідрид, азоту оксид та ін.).

4. Нейротропні отрути, що діють на виникнення, проведення і передавання нервового імпульсу (ФОС, сірковуглець та ін.).

5. Речовини із задушливою і нейротропною дією (аміак).

6. Метаболічні отрути (діоксин, метилбромід, метилхлорид, спирт метиловий та ін.).