3.2. Тероризм

Тероризм(від лат. terror – страх, залякування) – це форма політичного екстремізму, застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фі­зичне знищення людей, для досягнення певних цілей.

В наш час явище тероризму досить поширене. Якщо донедавна звертан­ня до терору як засобу вирішення політичних або релігійних проблем було винятковим, надзвичайним явищем, то в наші дні практично щоденні повідо­млення про терористичні акти сприймаються як щось неминуче. Терор став органічною складовою сучасного життя і набув глобального характеру.

Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу державної політики. Тероризм – антигуманний спосіб вирішення політичних проблем в умовах протиборства, зіткнення інтересів різних політичних сил. Він може застосовуватись як засіб задоволення ам­біцій окремими політичними діячами і як знаряддя досягнення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним світом.

Визначити тероризм можна як політику залякування, пригнічення супро­тивника силовими засобами. Існує три основних види тероризму: політич­ний, релігійний та кримінальний.

Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:

• напади на державні або промислові об’єкти, які призводять до матері­альних збитків, а також є ефективним засобом залякування та демонстрації сили;

• захоплення державних установ або посольств (супроводжується захо­пленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);

• захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мотива­ція – звільнення з тюрми товаришів по партії; кримінальна мотивація – ви­мога викупу);

• насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в про­пагандистських цілях);

• викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних по­літичних поступок або звільнення в’язнів; форма самофінансування);

• політичні вбивства (це один з найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільнити народ від тиранів);

Вибухи та масові вбивста(розраховані на психологічний ефект, страх та невпевненість людей )

Прикладами релігійного тероризму є діяльність організації Аум Синри­кьо, теракти проти Папи Римського та трагедія сім’ї Ганді тощо.

На території Європи загально відомі організації, які намагаються за до­помогою крові і терору вирішити «національне питання». Достатньо назва­ти абревіатуру ІРА (Ірландська республіканська армія), як згадуються кадри кривавих вибухів автомобілів, запеклих сутичок з поліцейськими, родичів, що плачуть за вбитими. Ірландський націонал-сепаратизм– один з найбільш кривавих у Європі. І хоча на сьогодні існує домовленість про припинення терористичних дій, ІРА не перестала існувати.

Тероризму вистачало і в екс-СРСР, хоча офіційно його не існувало. Орга­нізацій, які боролись за незалежність, фактично не було. Але це не заважало терористам-одинакам здійснювати напади на перших осіб держави. Досить розповсюдженими були і захоплення літаків. З 1958 по 1995 рік в СРСР і кра­їнах СНД було здійснено 120 захоплень літаків.

Особлива ситуація склалась в Росії у зв’язку з Чечнею. У пам’яті зали­шились події в Будьоновську, Москві. Чечня стала одним з центрів світового тероризму.

Запобігання конфліктам в соціально-політичній та економічній ді­яльності

Запобігання конфліктним ситуаціям є основним напрямком зменшення ризику соціально-політичних небезпек. Для цього слід в державній політиці дотримуватись таких правил:

• забезпечення рівноваги між «військовими» і «громадянськими» угрупованнями у владі;

• управління конфліктними ситуаціями;

• відбудова гнучкої державної політики на рівні країна-регіони;

• адресна допомога тим, хто потребує захисту і підтримки;

• участь у міжнародних об’єднаннях, що допомагають запобігати на­ціональним негараздам;

• формування фондів, що підтримують державну політику у сфері за­побігання і подолання конфліктних ситуацій.

Забезпечення безпеки економічної діяльності потребує:

• чіткого законодавства;

• встановлення відповідних механізмів реалізації цього законодавства;

• використання досвіду наслідків «роботи» цього законодавства для забезпечення його удосконалення;

• створення відповідної інфраструктури.

Психофізіологічні аспекти стану людей у вогнищах НС.

Якби була можливість наочно порівняти сучасну людину з людьми, які жили 20-30 тис. років тому, то можна було б помітити, що за цей період людина майже не змінилася. Більше того, деякі фізичні якості людини, можливо, навіть погіршилися: знизилася гострота зору і слуху, не стало колишньої сили, витривалості. І, незважаючи на все це, людина за минулий період пройшла шлях від першої кам’яної сокири до польоту в космос.

Усе це пояснюється специфікою еволюційного розвитку людини: він відбувався головним чином у психіці. Розвиток психіки – це результат еволюції нервової системи: під впливом навколишнього середовища ускладнюється нервова система.

Психіка – це здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу. Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

Психічні процеси – це короткочасні процеси отримання, переробки інформації та обміну нею (наприклад, відчуття, сприйняття, пам’ять і мислення, емоції, воля тощо).

Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

Психічні властивості – сталі душевні якості, що утворюються в процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо).

Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності. Небезпеки, які впливають на людину, не можна розцінювати ані як подію, яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат рефлекторної реакції організму людини на неї. Вплив цих небезпек зумовлюється психофізіологічними властивостями людини.

Звідси постає принципово важливе питання: чому люди, яким від народження притаманний інстинкт самозахисту, самозбереження, так часто стають винуватцями своїх ушкоджень? Якщо людина психічно нормальна, то вона без причини ніколи не стане прагнути ушкоджень. Причини, як показує досвід, залежать від безлічі різноманітних факторів і комбінацій.

Причинами можуть бути внутрішні фактори (індивідуальні психологічні або фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність знань й досвіду) або фактори зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії, вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності.

Усім живим істотам притаманна перша сигнальна система – реакція на подразнення органів чуття (дотик, нюх, смак, зір, слух). Та тільки людина має другу сигнальну систему, таку як реакція на слова, словосполучення, які вона чує, бачить або промовляє. Саме ці рівні розвитку нервової системи і визначають типи поведінки людини. Людині притаманні такі види поведінки: інстинкт, навички, свідома поведінка.

Інстинктивна поведінка – це дії, вчинки, які успадковуються видом “Homo sapiens”. На цьому рівні концентрується вся інформація, нагромаджена у ході еволюції людства. До відомих дій та вчинків інстинктивної поведінки людини належать ті, які пов’язані із самозбереженням, продовженням роду тощо.

Поведінка за навичками – це дії, які склалися і застосовуються у навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом тренувань. Як наслідок, людина виробляє навички, у неї формуються звички і під контролем свідомості (тренування), і без неї (спроби і помилки).

Свідома поведінка – найвищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах.

Розрізняють свідомість окремої людини і її самосвідомість. Результат першої – це знання конкретної людини про світ, а другої – знання людини про саму себе, свої реальні та потенційні можливості. Індивідуальна свідомість спрямовується як на зовнішній, так і на внутрішній світ. Такі показники самосвідомості, як самопізнання, самоконтроль і самовдосконалення, є вершиною розвитку особистості.

Інстинкти і навички можуть певним чином впливати і на свідому поведінку, але остання, безперечно, може керувати і навичками, і гальмувати інстинкти. Отже, поведінка, дії, вчинки людини є похідними від її психіки.