9. Історико – етнографічна типологія культур.

Етнос – це істор спільність людей, яка склалася на певний території, володіє стаб особлив мови, культ і психолог складу, а також усвідомлення своєї єдності і відмінності від інших.

Найважливішою ознакою кожного народу є мова. Її формування пройшло ряд особливостей. Вона є складовою частиною істор – етнограф типу, що визначає формування народу нації.

10. Історичні типи культур як змінюючи одна одну епохи в розвитку суспільства.

Історична типологія культури - класифікація культур по типу та визначення місця конкретної культури в культурно-історичному процесі. Продуктивним дослідницьким методом у цьому питанні вважається поєднання діахронного і синхронного підходів. Діахронний підхід - аналітичне дослідження культури на основі вивчення та порівняння різних явищ, процесів, рис, зокрема, їх перебігу у часі. Синхронний підхід - система класифікації повторюваних культурних рис, притаманних конкретній культурі як унікальній моделі або комплексу елементів.

Існує велика к-ть концепцій завдяки яким виділ істор типи і класиф культ:

• Концепція універсальної, загальної еволюції уможливлювала з’ясувати основні закономірності культурно-історичного процесу, його загальну тенденцію розвитку, розвитку основних культурних форм, підсистем, векторів культури. 

• Цивілізаційний підхід демонструє свій варіант класифікації культур за історичним типом.

11. Національна культура і націоналізм.

Нації формув в період нового і навіть новітнього часу. По праву вваж одним з найважлив госп і культ феноменів 19-20 ст. Визнач її сутності і розум природи націоналізму виявл складним теорем завданням.

Три підходи до соціокультурних аспектів націоналізму

Відповідно до формалістичної концепції національна спільність виникає через самоствердження народу, що володіє специфічними подібними характеристиками в мові, віруваннях, поданнях, історичному досвіді, поводженні й т.п

Релятивістські концепції припускають, що ідентичність етносу або нації формується завжди стосовно деякого зовнішнього фактора: відчуття погрози з боку якоїсь етнічної групи в конкуренції за доступ до ресурсів, за владу, за територію.

Культурно-комунікативний підхід до націоналізму заснований на виявленні значення факторів комунікаційної єдності, що виникає в суспільстві в ході інтенсивного господарського розвитку, супроводжуваного ростом міст, розвитком утворення, ростом грамотності, поширення друкарства й періодичних видань. 

12. Поняття мови культури. Мова як елемент соціалізації та аккультурації. Функції мови.

Мова культури – це ті засоби, символи, знаки, тексти, що дозволяють людям вступати у комунікативні зв’язки один з одним та орієнтуватися в просторі культури.

Акультурація — процес взаємовпливу культур, сприйняття одним народом повністю чи частково культури іншого народу. Мова, в свою чергу, є однією зі складових

Мова — головне знаряддя соціалізації, тобто перетворення біологічної істоти в соціальну, у члена певного суспільства. Мова бере участь у творенні людини.

Функції мови:

1) Комунікативна - мова — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у суспільстві

2) Ідентифікаційна –мова двє змогу відчувати зв*язок з пращурам.

3) Експресивна -мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.

4) Гносеологічна – мова є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу.

5) Мислетворча - формуючи думку, людина мислить мовними нормами.

6) Естетична - мова є першим джерелом культури, знаряддям культури

7) Культурологічна - культура народу відображена та зафіксована в його мові.

8) Номінативна функція - усе пізнане людиною одержує від неї свою назву і так існує у свідомості.