
- •Об’єкт та предмет культурології. Структура культурологічного знання.
- •Методологія культурологічного пізнання. Функції культурології.
- •Місце культурології в сучасній системі економічної освіти.
- •Поняття «культура» етимологія слова та понятійні альтернативи.
- •Походження людини і генезис культури проблеми, концепції, методологічні підходи.
- •Первісна культура та її визначальні риси.
- •Типологія культури, як наукова проблема.
- •Формаційний і класовий типи культур.
- •Історико – етнографічна типологія культур.
- •Історичні типи культур як змінюючи одна одну епохи в розвитку суспільства.
- •Національна культура і націоналізм.
- •12. Поняття мови культури. Мова як елемент соціалізації та аккультурації. Функції мови.
- •13. Типологія знакових систем природні, функціональні, конвенціональні, вербальні (природні) та знакові системи запису.
- •14. Елементи семіотики культури семантика, син тактика та прагматика.
- •15. Культура, як текст. Проблема символу в культурі
- •16. Структуралізм як методологія.
- •17.Генезис терміна і поняття «цивілізація». Співвідношення понять «культура» і «цивілізація» в історії соціально – гуманітарної думки.
- •18.Різноманітність підходів до визначення сутності цивілізації (соціологічний, етнопсихологічний, географічний, культурологічний) та багатоваріантність інтерпретації поняття «цивілізація».
- •19.Цивілізація як одиниця історичного процесу та розвитку культури.
- •20. Соціокультурна динаміка поняття, сутність та основні моделі.
- •21. Основні теорії та ідеї розвитку культури та сталих соціокультурних систем.
- •22.Сутність та основні поняття української культури.
- •23.Історико – культурне становлення. Зв'язок минулого і сучасного української культури.
- •24.Цінності і ціннісні орієнтації українців, їх діяльнісна (праксеологічна) свідомість.
- •25.Відродження та перспективи розвитку української культури доби будівництва української держави.
- •26.Сучасна соціокультурна ситуація, майбутнє культури, комізм, антропокосмізм, гуманізм, екологічний гуманізм. Творчість як основа самореалізації особистості.
- •27.Людина як об’єкт і суб’єкт культури.
- •28.Культуротворча сутність людини та її статус в Східній та Західній соціокультурній традиції.
- •29.Духовність особистості та суспільства.
- •30.Перспективи особистості в культурі та фактори її формування в українському суспільстві.
- •31.Походження та зміст поняття «естетика».
- •32.Становлення естетики як феномену культури та філософської дисципліни.
- •33.Предмет, основні категорії та проблеми естетики.
- •34.Місце естетики в системі гуманітарних наук та філософського знання.
- •35. Структура естетики та її функції.
- •36. Художня культура сутність та механізми її функціонування.
- •37. Історія розвитку Світової художньої культури. Загальна характеристика.
- •38. Мистецтво як феномен культури. Види, функції мистецтва.
- •39. Художній твір як форма буття мистецтва.
- •40. Проблеми художньої культури ххi ст.
- •41. Масове та елітарне мистецтво.
- •42. Психологічний підхід до проблеми культури.
- •43. Структуралістичний підхід до культури.
- •44. Ігрова концепція культури й. Хайзінга.
- •45. Природа спілкування і комунікації.
- •46.Тлумачення символів.
- •47.Компоненти (вербальні і невербальні) спілкування.
- •48.Феномен культур Сходу.
- •49.Людина в античній культурі.
- •50.Культура середньовіччя та доби Ренесансу.
- •51.Умови розвитку української культури.
- •52.Головні проблеми модернізації українського суспільства та розвитку культури в умовах глобалізації.
- •53.Охорона культурної спадщини в Україні основні завдання, напрямки, форми та механізми.
- •54.Зміст поняття «соціалізація» особистості.
- •55.Сутність соціалізації особистості.
- •57. Діалектичний зв'язок потворного та прекрасного.
- •58. Піднесене та низьке.
- •59. Художня культура, як складова духовної культури.
- •60. Структура художньої діяльності.
- •61. Художня творчість, як джерело розвитку культури.
- •62. Зв'язок етики з іншими гуманітарними науками.
- •63. Соціальні функції моралі.
- •64. Історія етичної думки в Україні.
- •65. Поняття моральності в сучасному світі.
- •66. Основні глобальні проблеми людства і шляхи їх розв’язання.
- •67. Мораль, як основний аспект відносин сучасного суспільства
51.Умови розвитку української культури.
Українська культура — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених українським народом протягом його історії.
Для української національної культури основоположною базовою є народна культура на основі якої поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво. Своєрідність української культури визначили також впливи географічних умов, особливості історичного шляху, а також взаємодія з іншими етнокультурами. Важливим історичним етапом розвитку культури стало прийняття християнства у X столітті. Внаслідок труднощів історичного життя України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV — XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX — ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. Це сталося, тому що в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівку козацької старшини було зрусифіковано, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти.
Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися широкі маси суспільства — селяни, козаки, ремісники. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст. азом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — Костянтином Острозьким, Петром Конашевичем-Сагайдачним, Іваном Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, літератури, досягти значних успіхів у науці.
52.Головні проблеми модернізації українського суспільства та розвитку культури в умовах глобалізації.
Неповторність соціально-історичного розвитку України полягає в двох основних особливостях:
1) домінуванні як основного суб'єкта модернізації владно-бюрократичної верхівки, залежної у своїх діях від чужого центру;
2) залежності суспільно-політичної системи від чужих національних традицій, ментальності й конкретних потреб українського суспільства морально-культурних цінностей та ідеологічних схем.
За цих умов навіть найменший успіх реформ, який у межах Російської, а потім і радянської імперій завжди мав непослідовний, однобічний і анклавний характер, потрапляв у річище контрреформаторських змін. Так було за часів земської та столипінської реформ, радянської спроби створення суспільства масового споживання, реалізації ідей "прискорення" й "перебудови".
Проголошення України незалежною державою відкрило можливості для всебічної модернізації її суспільства на основі світового досвіду та власних потенційних можливостей. Але з досягненням певного стартового рівня для модернізації Україна через розрив між бажаними наслідками політичних змін та реальними їх результатами потрапила в лабети всепоглинаючого "дракона", що одержав у політології назву "синдром модернізації".
Синдром модернізації - це протиріччя між процесом диференціації, вимогами рівності та здатністю політичної системи до інтеграції.
Вирішення проблеми подолання "синдрому модернізації" вимагає організаційного й теоретичного забезпечення модернізаційного процесу, що передбачає, насамперед, визначення та вирішення основних його проблем. Проблеми модернізації українського суспільства похідні від його кризового стану, який, з одного боку, має спільні риси з кризою в деяких країнах Центральної та Східної Європи (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина) та Росії, а з іншого - характеризується такими ознаками, як відсутність конкуренції (в тому числі й у політиці), диспропорційність і тотальна монополія економіки, корупція та безвідповідальність управлінських кадрів, нерозвиненість інформаційного суспільства та ін.