29.Духовність особистості та суспільства.

Духовне життя сусп-ва - це активно-творча діял. людей — засвоєння та перетворення світу, яка є у в-ві, зберіганні, розподілі, споживанні духов. цінностей та ідеального змісту. Духовне життя сусп-ва зв'язане з задоволенням духов. потреб, функц-м свідомості, стосунками між людьми, багатоманітними формами їх спіл-ня. Духовне життя сусп-ва охоплює не тільки ідеальні явища, але й суб'єктів духов. життя, які мають певні потреби, інтереси, ідеали, а також соц.інститути, що займаються в-вом. Розподілом та зберіганням дух. цінностей .

Духовне життя сусп-ва має і другий аспект. Духовне життя сусп-ва виступає і як відносно самостійна сфера сусп-го життя. Розподіл праці та соціальна диференціація сусп-ва привели до того, що духовна діял. відокрем. в самостійний вид в-ва і стала заняттям окремих спільностей людей. Так виникла духовна сфера сусп-го життя - один з рівнів дух-го життя суспільства, що зв'язаний з спеціаліз-м духовним в-вом, спрямованим на задоволення переважно духовних потреб, з функц-м спеціалізованих соц. інститутів, що професійно зайняті створенням, зберіганням та поширенням духовних цінностей. В таких умовах збер-ся непрофесійна духовна діял. та стихійна система розподілу, споживання духовних цінностей. Отже, духовна сфера - це духовне життя людей, яке цілеспрямовано організ-ся сусп-вом. Духовна сфера має певну структуру та включає такі компоненти: духовне в-во, духовні потреби, духовне споживання, духовні цінності, суб'єкти духов. життя і соц. інститути, що забезпеч. його протікання.

30.Перспективи особистості в культурі та фактори її формування в українському суспільстві.

Рушійними силами розвитку людини є протиріччя між потребами, що виникають під потребами, що виникають під виливом об’єктивних факторів і засобами та можливостями їх задоволення. Формування особистості – це її встан-ня  під дією різних факторів. Ці фактори можуть бути об’єктивними і суб’єктивними, зовн. і внутр., природними і т. д.Серед факторів які впливають на форм. особистості є фактори, якими можна керувати (суб’єктивні) і якими не можна керувати (об’єктивні) єдине, що може зробити вихователь – це навчитись керувати особистостями, що піддаються управлінню і врахувати ті, що не залежать від його волі і свідомості. Можна ще додати, що активні особистості є запорукою її розвитку і форм-ню. Чим більше людина буде включ. в різноманітні види діял., більше пізнавати світ, тим більше вірогідність того, що вона стане яскравою особистістю.Педагоги і психологи вважають, що серед факторів, які діють на розвиток і формув. особистості діють 3 фактори: середовище (соц.), спадковість (біологічне), виховання (цілеспрямоване). 

31.Походження та зміст поняття «естетика».

Есте́тика - філософська наука, що вивчає природу (функції, загальні закони і закономірності) естетичної свідомості (діяльності людини і суспільства, буття), наука про прекрасне.

Естетика - наука про чуттєве пізнання світу; наука про неутилітарне, споглядальне або творче відношення людини до дійсності, наука, що вивчає специфічний досвід освоєння оточуючої дійсності, у процесі чого суб'єкт відчуває, переживає стан духовно-чуттєвої ейфорії, піднесення, радості, катарсиса, духовної насолоди і т.д, відчуває свою органічну причетність доУніверсуму, свою сутність неподільно з Першопричиною, Богом.

Метою естетики є філософське вивчення мистецтва і формування критичних суджень про мистецтво.Естетика вивчає ціннісне ставлення людини до явищ буття, яке може бути: прекрасним, потворним, сатиричним, гумористичним, трагічним, комічним, піднесеним та ін. Крім того естетика досліджує закономірності естетичної діяльності суспільства, закономірності естетичного сприйняття людиною дійсності тощо. Аналіз естетичної діяльності дозволяє зрозуміти, як людина створює прекрасне у житті, як саме вона усвідомлює його. Іншими словами, естетика розглядає суб'єкти творчості та сприйняття (художник, публіка, імпровізатор, виконавець, критик та ін.), об'єкти творчості, засоби, процеси і результати естетичної творчості й сприймання.Поняття "естетика" відображає складний духовний феномен, який поєднує у собі гармонійність духовних структур людини (красу мислення), досконалість речей і явищ, котрі постають предметом мислення, і досконалість способів втілення в образах (знаках) прекрасно мислимих предметів.