36

Зміст

Вступ …………….…………………………………………………………..….3

Розділ 1. поняття та правове регулювання відпусток у зв’язку з навчанням...............................................................................5

Розділ 2. особливості правового регулювання окремих видів навчальних відпусток…...……...……………................…...14

2.1. Відпустки для здобуття освіти………………………………...….…....…..14

2.2. Відпустки для професійної підготовки та підвищення кваліфікації.........21

2.3. Особливості інших видів відпусток, пов’язаних з навчанням….....……..26

Розділ 3. гарантії реалізації права на відпустку у зв’язку з навчанням.............................................................................29

Висновки……………..……………………………………………..……….32

Список використаних джерел……..……..……………………….34

Вступ

Актуальність дослідження. Конституцією України людина, її життя та здоров’я, честь та гідність визнанні найвищою соціальною цінністю держави. Відповідно до цього, пріоритетними задачами державної політики є побудова демократичної, соціальної, правової держави шляхом запровадження відповідних реформ, реформування національної правової системи, у тому числі в сфері соціально-трудових правовідносин.

Сучасний етап розвитку трудового законодавства відбувається в умовах кризових явищ в економиці та соціальних протиріч у суспільстві. В Україні спостерігається скорочення кількісно-якісного складу трудового потенціалу суспільства, загальне зниження кваліфікаційного та освітньо-культурного рівня працівників, і як слідство – зниження вартості робочої сили та доходів населення. Соціальні та економічні чинники призвели до розшарування суспільства за рівнем доходів, зниження національного інтелектуального та освітнього потенціалу.

За роки незалежності України було зроблено чимало для формування власної законодавчої бази, в тому числі в галузі трудового права. Спостерігається поступове оновлення трудового законодавства відповідно до проведених ринкових реформ та змін, що відбуваються в сфері організації праці. Наприклад, прийняття Закону України «Про відпустки» дозволило відмовитись від використання чисельних нормативних актів колишнього Радянського Союзу, врахувати деякі прогресивні положення міжнародно-правових актів, зокрема, конвенцій і рекомендацій МОП щодо набуття права на відпустки, їх тривалість та види.

Важливою гарантією реалізації закріплених Конституцією соціальних прав є можливість працівника скористатися, спеціально передбаченими для цього, цільовими відпустками. Правове регулювання таких відпусток потребує нового концептуального підходу, адже визначення місця цільової відпустки в загальній системі відпусток України сприятиме вдосконаленню системи соціально-правового захисту працівників як з боку держави, так і (що найбільш актуально) з боку роботодавців.

Хоча ця проблема частково розглядалася деякими науковцями при аналізі загальних проблем нормування робочого часу та відпочинку, за період незалежності України не проводилося комплексного дослідження правового регулювання цільових відпусток. Правовому регулюванню окремих видів цільових відпусток приділяли увагу вітчизняні дослідники В.С. Венедиктов, Л.І. Лазор, В.І Прокопенко, С.М. Прилипко, В.Г. Ротань. Однак, комплексні дослідження правового регулювання відпусток у зв’язку з навчанням на сучасному етапі реформування законодавства у вітчизняній юридичній науці на сьогодні відсутні.

Мета дослідження – на підставі комплексного аналізу юридичної літератури, з урахуванням досягнень науки трудового права з’ясувати основні проблеми правового регулювання і фактичної реалізації права працівників на відпустки у зв’язку з навчанням.

Для досягнення поставленої мети основна увага приділена вирішенню наступних задач:

• дослідженню поняття, правової природи, сутності, змісту та характерних ознак відпустки у зв’язку з навчанням;

• з’ясуванню особливостей правового регулювання окремих видів навчальних відпусток;

• визначенню змісту гарантій реалізації права на відпустку у зв’язку з навчанням.

Об’єкт дослідження – соціально-трудові відносини, пов’язані з виникненням та реалізацією права на відпустку у зв’язку з навчанням.

Предмет дослідження – теоретичні та практичні проблеми правового регулювання відпустки у зв’язку з навчанням.

Методи дослідження: діалектичний, історичний, історично-порівняльний, метод аналізу, узагальнення, соціологічний, спеціально-юридичний, порівняльно-правовий.

Розділ 1 поняття та правове регулювання відпусток у зв’язку з навчанням

Для соціальної держави громадянин є найвищою цінністю, а отже його право на працю має неухильно реалізовуватися та дотримуватися в повній мірі, а держава має це дотримання забезпечувати. З огляду на це право на відпустку є одним із наріжних прав в системі трудових та соціальних прав, як безпосередній механізм відтворення трудових ресурсів. Таким чином, відпустки – це найбільший за обсягом час відпочинку.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» [4] від 15 листопада 1996р. встановлені наступні види відпусток: 1) щорічні відпустки, до яких належать: а) основна та б) додаткові (за роботу в шкідливих і важких умовах праці; за особливий характер праці; інші додаткові відпустки); 2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням; 3) творчі відпустки; 4) соціальні відпустки; 5) відпустки без збереження заробітної плати; 6) інші види відпусток, встановлених законодавством, колективними угодами, колективним і трудовим договором.

Право на відпустку відповідно до ст. 2 Закону «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності, іноземні громадяни і особи без громадянства, які працюють в Україні, працівники-сумісники.

Отже, всім особам, що виконують роботу за трудовим договором, який укладено з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності та суб'єктами підприємницької діяльності – фізичними особами, надаються щорічні відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Не мають права на відпустку громадяни, які працюють за договорами підряду, що належать до договорів цивільно-правового характеру [23, с. 64].

Відпустка як вид часу відпочинку є найважливішим засобом відновлення та розвитку працездатності працівника, вдосконалення його особистості. Якщо проаналізувати зміст глави 5 КЗпП («Час відпочинку»), то до часу відпочинку відносяться щорічні відпустки, творчі відпустки та відпустки без збереження заробітної плати.

Основними ознаками часу відпочинку є: 1) звільнення працівника на визначений проміжок часу від виконання трудових обов’язків, 2) можливість використовувати цей час на власний розсуд та 3) нормативний характер. При будь-якому з названих видів відпусток працівник звільняється від трудової діяльності, а конкретна тривалість, умови та порядок надання цих відпусток встановлюються в нормативному порядку [2].

Щодо такої ознаки, як використання часу відпустки на власний розсуд, то вона не є властивою для всіх видів відпусток. У науці існує думка, що для відпочинку надаються лише щорічні відпустки як такі, що можуть використовуватися працівниками на власний розсуд. Усі інші відпустки (творчі, соціальні та відпустки у зв’язку із навчанням) мають цільовий характер, тобто надаються з конкретною метою, а тому не відносяться до часу відпочинку [15, с. 43].

На підтримку даної точки зору в науковій літературі є аргумент, що цільовий характер таких відпусток обумовлюється неможливістю їхньої заміни ні за яких обставин грошовою компенсацією, їх також не можна перенести на, не пов’язаний з певними обставинами (наприклад, екзаменами, пологами), час. Те ж саме можна сказати і про відпустки без збереження заробітної плати: право працівника вимагати надання йому такої відпустки виникає лише за наявності певних життєвих обставин, що визначені законодавством [18, с. 19].

Елементом права на відпочинок є не всі відпустки, а тільки щорічні, основним призначенням яких є забезпечення повноцінного відпочинку працівників. Усі інші відпустки, зокрема творчі, соціальні, відпустки у зв’язку з навчанням та відпустки без збереження заробітної плати, через визначену законом мету їх надання, мають цільовий характер і надаються працівникам у зв’язку з настанням певних життєвих обставин.

Правове регулювання відпусток у зв’язку з навчанням становить одну зі складових частин захисту трудових прав працівників в Україні. Державні гарантії та відносини, пов’язані з відпусткою, як одним із видів відпочинку, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки», КЗпП, іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами.

Згідно з Конвенцією Міжнародної організації праці № 140 «Про оплачувані учбові відпустки» 1974 року, ратифікованій Україною 26 вересня 2002 р., «навчальні» відпустки надаються працівникам з метою навчання на визначений період у робочий час з виплатою відповідної грошової допомоги. Зазначена норма закріплена у Кодексі законів про працю України [2] та Законі України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. №504/96-ВР [4].

Право на освіту закріплено в статті 53 Конституції України [1]. Даною статтею визначено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і після-дипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Статтею 202 Кодексу законів про працю України встановлено, що працівникам підприємств і організацій, які навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, власник або уповноважений ним орган повинен створювати необхідні умови для поєднання роботи з навчанням. Таке право закріплене і Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (із змінами та доповненнями) та Конвенцією Міжнародної організації праці № 140 про оплачувані навчальні відпустки від 24 червня 1974 року, яка ратифікована Законом України від 26 вересня 2002 року №174-IV. Відповідно до цієї Конвенції термін «оплачувана навчальна відпустка» означає відпустку, яка надається працівникові з метою навчання на певний період у робочий час з виплатою відповідної грошової допомоги. Власник зобов'язаний надати цю відпустку саме у той період, що визначений навчальним закладом. На час надання навчальних відпусток за працівником за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата.

Відповідно до статей 13, 14 і 15 Закону України «Про відпустки» передбачено додаткові від­пустки у зв᾿язку з навчанням. Додаткові відпустки у зв᾿язку з навчанням надаються не для відпочинку, а для складання випускних іспитів праців­никами, які здобувають освіту. Надання такого виду відпустки залежить від типу навчального закладу та рівня його акредитації. Так, виходячи з положень ст.ст.13, 14 і 15 Закону видно, що такі відпустки надаються у разі навчання в середніх закладах освіти, в професійно – технічних закладах осві­ти та вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти і аспірантурі.

Працівникам, які здобувають освіту, відповідно до пункту 2 частини 4 Законом України «Про відпустки» та статей 211-216 Кодексу законів про працю України надаються відпустки у зв’язку з навчанням в:

• середніх навчальних закладах;

• професійно-технічних навчальних закладах;

• вищих навчальних закладах;

• навчальних закладах післядипломної освіти;

• аспірантурі [4, ст. 4].

За статтею 13 Закону, відпустку у зв’язку з навчанням у середніх навчальних закладах надають працівникам, які здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, надають додаткову оплачувану відпустку на період складання випускних іспитів в основній школі, випускних іспитів у старшій школі, перевідних іспитів в основній та старшій школах. Працівникам, які складають іспити екстерном за основну або старшу школу, надається додаткова оплачувана відпустка.

Типи загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти України визначені Законом України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 року №651-ХІУ.

Згідно статті 36 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року N 1060-XII (із змінами та доповненнями) до середніх навчальних закладів належать середня загальноосвітня школа трьох ступенів:

▪ перший – початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту;

▪ другий – основна школа, забезпечує базову загальну середню освіту;

▪ третій – старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту.

Відповідно до частини 7 вказаної статті для здобуття загальної середньої освіти можуть створюватися вечірні (змінні) школи, а також класи, групи з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах. Слід зазначити, що особи, які потребують соціальної допомоги та реабілітації проходять навчання, як передбачено статтею 37 Закону України «Про освіту», в загальноосвітніх школах-інтернатах, загальноосвітніх санаторних школах-інтернатах, дитячих будинках, спеціальних загальноосвітніх школи-інтернати [7, с. 10].

Згідно статті 14 Закону України «Про відпустки», відпустку у зв’язку з навчанням у професійно-технічних навчальних закладах надають працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділеннях професійно-технічних навчальних закладів, надають додаткову оплачувану відпустку для підготовки та складання іспитів загальною тривалістю 35 календарних днів протягом навчального року.

Поняття та типи професійно-технічних навчальних закладів визначені в статті 17 та 18 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 року №103/98-ВР. До професійно-технічних навчальних закладів статтею 41 Закону України «Про освіту» та статтею 18 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 року N 103/98-ВР (із змінами та доповненнями) віднесено:

● професійно-технічне училище відповідного профілю;

● професійне училище соціальної реабілітації;

● вище професійне училище;

● професійний ліцей;

● професійний ліцей відповідного профілю;

● професійно-художнє училище;

● художнє професійно-технічне училище;

● вище художнє професійно-технічне училище;

● училище-агрофірма;

● вище училище-агрофірма;

● училище-завод;

● центр професійно-технічної освіти;

● центр професійної освіти;

● навчально-виробничий центр;

● центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів;

● навчально-курсовий комбінат;

● навчальний центр;

● інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічне навчання [31, с. 46].

Тривалість відпустки працівникам, які навчаються без відриву від виробництва у вузах з вечірньою та заочною формами навчання, залежить від рівня акредитації навчального закладу. Рівні акредитації ви­щих навчальних закладів визначені в статті 24 Закону України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року №2984-111. Стаття 15 Закону передбачає відпустку у зв’язку з навчанням у вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі.

Вищими навчальними закладами відповідно до статті 43 Закону України «Про освіту» є технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

- перший рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади, які забезпечують підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем «молодший спеціаліст»;

- другий рівень – коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади, які забезпечують підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр»;

- третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет, які забезпечують підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст, магістр» [17, с. 28-29].

Крім того, вищі навчальні заклади у встановленому порядку можуть створювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об'єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій. Вищі навчальні заклади певного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують навчальні заклади нижчого рівня акредитації.

Післядипломна освіта – спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення й оновлення її професійних знань, умінь та навичок або отримання іншої професії, спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду. Конктеризуючи вищевказане, післядипломна освіта – це спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів. Відповідно до статі 48 Закону України «Про освіту» до закладів післядипломної освіти належать:

— академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, пере-підготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати;

— підрозділи вищих навчальних закладів (філіали, факультети, відділення та інші);

— професійно-технічні навчальні заклади;

— науково-методичні центри професійно-технічної освіти;

— відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Заклади післядипломної освіти можуть працювати за очною, вечірньою, заочною формами навчання, мати філіали і вести науково-дослідну роботу [24, с. 28].

Аспірантура – це форма підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів для вищих навчальних закладів і науково-дослідницьких установ. Аспірантура організується при вищих навчальних закладах і науково-дослідних установах, де є кваліфіковані кадри наукових керівників (доктори наук і професори), а також відповідна експериментальна база. Навчання проводиться з відривом і без відриву від виробництва.

Доцільність правового регулювання відпустки для профспіл­кового навчання можна пояснити виходячи з положень Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльнос­ті». Відповідно до ст. 1 Закону професійна спілка – це добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх профе­сійної (трудової) діяльності (навчання). Метою профспілки є представництво та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Зважаючи на те, що законо­давство постійно змінюється, член профспілки повинен знати всі ці зміни та доповнення, щоб правильно їх застосовувати у реальному житті. Для того, щоб належним чином виконувати свої основні функції, зокрема захисну, необхідно мати високий рівень професійної підготовки. Відпустка у зв’язку з профспілковим навчанням передбачається статтею 15-1 Закону України «Про відпустки». На час профспілкового навчання працівникам, обраним до складу виборних профспілкових органів підприємства, установи, організації, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 6 календарних днів.

Стаття 16 Закону України «Про відпустки» та Постанова Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 року №45 «Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та опла­ти творчих відпусток» визначають передумови та порядок на­дання творчої відпустки, коло суб’єктів, яким вона надається, проте визначення поняття «творча відпустка» відсутнє як у За­коні, так і в Постанові. Із зазначених нормативних актів зрозуміло, що творча від­пустка надається не для написання дисертаційної роботи, а для закінчення роботи над нею. Зокрема, відповідно до згаданої Постанови Кабінету Міністрів для закінчення роботи над кан­дидатською дисертацією творча відпустка надається тривалістю до 3-х місяців, а для здобуття наукового ступеня доктора наук – до 6 місяців та для написання підручників чи наукової праці – до 3-х місяців. Визначено також умови надання творчої від­пустки – успішне поєднання працівником своєї основної робо­ти з науковою.

Крім зазначених видів відпусток, Законом «Про відпустки» (ст.ст. 25, 26) передбачено надання відпусток без збереження заробітної плати [4].

Таким чином, окрім відтворювальної функції, яку відіграють відпустки в системі трудових відносин вони сприяють підвищенню рівня конкуренто-спроможності потенційного носія праці як продукту – особистості.