Структура корекційно-розвивального казкотерапевтичного заняття

1. Ритуал «входження в Казку»:

Завдання: створити умови для співпраці. «Увійти» в казку.

Зміст етапу: усі учасники виконують колективну вправу. Наприклад, взявшись за руки, дивляться на свічку.

2. Повторення:

Завдання: згадати все, що робили минулого разу, які висновки для себе зробили, якого досвіду набули.

Зміст етапу: ведучий ставить дітям запитання про те, що було минулого разу, що вони запам’ятали, чи використовували вони новий досвід протягом тих днів, поки не було занять, як їм допомогло те, чому вони навчились минулого разу.

3. Розширення:

Завдання: розширити уявлення дитини про певну ситуацію чи явище.

Зміст етапу: ведучий розповідає дітям нову казку. Питає, чи хотіли б діти допомогти комусь із героїв тощо.

4. Закріплення:

Завдання: набуття нового досвіду, виявлення нових якостей особистості дитини.

Зміст етапу: ведучий проводить ігри, що дозволяють дітям набути новий досвід, здійснює з дітьми символічні мандрівки, перетворення тощо.

5. Інтеграція:

Завдання: пов’язування нового досвіду з життям.

Зміст етапу: ведучий обговорює й аналізує разом з дітьми, в яких життєвих ситуаціях можна використовувати той досвід, який вони отримали сьогодні.

6. Резюмування:

Завдання: узагальнити отриманий досвід та пов’язати його з тим, що вже є у дітей.

Зміст етапу: ведучий підводить підсумки заняття. Чітко проговорює послідовність того, що відбувалось на занятті, відмічає окремих дітей за їх заслуги, підкреслює значимість отриманого досвіду, проговорює конкретні життєві ситуації реальності, в яких діти можуть використовувати новий досвід.

7. Ритуал „виходу із казки”:

Завдання: закріпити отриманий досвід, підготувати дитину до взаємодії у звичному середовищі.

Зміст етапу: повторення ритуалу «входження в казку» з доповненнями. Ведучий говорить: “Ми беремо з собою все важливе, що було з нами, все, чому ми навчилися”. Діти протягують руки всередину кола, вдають ніби беруть щось, і прикладають руки до грудей.

8. Лялькотерапія в корекційній роботі

Лялькотерапія - це розділ арттерапії, що використовує в якості основного прийому психокорекційного впливу ляльку як проміжний об'єкт взаємодії дитини і дорослого. Ідентифікуючи себе певним чином, дитина в умовній ситуації проектує свій внутрішній світ і відчуває реальні почуття, діагностуються, що направляються і коректовані психологом.

Лялькотерапія як метод заснований на процесах ідентифікації дитини з улюбленим героєм казки, з улюбленою іграшкою. В якості основного прийому корекційного впливу використовується лялька як проміжний об'єкт взаємодії дитини і дорослого. Дитина, пізнаючи реальний світ, його соціальні зв'язки і відносини, активно проектує сприймається досвід в специфічну ігрову ситуацію. Основним об'єктом такої соціальної проекції досить довгий час є ляльки.

Лялькотерапія використовується у корекційно-виховній роботі з дітьми з діагностуючою, корегуючою та розвивальною метою. Лялькотерапію можна віднести до проективних діагностуючих методик.

Ідея використання ляльки у виховному процесі має багатовікову історію та сягає первинних історико-археологічних свідчень присутності людини на землі. На відміну від решти дитячих іграшок, лялька несе в собі образ людини з усіма її характеристиками та ознаками. Вона супроводжує людину впродовж всього її дитинства, виконуючи терапевтичну роль «людського замісника», захисника, друга або необхідного співдіяча у дитячих іграх та забавах.

Так, разом з улюбленою лялькою дитині легше погодитися залишитися самій вдома або засинати в темній кімнаті, перебувати (без батьків) у дитячому садку та школі. По суті, така улюблена лялька-друг є основним засобом створення дитиною власного комфортного середовища. Часто саме лялька використовується у ролі того єдиного друга, якому може довіритися дитина, що пережила втрату близької людини. Особливо актуальною терапевтична роль ляльки стає для дитини у соціально-адаптаційні періоди її життя або в емоційно-стресових ситуаціях. Таким чином, людиноподібність та надзвичайна особистісно-соціальна наповненість лялькового образу створюють першооснову її величезного психолого-педагогічного впливу на людину взагалі та дитину зокрема.

Виділяють три основні напрями лялькотерапії у процесі формування дитячої особистості:

- терапевтично-стабілізуючий напрям: лялькотерапія у роботі з хворими дітьми в умовах тимчасового перебування дитини у важкому стані у лікарні;

- психокорекційний напрям: лялькотерапія з дітьми, що потребують підвищеної уваги (лялька використовується як засіб у психокорекційній роботі та соціально-навчальних проектах);

- навчально-виховний напрям: лялькотерапія у загальних освітніх закладах в окремих навчальних програмах (музичне виховання, заняття з розвитку мовлення, природничі дисципліни тощо).

Метою лялькотерапії є допомога у ліквідації хворобливих переживаннь, зміцнення психічного здоров'я, поліпшення соціальної адаптації, розвиток самосвідомості, вирішення конфліктів в умовах колективної творчої діяльності.

Функції лялькотерапії :

1. комунікативна – встановлення емоційного контакту, об'єднання дітей в колектив;

2. релаксаційна – зняття емоційної напруги;

3. виховна – психокорекція прояв особистості в ігрових моделях життєвих ситуацій;

4. розвиваюча – розвиток психічних процесів (пам'яті, уваги, сприйняття), моторики;

5. навчальна – збагачення інформацією про навколишній світ.

Лялькотерапія дозволяє об'єднати інтереси дитини і корекційні завдання психолога, дає можливість самого природного і безболісного втручання дорослого в психіку дитини з метою її корекції або психопрофілактики. Використовується цей метод в цілях профілактики дезадаптивних поведінки. Корекція протестної, опозиційної, демонстративної поведінки досягається шляхом розігрування на ляльках в парі з батьками або однолітками типових конфліктних ситуацій, взятих з життя дитини.

У лялькотерапії використовують різноманітні види ляльок:

• ляльки-маріонетки;

• пальчикові ляльки;

• тіньові ляльки;

• мотузкові ляльки;

• площинні ляльки;

• ляльки- рукавички;

• ляльки-костюми.

Найбільш зручним у даній роботі є виготовлення ляльок-маріонеток. Така лялька є ефективним засобом самовираження для аутичних, сором'язливих дітей. Її виготовлення дає змогу розвивати: дрібну моторику руки, фантазію та образне мислення, вміння малими засобами виражати характер, здатність тонко відчувати інших та те, що відбувається навколо, здатність до концентрації уваги, зв'язок «дитина - фахівець – батьки».

Характерним для процесу виготовлення власної ляльки є те, що дитина часто персоніфікує себе з іграшкою, відображає себе, свої думки та проблеми.

На етапі «оживлення» та «знайомства» з лялькою дитина відпрацьовує механізми саморегуляції: на образному рівні вчиться тримати себе у руках та адекватно виражати власні почуття. Через емоційну децентрацію дитина легко вступає у комунікативну діяльність.

Дітям пропонується представити власну ляльку, даючи відповіді на запитання: «Як звати ляльку? Що вона полюбляє? Як рухається? Про що мріє?».

Для дітей з особливими потребами, у яких спостерігається незграбність, емоційна незрілість, низький рівень наслідування педагогам рекомендується використання таких іграшок:

- петрушечні ляльки (на руці);

- в'язані пальчикові;

- ляльки_рукавички (на "спині" рукавички є тримач, який фіксує руку);

- «Я-лялька» (розмір іграшки дорівнює росту дитини, він створює дитині при грі повний психологічний захист).

Серед найважливіших психолого-педагогічних можливостей лялькотерапії слід виділити такі: розвиток мовлення дитини; вплив на емоційну та психомоторну активність; розвиток комунікативних якостей; розвиток просторового орієнтування; зміцнення зв'язку між дитиною і батьками.

За методикою, запропонованою Н.О.Зінов'євою та Н.Ф. Михайловою для дітей, що пережили насилля або мають проблеми у соціалізації, рекомендують набір із 15 – 20 різних ляльок: агресивні, миролюбні, ляльки, що зображують родину, вчителів, вихователів, міліцію, лікарів, ляльки-відьми, ляльки_тварини тощо.

Процедура проведення такої лялькотерапії:

- терапевт пропонує дитині ознайомитися з ляльками;

- дитині надається можливість вибрати ляльок, за допомогою яких вона хотіла б розповісти яку_небудь історію (або конкретно про тих людей, яких знає дитина, або про ситуації);

- терапевт відзначає, які ляльки дитина обирає, а які – ні;

- терапевт вступає у гру та просить дитину ознайомити його з ляльками, допомагає їй описувати ляльок за допомогою відкритих запитань;

- у процесі програвання сюжету терапевт втручається тільки в разі необхідності або на прохання дитини;

- після закінчення гри терапевт розмовляє з лялькою: знову ставить питання відкритого типу про думки, почуття, дії ляльки, а потім поступово й непомітно переносить свої питання та інтерпретацію безпосередньо на дитину.

Російські дослідники І.Я. Медведева і Т.Л. Шишова пропонують такий алгоритм організації і проведення роботи з лялькою: виготовлення ляльки, розігрування історії, яка пов’язана з травмуючою для дитини ситуацією, досягнення максимального переживання дитиною ситуації через співчуття герою-ляльці та ідентифікацію з ним. Сюжет має будуватися по «наростаючій лінії» з метою створення все більшої емоційної напруги та закінчуватися обов’язково позитивно, бурхливою емоційною реакцією (сміх, плач) та зняттям напруги. Після завершення спектаклю дитина повинна відчути полегшення.

Таким чином, технологія, запропонована авторами, полягає у посилені емоційної напруги, яку постійно відчуває дитина, до такого ступеня, щоб вона могла перейти у нову форму – розслаблення, катарсис.