Засади та система територіального устрою України

Під територіальним устроєм держави розуміють її територіальну організацію, систему відносин між центральними органами влади і територіальними складовими, місцевими органами влади і населенням. Територіальний устрій України обумовлюють її державним устроєм.

Як вже зазначалося в першому розділі посіб­ника, однією з важливих ознак державності є територія, на якій система державних органів здійснює свої владні повноваження. Без конкретно означеної кордонами території неможливе існування держави, виконання різноманітних функцій, які на неї покладаються. Територія - це поростові межі державної влади.

Територія України включає в себе сушу, надра, води (внутрішні і територіальне море), повітряний простір над ними. На всю цю територію поширюється верховенство державної влади, суверенітет України. Держава розпоряджається всією територією України, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст.2 Конституції України). Але розпоряджається нею лише в інтересах населення, що проживає на ній.

Отже, Україна - централізована держава, територія якої хоч і поділяється на адміністративно-територіальні одиниці з метою здійснення належного управління на місцях, але ці одиниці не мають ознак суверенітету.

Питання внутрішнього поділу території України на складові частини та їх правове становище, взаємовідносини між державою в цілому та її складовими частинами врегульовуються Конституцією України і відпо­відними законами.

Згідно із ст. 132 Конституції України, територіальний устрій України ґрунтується на засадах:

• єдності та цілісності державної території;

• поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади;

• збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

У ст. 133 Конституції проголошено, що систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

За даними Секретаріату Верховної Ради України, станом на 1 січня 2003 р. в Україні було 24 області, 490 районів, 448 міст (Київ та Севастополь - міста із спеціальним статусом; 167 міст республіканського значення Автономної Республіки Крим, обласного значення; 279 міст районного значення), 122 району у місті, 901 селище міського типу та 28801 сільських населених пунктів.

Отже, включення суб’єкта складу України до зазначеної статті є правовою основою для використання ним своїх конституційних прав, таких як право на місцеве самоврядування, спеціальне визначення статусу тощо. Неалфавітний перелік суб'єктів складу України в цій статті є свідченням того, що Конституція України проголошує всіх суб'єктів складу України рівноправними, як між собою, так і у відносинах із центральною владою (незважаючи на відмініть їх за розміром їхньої території та чисельності населення).

Перебування у складі суб'єктів України міст Києва і Севастополя, які мають спеціальний статус, також не суперечить принципу рівноправності суб'єктів складу України.

Питання, які так або інакше стосуються територіального устрою України, розглядаються й в інших статтях Конституції України.

Наприклад, у ст.7 проголошується, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування; у ст. 10 вказується про забезпечення з боку держави всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України; у ст. 10 зазначається, що на території України не допускається розташування іноземних військових баз; у ст. 73 наголошується, що питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом; у ст. 134 підкреслено, що Автономна Республіка Крим є невід’ємною частиною України і в межах повноважень визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесенні до її відання.