4. Поняття цивільної угоди та цивільного договору. Види договорів

До найпоширеніших юридичних фактів належать угоди, тобто дії громадян та організацій, спрямовані на встановлення, зміну або при­пинення цивільних прав та обов'язків.

Угода — це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлен­ня, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Угоди бувають односторонні, дво— та багатосторонні. Якщо правові наслідки виникають внаслідок волевиявлення однієї особи, то угода є односторонньою (наприклад, заповіт, довіреність). Якщо для настання юридичних наслідків необхідне волевиявлення двох чи більше суб'єктів, то угода є багатосторонньою. Багатостороння угода є договором.

Цивільний договір — угода двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Для того, щоб договір мав юридичну силу, він повинен відповідати вимогам, які прийнято називати умовами дійсності договору.

Умовами дійсності договору є:

— форма договору;

— сторона договору;

— зміст договору;

— єдність волі і волевиявлення сторін.

Договір, укладений з порушенням зазначених умов, визнається за­конодавством недійсним.

Договори можуть укладатися в усній, письмовій простій та пись­мовій нотаріальній формі. В усній формі укладаються договори, які виконуються під час укладення, незалежно від суми. У письмовій формі укладаються договори державних, громадських організацій з грома­дянами та між собою. Цивільний кодекс дає перелік договорів, які ви­магають письмової нотаріальної форми, наприклад, договори купівлі—продажу житлового будинку, дарування, застави будинків тощо. Деякі договори можуть укладатися в конклюдентній формі. У цьому випадку сторони засвідчують про намір укласти такий договір не усним чи пись­мовим волевиявленням, а дією, з якої можна зробити висновок про та­кий намір (наприклад, придбання товару через спеціальні автомати).

Вчиняти угоди можуть лише дієздатні чи обмежено дієздатні осо­би (за згодою батьків, усиновителів, піклувальників), а від імені не­дієздатних осіб їх учиняють батьки, усиновителі чи опікуни.

Договори бувають односторонніми та двосторонніми. За одно­стороннім договором одна сторона має лише права, а інша — лише обов'язки. Наприклад, за договором позики одна сторона (позикода­вець) має право вимагати повернення переданих позичальникові гро­шей або речей, а позичальник зобов'язаний їх повернути. У двосто­ронніх договорах права і обов'язки покладено на обидві сторони. Більшість договорів у цивільному праві є двосторонніми (купівля—продаж, оренда, комісія, продаж тощо).

Залежно від способу укладення угоди поділяються на консенсу—альні і реальні.

Консенсуальні угоди — це угоди, які вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами. Більшість угод є консенсуальними.

Реальні угоди — це угоди, в яких поряд із згодою сторін необхід­не вчинення фактичних дій (наприклад, передача майна). До реаль­них угод належать договори позики, перевезення, дарування.

За особливостями мети угоди поділяються на оплатні та безо­платні. Двосторонні угоди (договори), як правило, є оплатними.

Одним з видів договорів є договір на користь третьої особи. Якщо особа, яка уклала договір, обумовила виконання зобов'язання, що виникло з договору, третій особі, то (якщо інше не передбачено в до­говорі і не випливає з його змісту) виконання може вимагати як сто­рона за договором, так і третя особа, на користь якої виговорено ви­конання. Прикладом договору на користь третьої особи може бути договір змішаного страхування життя, за яким страхова сума в разі смерті громадянина (застрахованої особи) виплачується зазначеній у договорі третій особі (вигодонабувачеві).

Залежно від правових наслідків договори поділяються на такі групи:

— договори про перехід права власності на річ (купівля—про—даж, поставка, позика та ін.);

— договори про надання права користуватися майном (орен­да, прокат);

— договори про надання послуг (доручення, перевезення);

— договори про виконання робіт (підряд);

— договори, які встановлюють розрахункові і кредитні відно­сини;

— договори особистого і майнового страхування;

— договори на використання результатів творчої діяльності.

Поширеним видом договору є договір купівлі—продажу. За до­говором купівлі—продажу продавець зобов'язується передати май­но у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти май­но і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо про­давець майна не є його власником, покупець набуває права влас­ності лише у випадках, коли власник не вправі витребувати від нього майно. Продаж майна провадиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами.

При укладенні договору продавець зобов'язаний попередити по­купця про всі права третіх осіб на продавану річ (право наймача, пра­во застави, довічного користування тощо). Невиконання цього пра­вила дає покупцеві право вимагати зменшення ціни або розірвання договору і відшкодування збитків. Якщо право власності (право опе­ративного управління) переходить до покупця раніше передачі речі, продавець зобов'язаний до передачі зберігати річ, не допускаючи її погіршення. Необхідні для цього витрати покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві, якщо це передбачено договором.

Якщо продавець на порушення договору не передає покупцеві продану річ, покупець вправі вимагати передачі йому проданої речі і відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, зі своєї сторони, відмовитись від виконання договору і вимагати відшкоду­вання збитків.

Якщо покупець на порушення договору відмовиться прийняти куп­лену річ або заплатити за неї встановлену ціну, продавець вправі ви­магати прийняття речі покупцем і оплати ціни, а також відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, з своєї сторони, відмо­витись від договору і вимагати відшкодування збитків.

Якість проданої речі повинна відповідати умовам договору, а при відсутності вказівок у договорі — вимогам, що звичайно ставлять­ся. Покупець, якому продано річ неналежної якості, якщо її недоліки не були застережені продавцем, вправі за своїм вибором вимагати:

— заміни речі, визначеної в договорі родовими ознаками, річчю належної якості;

— відповідного зменшення купівельної ціни;

— безоплатного усунення недоліків речі продавцем чи відшко­дування витрат покупця на їх виправлення;

— розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків, або заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним перера­хуванням купівельної ціни.

Покупець протягом 14 днів, не рахуючи дня купівлі, має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у про­давця, у якого він був придбаний, якщо товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або якщо з інших причин він не може бути використаний за призначенням.

Позов з приводу недоліків проданої речі може бути пред'явлений не пізніше шести місяців з дня відхилення претензії, а якщо претензія не заявлена або день її заявлення встановити неможливо — не пізніше шести місяців з дня закінчення строку, встановленого для заявлення претензії.

Покупець вправі заявити продавцеві претензію з приводу не за­стережених продавцем недоліків проданої речі, на яку не встановлено гарантійний строк, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців з дня передачі, стосовно нерухомого майна— не пізніше трьох років з дня передачі їх покупцю, а якщо день передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у покупця до укладення договору купівлі—продажу — з дня укладення договору купівлі—продажу.

За договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважаєтьсяпродавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

За договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається ук­ладеним з моменту передачі майна обдарованому. Договір даруван­ня на суму, визначену законодавством, повинен бути нотаріально посвідчений.

За договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату. Договір майнового найму між громадянами на строк більше одного року по­винен бути укладений у письмовій формі. Договір найму майна дер­жавних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути укладений у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених окремими правилами.

Строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством. Коли договір майнового найму укладено без зазначення строку, він вважається укладеним на нєвизначении строк і кожна із сторін вправі відмовитися від договору в будь-який час, попередивши про це в письмовій формі другу сторону за три місяці. В разі продовження користування майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на нєвизначении строк і кожна з сторін вправі в будь-який час відмовитись від договору, попередивши про це другу сторону за один місяць.

Серед інших видів договорів, які започатковані законодавчими актами, слід назвати концесійний договір, договір про розподіл про­дукції, договір лізингу, франчайзингу та консалтингу.