Д. Цивільне та підприємницьке право

1. Суспільні відносини, що регулюються цивільним правом

Цивільне право — це сукупність цивільно—правових норм, які ре­гулюють на засадах юридичної рівності відносини власності в її різно­манітних формах, товарно—грошові відносини і деякі особисті немай—нові відносини за участю громадян, організацій та інших суб'єктів.

Основними джерелами цивільного права є Конституція України та Цивільний кодекс України від 15 лютого 1963 р.

Цивільний кодекс, як і цивільне право, складається з двох час­тин: Загальної та Особливої.

Загальна частина присвячена об'єктам та суб'єктам цивільного права, підставам виникнення, зміни і припинення цивільних право­відносин, питанням представництва, захисту та строкам здійснення ци­вільних прав, відповідальності у цивільному праві, праву власності тощо.

Особлива частина цивільного права включає інститут зобов'я­зального права та окремі види зобов'язань, зокрема договори купівлі—продажу, міни, дарування, поставки, майнового найму, оренди, най­му житлового приміщення, зобов'язання, що виникають внаслідок за­подіяння шкоди; авторське право; спадкове право; право на об'єкти промислової власності тощо.

Норми цивільного права регулюють дві групи відносин:

— майнові відносини;

— особисті немайнові відносини.

За змістом майнові відносини поділяються також на дві групи: відносини власності та відносини у галузі товарообігу.

Відносини власності — це майнові відносини, які відбивають існуючий розподіл матеріальних благ між певними особами (грома­дянами, юридичними особами, державою, адміністративно—терито­ріальними утвореннями та іншими соціальними утвореннями).

Власність — це відношення особи до належної їй речі як до своєї, яке виражається у володінні, користуванні і розпорядженні нею.

Отже, власність — це суспільні відносини між людьми з приводу привласнення (присвоєння) матеріальних благ.

Майнові відносини у галузі товарообігу— це відносини, зв'я­зані з переходом матеріальних благ від одних суб'єктів (виробників матеріальних благ) до інших (споживачів матеріальних благ), наприк­лад, майнові відносини, що виникають з договору купівлі—продажу, поставки. Майнові відносини в галузі товарообігу інакше називають товарно—грошовими, оскільки вони виникають на базі товарного ви­робництва і відображають рух товарів від виробника чи посередника до споживача.

Особисті немайнові відносини виникають у зв'язку із здійснен­ням особистих прав. В одному випадку маються на увазі особисті не­майнові права на блага, невіддільні від особи: життя, честь, гідність, ім'я, авторство.

Особисті права поділяються на групи:

— особисті права, зв'язані з майновими, наприклад особисті права авторів творів у галузі науки, літератури і мистецтва, винаходів, раціоналізаторських пропозицій;

— особисті права, які виникають та існують незалежно від майнових, тобто не зв'язані з ними, наприклад право на ім'я, честь, гідність, на листи, щоденники, записки тощо.

2. Суб'єкти цивільних правовідносин. Громадяни як суб'єкти цивільного права

Підставою виникнення, зміни і припинення цивільних право­відносин є юридичні факти, які наукою цивільного права класифіку­ються на дії та події.

Дії — це юридичні факти, зв'язані з волею особи. До юридич­них фактів, в яких проявляється волевиявлення суб'єктів, нале­жать угоди.

Події — юридичні факти, настання яких не залежить від волі суб'єктів (явища стихійного характеру, смерть, народження тощо).

Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути:

— фізичні особи, тобто громадяни України, іноземці та особи без громадянства;

— юридичні особи, тобто підприємства, установи, організації, їх об'єднання, господарські товариства тощо.

У певних випадках суб'єктом цивільних правовідносин виступає держава Україна.Громадяни як суб'єкти цивільного права характеризуються та­кими властивостями, як цивільна правоздатність та цивільна діє­здатність.

Цивільна правоздатність — це здатність громадянина мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Цивільна правоздатність виникає з народження і припиняється зі смертю або визнанням гро­мадянина померлим. Цивільна правоздатність рівна (однакова) для всіх громадян, незалежно від походження, майнового і соціального стану, освіти тощо. Жоден громадянин за свого життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності або не може відректися від неї, але може бути обмежений судом у цивільній правоздатності. Цивільна правоздатність носить невідчужуваний, непередаваний характер.

Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми дія­ми набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'яз­ки. На відміну від цивільної правоздатності, цивільна дієздатність не настає з народженням, а залежить від віку і стану психічного здоро­в'я суб'єкта.

За своїм обсягом дієздатність буває повною, частковою, обме­женою, мінімальною. В окремих випадках суд може визнати грома­дянина повністю недієздатним.

Повна дієздатність настає з 18 років. Якщо особа уклала шлюб до настання 18 років, повна дієздатність настає з моменту укладення шлюбу. Повна дієздатність означає право громадянина самостійно здійснювати правомірні цивільно—правові дії.

Часткова дієздатність настає у громадян з досягненням 15 ро­ків. Частково дієздатні громадяни можуть вчиняти правомірні дії за згодою батьків, усиновителів чи піклувальників, а також самостійно здійснювати дрібні побутові угоди, розпоряджатися своєю зарплатою чи стипендією, здійснювати авторські і винахідницькі права.

Мінімальна дієздатність властива неповнолітнім, що не досяг—ли 15 років. Вони мають право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди, вносити вклади у кредитні установи та розпоряджатися цими вкладами. Інші угоди за них вчиняють батьки чи опікуни.

Суд може визнати обмежено дієздатним громадянина, який зло­вживає спиртними напоями чи наркотичними речовинами і в силу цьо­го ставить себе і свою сім'ю у важке матеріальне становище. Таким громадянам призначаються піклувальники. Лише за згодою піклуваль­ника обмежено дієздатний громадянин може розпоряджатися своїм майном, здійснювати інші цивільно—правові дії.

Суд може визнати громадянина недієздатним, якщо громадя­нин внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Всі цивільно—правові угоди від імені недієздатного громадянина вчиняє опікун.