не залежно від країни їх походження:

• періодичні видання друкованих засобів масової інформації;

• готові лікарські засоби та вітаміни для населення, ветеринарні препарати, папір туалетний, зубні пасти та порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, тампони та інші санітарно-гігієнічні вироби з целюлози або її замінників, термометри індивідуальні, діагностичні прилади;

• мило господарське, пральні порошки;

• насіння овочевих, баштанних, квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі;

• товари військової атрибутики та повсякденного вжитку для військовослужбовців, що реалізують на території військових частин і військових навчальних закладів.

Вартість пільгового патенту становить 25 грн. за весь термін його дії. Відповідно до чинного законодавства суб'єкт підприємницької діяльності може придбати спеціальний патент на торговельну діяльність та побутові послуги.

Вартість спеціального торгового патенту встановлюють органи місцевого самоврядування щорічно, після затвердження місцевого бюджету, з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та їх асортиментного переліку, виду побутових послуг. Вартість спеціального патенту не обмежують граничні рівні.

Спеціальний торговельний патент засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на особливий порядок оподаткування. Законом про патентування передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які придбали такий патент, не сплачують:

• податок на додану вартість;

• податок на доходи фізичних осіб;

• податок на нерухомість;

• податок на прибуток підприємств;

• плату (податок) на землю;

• збір за спеціальне використання природних ресурсів;

• збір на обов'язкове соціальне страхування;

• збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

• комунальний податок;

• ринковий збір;

• збір на видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг.

На них не поширюються вимоги Закону України "Про використання реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (за винятком тих, хто реалізує підакцизні товари). Якщо суб'єкти підприємницької діяльності реалізують підакцизні товари, вони можуть здійснювати розрахункові операції без застосування РРО з використанням розрахункових книжок і книг обліку розрахункових операцій.

Фізичні особи, які придбали спеціальний торговий патент, звільняються від обов'язку ведення обліку доходів і витрат щодо підприємницької діяльності, для здійснення якої придбано цей патент, а доходи від

зазначеної діяльності не включають до сукупного оподатковуваного доходу за підсумками року.

Крім цього зазначимо, що весь податок на прибуток суб'єкта підприємницької діяльності чи структурного підрозділу, який підлягає сплаті до бюджету, зменшується на вартість придбаних торгових патентів, а не лише податок на прибуток від діяльності, що підлягає патентуванню.

Тема 2 . Податок з доходів фізичних осіб.

2.1. Платники податку. Об’єкт оподаткування. Склад податку.

2.2. Податковий кредит. Податкові пільги. Ставки податку.

Мета:

• ознайомити з основними поняттями;

• сприяти формуванню знань по темі використовуючи законодавчу літературу;

• формувати аналітичне мислення, уміння розвивати самостійність при розгляді деяких питань.

План заняття:

1. Загальна характеристика податку з доходів фізичних осіб.

2. Платники.

3. Об’єкти оподаткування.

4. Загальний оподатковуваний дохід.

5. Податковий кредит.

6. Пільги та ставка податку.

Література:

Основна:

1. Крисоватий А.І., Десятник О.М. Податкова система: Навчальний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004.

2. ОниськоС.М., Тофан І.М. Податкова система. — Львів: «Магнолія Плюс», 2005.

Додаткова:

1. Олійник О.В., Філон І.В. Податкова система: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 456 с.

2. Золотько І.А. Податкова система: Навчальний посібник. – Київ: КНЕУ,2004. – 204 с.

Законодавчо-нормативна база:

Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-ІУ.

Опорний конспект лекції з теми: Загальна характеристика податку з доходів фізичних осіб

Податок з доходів фізичних осіб стягується безпосередньо з доходів громадян. В економічно розвинутих країнах він відіграє суттєву роль у формуванні доходів бюджету. В Україні відсотко­ва вага цього податку в обсязі доходів була не досить значна (10 % від суми податкових надходжень у 1994 р.), що було нас­лідком відповідних пропорцій розподілу ВВП на фонд заробітної плати і прибуток. В останні роки бюджетне значення податку з доходів фізичних осіб у нашій державі постійно зростає, в той час як податок на прибуток підприємств — знижується. Так, у 2001 р. податок на доходи фізичних осіб становив 23,6 % від суми податкових надходжень, податок на прибуток — 22,6 %.

До переваг цього податку відносять його соціальну справед­ливість, оскільки він ставить рівень оподаткування в пряму залеж­ність від обсягу доходу платників. Крім того, за допомогою про­гресивних ставок і пільг в оподаткуванні можна зменшувати по­датковий тягар для малозабезпечених верств населення і посилю­вати для осіб з високими доходами. З фіскальної позиції цей податок є нестабільним джерелом формування доходів бюджету, оскільки циклічні коливання економіки істотно впливають на ба­зу оподаткування цим податком — на доходи фізичних осіб. Крім того, розподіл податкових надходжень є нерівномірним по різних регіонах і залежить від розвитку промислового виробництва. Не­доліком цього податку є також значні можливості для платників у заниженні оподатковуваного доходу і в ухиленні від сплати по­датку. Особливо це стосується оподаткування доходів від під­приємницької діяльності.

З позиції регулюючого впливу на макроекономіку податок з доходів фізичних осіб відносять до одного з найефективніших «вбудованих стабілізаторів» економічного циклу, оскільки база оподаткування гнучко реагує на економічні піднесення та спади, а прогресивна шкала оподаткування підсилює ефект. Крім того, за допомогою цього податку можна впливати на загальні обсяги споживання.

З 1992 р. і до 2004 р. в Україні діяв Декрет Кабінету Міністрів, який регламентував стягнення прибуткового податку з громадян (попередня назва податку з доходів фізичних осіб). У 2003 р. був ухвалений новий закон щодо оподаткування доходів фізичних осіб, який вніс значні зміни в порядок нарахування і стягнення цього податку.

Зміна ставок прибуткового податку в Україні з 1991 р. відбу­валась досить часто — іноді по кілька разів на рік. Це було обу­мовлено як об'єктивними ( з розвитком ринкових відносин змі­нюються форми одержання доходу), так і суб'єктивними чинниками ( насамперед політичними — намаганням за допомо­гою прогресії вирівняти доходи малозабезпечених і високозабезпечених верств населення). Для прикладу: у 1993 р. ставки міня­лись тричі, причому з 1 грудня 1993 р. по 1 жовтня 1994 р. існувала найжорстокіша шкала оподаткування — максимальна ставка дорівнювала 90 %. Але, не дивлячись на збільшення ста­вок майже удвічі, доходи бюджету від прибуткового податку з громадян в цей період не збільшились, а зменшились — унаслі­док ухилення від сплати за такими необґрунтованими з економіч­ного погляду ставками. Досить довго (до 2004 р.) в Україні засто­совувалась прогресивна шкала оподаткування, з мінімальною ставкою 10 % та максимальною — 40 %. Розмір ставки залежав від обсягу оподатковуваного доходу. З 2004 р. застосовуються пропорційні ставки, які не залежать від обсягу оподатковуваного доходу, а лише від виду доходу та статусу (резидент чи нерези­дент) платника.

Далі розглянемо основні положення нового закону щодо опо­даткування доходів фізичних осіб.

Платники

Платником податку є фізична особа (громадянин України, фізична особа без громадянства або громадянин іноземної дер­жави). З метою оподаткування розрізняють — фізичні особи ре­зиденти та нерезиденти. До резидентів відносять як громадян України, так і осіб без громадянства або громадян іноземної держави. Віднесення тієї чи іншої особи до резидента України з метою оподаткування залежить від багатьох чинників, таких як місце проживання та місце постійного проживання, місце роз­ташування центру життєвих інтересів, місце реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності, громадянство тощо. Усі інші громадяни, яких не відносять до резидентів, є нерезиден­тами.

Виключені з платників податку нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з території України і мають дипломатичні привілеї та імунітет.

Якщо платник податку помирає або визнається судом помер­лим чи зниклим без вісті, то податок за останній податковий пе­ріод справляється з активів такого платника податку (нарахова­них на його користь доходів) під час відкриття спадщини.

Об'єкти оподаткування

Залежно від статусу платника та виду доходу існують особли­вості у визначенні об'єкта оподаткування.

Об'єктом оподаткування резидента є доходи з джерелом їх походження з України та іноземні доходи. Об'єктом оподатку­вання нерезидента є лише доходи з джерелом їх походження з України.

Під час нарахування доходів у вигляді валютних цінностей, така вартість перераховується в гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, діючим на момент одер­жання таких доходів.

Під час нарахування доходів у будь-яких негрошових формах об'єкт оподаткування визначається як вартість такого нарахуван­ня, визначена за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт, який розраховується за такою формулою:

К=100:(100-Сп),

де К — коефіцієнт;

Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на мо­мент такого нарахування.

Вартість такого нарахування визначається, виходячи зі зви­чайної ціни, збільшеної на суму:

податку на додану вартість, якщо особа, яка здійснює таке на­рахування, є платником податку на додану вартість;

акцизного збору, якщо надається підакцизний товар.

Під час нарахування доходів у вигляді заробітної тати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які справляються за рахунок доходу найманої особи.

Особливим є порядок визначення об'єкту оподаткування в громадян — суб'єктів підприємницької діяльності, які із суми валових доходів виключають суму документально підтверджених витрат, які відносять до складу валових (категорія податку на прибуток підприємств).

Загальний оподатковуваний дохід

Доходи платника, які включаються і які не включаються до за­гального оподатковуваного доходу, є чітко визначеними в законі.

Так, до складу загального оподатковуваного доходу вклю­чаються:

— доходи у вигляді заробітної плати та інші виплати та вина­городи;

— доходи від продажу об'єктів прав інтелектуальної власності;

— сума (вартість) подарунків;

— сума страхових внесків за договором добровільного стра­хування, сплачена будь-якою особою-резидентом, іншою ніж платник податку, за такого платника податку чи на його користь (за винятком довгострокового страхування життя та недержавно­го пенсійного страхування);

— сума страхових виплат, отриманих платником податку за до­говорами довгострокового страхування життя та недержавного пен­сійного страхування, у випадках та розмірах, визначених у законі;

— частина доходів від операцій з майном;

— дохід від надання майна в оренду;

— дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо у вигляді харчування, вартості використання житла та автомобільного транспорту, наданих платнику податку в безоплатне користування у випадках, встановлених у законі; суми фінансової допомоги та вартості безоплатно отриманих то­варів (робіт, послуг) тощо;

— дохід у вигляді неустойки, штрафів або пені;

— дохід у вигляді процентів, дивідендів та роялті, виграшів, призів;

— інвестиційний прибуток від здійснення платником податку операцій із цінними паперами та корпоративними правами;

— дохід у вигляді вартості успадкованого майна;

— сума надміру витрачених коштів, отриманих платником по­датку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки;

• кошти або майно, отримані платником податку як хабар, ви­крадені чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно з законом.

Не включаються до складу загального оподатковуваного доходу:

— сума державної адресної допомоги, житлових та інших суб­сидій або дотацій, які отримуються платником податку з бюдже­тів та фондів загальнообов'язкового державного страхування;

— сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт;

— сума доходів, отриманих платником податку від розміщен­ня ним коштів у цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України, виграші в державну лотерею;

— суми виплат чи відшкодувань, що здійснюються неприбут­ковими організаціями та благодійними фондами України у вста­новлених законом випадках;

— сума внесків на обов'язкове страхування платника податку відповідно до закону;

— кошти або вартість майна, які надходять платнику податку внаслідок поділу спільної сумісної власності подружжя у зв'язку з розірванням шлюбу;

— аліменти, що виплачуються платнику податку;

— сума, сплачена працедавцем на користь закладів освіти в рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки плат­ника податку — найманої особи, — якщо розмір такої компенса­ції не перевищує суми місячного прожиткового рівня для праце­здатної особи, помноженої на 1,4;

— кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допо­мога на поховання;

— кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допо­мога на лікування та медичне обслуговування платника податку його працедавцем за рахунок коштів, які залишаються після опо­даткування такого працедавця податком на прибуток підпри­ємств;

— вартість путівок на відпочинок, оздоровлення та лікування на території України, які надаються платнику професійною спіл­кою, до якої зараховуються профспілкові внески такого платника податку або за рахунок коштів відповідного фонду загально­обов'язкового державного соціального страхування;

— сума стипендії, яка виплачується з бюджету учню, сту­денту, ординатору, аспіранту або ад'юнкту, якщо її розмір не перевищує суми місячного прожиткового рівня для працездат­ної особи, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 грн;

• інші доходи.

Податковий кредит

На відміну від попереднього порядку нарахування прибутко­вого податку з громадян, новий порядок стягнення податку на доходи фізичних осіб передбачає право платника на податковий кредит. Податковий кредит - - це сума (вартість) витрат, поне­сених платником податку — резидентом — у зв'язку з придбан­ням товарів (робіт, послуг) у резидентів (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких до­зволяється зменшення суми його загального оподатковуваного доходу.

Платник податку має право на податковий кредит лише один раз на рік за наслідками звітного податкового року. Для його отримання платник має подати річну податкову декларацію до податкових органів, де зазначаються суми отриманого доходу та підстави для нарахування податкового кредиту з зазначенням конкретних сум.

До складу податкового кредиту включаються фактично поне­сені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товар­ною накладною, іншими розрахунковими документами або дого­вором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та ви­значають суму таких витрат. Зазначені документи не надси­лаються податковому органу, а підлягають зберіганню платником податку.

Платник податку має право включити до складу податко­вого кредиту звітного року такі витрати, фактично понесені ним протягом такого звітного року:

* частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку (після прийняття відповідного закону про іпотеку);

* суму коштів або вартість майна, переданих платником подат­ку у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутко­вим організаціям, зареєстрованим в Україні, у розмірі, що пере­вищує 2 %, але не є більшим 5 % від суми його загального опода­тковуваного доходу такого звітного року;

* суму коштів, сплачених платником податку на користь зак­ладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення (подружжя, батьки, ді­ти), але не більше суми місячного прожиткового рівня для працездатної особи, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 грн., у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року;

* суму власних коштів платника податку, сплачених на ко­ристь закладів охорони здоров'я за лікування такого платника податку або члена його сім'ї першого ступеня споріднення в роз­мірах, що не покриваються виплатами з фонду загальнообов'яз­кового медичного страхування (після прийняття відповідного за­кону про медичне страхування);

* суму витрат платника податку на сплату за власний рахунок страхових внесків, страхових премій страхувальнику-резиденту за договорами довгострокового страхування життя та недержав­ного пенсійного страхування (після прийняття закону про недер­жавне пенсійне страхування) як такого платника податку, так і членів його сім'ї першого ступеня споріднення, яка не перевищує (у розрахунку за кожний з повних чи неповних місяців звітного податкового року, протягом яких діяв договір страхування):

а) під час страхування платника податку - - суму місячного прожиткового рівня для працездатної особи, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 грн;

б) під час страхування члена сім'ї платника податку першого ступеня споріднення — 50 % суми, визначеної в підпункті «а».

Якщо платник податку або члени його сім'ї першого ступеня споріднення були застраховані їхніми працедавцями, то гранична сума, встановлена підпунктом «а» або «б», зменшується для від­повідної застрахованої особи на суму страхових внесків, сплаче­них її працедавцем протягом такого звітного податкового року.

Якщо член сім'ї платника податку першого ступеня спорід­нення самостійно застрахував такі самі ризики за окремим стра­ховим договором, то платник податку не має права включати до складу свого податкового кредиту суму за страхування такого члена сім'ї;

* суми витрат платника податку зі штучного запліднення й оплати вартості державних послуг, пов'язаних з усиновленням дитини.

Податковий кредит може бути нарахований виключно резиден­том, що має індивідуальний ідентифікаційний номер, а його зага­льна сума не може перевищувати суми загального оподатковува­ного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата. Тобто, якщо платник податку одержує інші види доходу, відмінні від плати за найману працю — він не має права на отримання податкового кредиту.

Якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкового кредиту за наслідками звітного податкового року, то таке право на наступні податкові роки не переноситься.

Пільги

Пільги щодо податку на доходи фізичних осіб називаються податкові соціальні пільги. Так, платники податку, які отриму­ють дохід у вигляді заробітної плати з джерел на території Украї­ни, розмір якої не перевищує прожиткового мінімуму, збільше­ного в 1,4 рази та округленої до найближчих 10 грн, мають право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного до­ходу, отримуваного від одного працедавця, на суму податкової соціальної пільги.

Податкова соціальна пільга визначена в розмірі, що дорівнює 30 % однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на мі­сяць) у 2004 р., 50 % — у 2005 р., 80 % — у 2006 р. і 100 % — у 2007 р.

Крім того, деякі категорії громадян мають підвищений розмір пільги — 150 % та 200 % від суми, зазначеної вище.

Так, податкова соціальна пільга в розмірі 150% встановлюєть­ся для платника податку, який:

а) є самотньою матір'ю або самотнім батьком (опікуном, піклувальником) — у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

б) утримує дитину — інваліда --у розрахунку на кожну ди­тину віком до 18 років;

в) має троє чи більше дітей віком до 18 років — у розрахунку на кожну таку дитину;

г) є вдівцем або вдовою;

д) є особою, віднесеною законом до 1 або 2 категорії осіб, по-страждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР у зв'язку з їхньою участю в ліквідації наслідків Чорнобильської ка­тастрофи;

е) є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад'юнктом, військовослужбовцем строкової служби;

є) є інвалідом 1 або II групи, у т. ч. з дитинства;

ж) є особою, якій присуджено довічну стипендію як громадя­нину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, уключаючи журналістів.

Податкова соціальна пільга в розмірі 200 % встановлюється для платника податку, який є:

а) особою, що є Героєм України, Героєм Радянського Союзу або повним кавалером ордена Слави чи Трудової Слави;

б) учасником бойових дій під час Другої світової війни або особою, яка на той час працювала в тилу;

в) колишнім в'язнем концтаборів, гетто та інших місць при­мусового утримання під час Другої світової війни або особою, визнаною репресованою чи реабілітованою;

г) особою, яка була насильно вивезена з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що пе­ребували в стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фа­шистською Німеччиною та її союзниками;

д) особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 р. по 27 січня 1944 р.

У разі, якщо платник податку має право на застосування подат­кової соціальної пільги з двох і більше підстав, застосовується одна — найбільша з них.

Податкова соціальна пільга застосовується до заробітної пла­ти виключно за одним місцем її нарахування. А отже, якщо плат­ник отримує заробітну плату не лише за місцем основної роботи, він має право вибирати — де саме буде застосовуватись соціаль­на пільга (такий вибір не можуть зробити деякі категорії грома­дян, наприклад, державні службовці або студенти). Для цього платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги. Платник подат­ку, який змінює за самостійним рішенням місце отримання подат­кової соціальної пільги, зобов'язаний надати працедавцю за попереднім місцем її застосування заяву про відмову від такої пільги.

Працедавець відображає в складі річної податкової звітності всі випадки отримання заяв платників податку про застосування пільги та заяв про відмову від такої пільги.

Якщо платник податку подає заяву про застосування пільги більш ніж одному працедавцю та в інших випадках порушення цього порядку, то такий платник податку втрачає право на отри­мання податкової соціальної пільги. У цьому разі платник подат­ку може відновити право на застосування податкової соціальної пільги, якщо він подає заяву про відмову від такої пільги всім працедавцям із зазначенням місяця, в якому мало місце таке по­рушення. Окремий працедавець розраховує та утримує відповідну суму недоплати податку та штраф у розмірі 100 % суми такої недоплати за рахунок найближчої виплати доходу такому плат­нику податку, а при недостатності суми такої виплати — за раху­нок наступних виплат. Якщо сума недоплати та штрафу не була утримана за рахунок доходу платника податку до закінчення гра­ничного строку, встановленого законом для подання річної де­кларації з цього податку, то сума такої недоплати і штрафу стягу­ється податковим органом.

Право на застосування податкової соціальної пільги до доходу платника податку відновлюється з податкового місяця, наступно­го за місяцем, в якому сума такої недоплати та штраф повністю погашаються.

Працедавець платника податку за місцем застосування подат­кової соціальної пільги здійснює перерахунок сум доходів, нара­хованих такому платнику податку у вигляді заробітної плати, а також сум наданих податкових соціальних пільг:

а) за наслідками кожного звітного податкового року;

б) під час проведення розрахунку за останній місяць застосу­вання податкової соціальної пільги при зміні місця її застосуван­ня за самостійним рішенням платника податку;

в) під час проведення остаточного розрахунку з платни­ком податку, який припиняє трудові відносини з таким праце­давцем.

Якщо внаслідок здійсненого перерахунку виникає недоплата цього податку, то така сума стягується працедавцем за рахунок суми будь-якого оподатковуваного доходу за відповідний місяць, а в разі недостатності суми такого доходу — за рахунок оподат­ковуваних доходів наступних місяців до повного погашення суми такої недоплати.

Якщо внаслідок проведення остаточного розрахунку з платни­ком податку, який припиняє трудові відносини з працедавцем, виникає сума недоплати, що перевищує суму оподатковуваного доходу платника податку за останній звітний період, то непога­шена частина такої недоплати включається до складу податково­го зобов'язання платника податку за наслідками звітного подат­кового року.

Якщо внаслідок здійсненого перерахунку виникає переплата цього податку, то на її суму зменшується сума нарахованого по­даткового зобов'язання платника податку за відповідний місяць, а в разі недостатності такої суми — сума податкових зобов'язань наступних податкових періодів, до повного повернення суми та­кої переплати.

Якщо внаслідок проведення остаточного розрахунку з плат­ником податку, який припиняє трудові відносини з працедав­цем, виникає сума переплати, що перевищує суму податкового зобов'язання, нарахованого за останній звітний період, то така сума підлягає відшкодуванню з бюджету у встановленому по­рядку.

Основна ставка податку становить 13 % (15 % — з 2007 р.). Ця ставка збільшується вдвічі в процесі оподаткування виграшів чи призів (крім у державну лотерею в грошовому виразі) або будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів — фі­зичних осіб. Крім того, застосовується зменшений розмір став­ки — 1 % і 5 % — для оподаткування деяких видів доходів.

Модуль 4 Інші податкові та неподаткові платежі

Тема 1 Майнове оподаткування

2. Види майнового оподаткування. Податок з власників транспортних засобів.

3. Податок на нерухоме майно.

Мета:

• ознайомити з основними поняттями;

• сприяти формуванню знань по темі використовуючи законодавчу літературу;

• формувати аналітичне мислення, уміння розвивати самостійність при розгляді деяких питань.

План заняття:

1. Види майнового оподаткування. Податок з власників транспортних засобів.

   1. Майнове оподаткування в Україні.

   2. Види майнового оподаткування.

   3. Платники податку та об'єкти оподаткування.

   4. Ставки і зарахування податку.

   5. Пільги в оподаткуванні.

1.3.Податок на нерухоме майно.

Література:

Основна:

3. Крисоватий А.І., Десятник О.М. Податкова система: Навчальний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004.

4. ОниськоС.М., Тофан І.М. Податкова система. — Львів: «Магнолія Плюс», 2005.

Додаткова:

3. Олійник О.В., Філон І.В. Податкова система: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 456 с.

4. Золотько І.А. Податкова система: Навчальний посібник. – Київ: КНЕУ,2004. – 204 с.

5. Закон України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" від 11 грудня 1991 року в редакції Закону від 18.02.1997р.

Опорний конспект лекції з теми:

Майнове оподаткування. Види.

З усіх податків, що справляються у світі, найпоши­ренішим є майновий податок. Основною причиною цього є те, що ухилитися від податку на нерухоме майно (зем­ля і нерухомі споруди, наприклад будинки) досить важ­ко. Хоча найпоширеніша база майнових податків — це земля й будинки, в деяких країнах місцева влада включає до податкової бази також рухоме майно, таке як транспортні засоби, товарно-матеріальні запаси компа­нії, обладнання й устаткування.

Податки можуть спиратися на потенційну або продаж­ну вартість землі та споруд, рухомого майна або мате­ріальних капітальних активів. Майно може оцінюватися на основі вартості реального основного капіталу або річної вартості, або в інший спосіб. Як правило, такі заклади, як школи, лікарні, а також культові споруди не оподат­ковуються. Зручно покладати відповідальність за сплату податків на власників майна. Незаселене житло оподат­ковується лише у Франції та Великобританії. У Франції майновий податок коригується відповідно до чисельності сім'ї. У США і Великобританії малозабезпечені власники одержують податкові знижки. Житлова власність, як правило, оподатковується за нижчими ставками, ніж приміщення компаній.

Загалом податок справляється пропорційно до ринко­вої вартості майна, тобто ціни майна в разі його продажу. Це значить, що майнові податки не обмежуються лише фактично придбаним і проданим впродовж певного про­міжку часу майном, а справляються на основі ціни на майно в разі його продажу. Такий тип визначення бази оподаткування називається базою майнового податку на основі вартості реального основного капіталу, і саме вона застосовується найчастіше.

Також часто в деяких країнах база оподаткування ви­значається як річна орендна вартість майна, тобто сума доходу, одержаного від майна за якийсь проміжок часу.

Податок на нерухомість є потрібним елементом опо­даткування власників майна, таке оподаткування ви­правдовує себе, виходячи із основ римського права — державу повинні більше фінансувати ті, хто отримує вищі доходи і має кращий фінансово-майновий стан.

Відповідно до Закону України "Про систему оподат­кування" в редакції Закону від 18 лютого 1997 р., в Ук­раїні повинні утримуватися такі майнові податки, як податок на нерухоме майно, податок з власників транс­портних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Введення в дію податку на нерухомість передбачаєть­ся Законом України "Про податок на нерухоме майно (нерухомість). Законопроект останнього схвалено Вер­ховною Радою 26 лютого 1997 року. Однак на даний час даний податок ще не впроваджено.

Основними проблемами щодо впровадження податку на нерухоме майно є:

— різкий перехід від командно-адміністративної до ринко­вої економіки;

— соціальна незахищеність старшого покоління, а особли­во пенсіонерів;

— невизначеність щодо стратегії оподаткування в державі.

Податок з власників транспортних засобів та ін­ших самохідних машин і механізмів.

Платники податку та об'єкти оподаткування

Платниками податку з власників транспортних засобів та ін­ших самохідних машин і механізмів згідно із Законом України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохід­них машин і механізмів" є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі - юри­дичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі - фізичні особи), які мають зареєстро­вані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, що є об'єктами оподаткування.

Об'єктами оподаткування є:

• трактори (колісні), крім тих, що на гусеничному ходу;

• сідельні тягачі;

• автомобілі, призначені для перевезення не менше 10 осіб, включаючи водія;

• автомобілі легкові;

• автомобілі вантажні;

• автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезення пасажирів і вантажів (крім автомобілів спеціального призначення швидкої допомоги та пожежних);

• мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном, крім тих, що мають об'єм циліндра двигуна до 50 см ;

• яхти і судна парусні з допоміжним двигуном або без нього (крім спортивних);

• човни моторні і катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім спортивних);

• інші човни (крім спортивних).

Транспортні засоби, що не є об'єктами оподаткування:

• трактори на гусеничному ходу;

• мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установ­леним двигуном з об'ємом циліндра двигуна до 50 см³;

• тільки автомобілі спеціального призначення швидкої допомоги та пожежні;

• транспортні засоби вантажні, самохідні, що використову­ються на заводах, складах, у портах та аеропортах для пере­везення вантажів на короткі відстані;

• машини і механізми для сільськогосподарських робіт;

• тільки яхти, судна парусні і човни спортивні.

Ставки і зарахування податку

Об'єкти оподаткування і ставки податку подані у таблиці 6.

Відмітимо, що податок з власників наземних транспортних за­собів сплачується за місцезнаходженням юридичних осіб і місцем проживання фізичних осіб на спеціальні рахунки територіальних дорожніх фондів республіканського бюджету Автономної Респуб­ліки Крим, обласних бюджетів та бюджету міста Севастополя. У свою чергу територіальні дорожні фонди 85 % із суми цього подат­ку спрямовують на фінансування витрат, пов'язаних з будівницт­вом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування, а також сільських доріг, а 15 % - до бю­джетів місцевого самоврядування на ремонт і утримання вулиць у населених пунктах, що належать до комунальної власності і сумі­щаються з автомобільними дорогами загального користування державного значення. Податок з власників водних транспортних засобів спрямовується до бюджетів місцевого самоврядування (мі­сцевих бюджетів).

Пільги в оподаткуванні

Від сплати податку звільняються:

• особи, зазначені у пунктах 1 і 2 статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статтях 4-11 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статтях 6 і 8 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", а також інваліди незалежно від групи інвалідності (зокрема діти-інваліди за поданням органів соціального захисту) - щодо одного легкового автомобіля (мотоколяски) з об'ємом циліндрів двигуна до 2500 см³ або одного мотоцикла з об'ємом циліндрів двигуна до 650 см чи одного човна моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м;

• особи, зазначені у пунктах 3 і 4 статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щодо одного легкового автомобіля з об'ємом циліндрів двигуна до 2500 см³ або одного мотоцикла з об'ємом циліндрів двигуна до 650 см чи одного човна моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м до їх відселення та протягом трьох років після переселення із зони гарантованого добровільного відселення чи зони посиленого радіоекологічного контролю;

• на 50 % - сільськогосподарські підприємства - товаровиробники за трактори колісні, автобуси та спеціальні автомобілі для перевезення людей з кількістю місць не менше 10;

• на 50 % - громадяни, у власності яких знаходяться легкові автомобілі, вироблені в країнах СНД і взяті на облік в Україні до 1990 р. включно та вантажні автомобілі з об'ємом циліндрів двигуна до 6001 см до 1990 року випуску включно, - щодо одного з указаних автомобілів.

Про податок на нерухоме майно (нерухомість)

Податок на нерухомість є загальнодержавним податком, що використовується як додаткове джерело збалансування доходів і витрат консолідованого бюджету України поточного бюджетного року та є різновидністю податку на майно.

Податок на нерухомість є сумою нарахованих податків на землю, будівлю і споруди.

Податок на нерухомість не сплачують фізичні особи, які наймають житловий фонд, що перебуває в державній або комунальній власності.

Нерухомість - земля і постійно розташовані на ній будівлі та споруди.

Земля - верхній шар землі, за винятком корисних копалин, що знаходяться під землею і мають вартість, включаючи будь-які капітальні поліпшення (іригація, дренаж, профілювання), дороги або інші подібні об'єкти інфраструктури, за винятком капітальних будівель та споруд.

Будівлі - жилі будинки або їх частини (квартири), садові будиночки, дачі, гаражі, басейни, лазні, сауни, а також інші постійно розташовані будівлі, які використовуються у інших, ніж підприємницькі, цілях.

Квартира - частина жилого будинку, яка призначена для мешкання самотньої особи, однієї або кількох сімей, має обладнані жилі та підсобні приміщення і окремий вихід на сходову клітку, в галерею, коридор, на дворовий балкон або вулицю.

Споруди - об'єкти, що підпадають під визначення першої групи основних фондів згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", за винятком будівель.

Незавершені будівлі - будівлі, будівництво яких не завершено, але має хоча б одне перекриття поверху.

Постійно розташованими вважаються капітальні будівлі або споруди, які конструктивно чи технологічно пов'язані із землею, на якій вони розташовані, і які не можуть бути переміщені на інше місце без зміни своїх якісних або інших характеристик.

Основне місце постійного проживання - жилий будинок або квартира, які використовується фізичною особою як постійне місце проживання і визначається як термін відповідно до Закону України "Про податок на доходи фізичних осіб".

Глава сім'ї - фізична особа, уповноважена членами її сім'ї вести облік та звітність сплати податку. Главою сім'ї вважається також самотня фізична особа, опікун або піклувальник фізичної особи, а також адвокат, уповноважений фізичною особою представляти її інтереси.

Платники податку на нерухомість

Платниками податку на нерухомість ( власники нерухомості)- фізичні особи, а також юридичні особи, до яких перейшло право власності на будівлі.

У разі коли нерухомість перебуває у спільній власності членів сім'ї платником податку є глава сім'ї.

У разі коли платника податку не встановлено орган місцевого самоврядування за поданням органів державної інспекції в місячний термін встановлює власника будівлі або визначає уповноважену особу, яка має право розпоряджатися цією нерухомістю.

Об'єкт оподаткування (оподаткована нерухомість)

Об'єктом оподаткування є:

земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди;

будівлі, в тому числі й незавершене будівництво.

Не є об'єктом оподаткування будівлі , що знаходяться в зонах відчуження та обов'язкового відселення, які визначаються Законом України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи".

База оподаткування

Базою оподаткування землі є грошова оцінка земельних ділянок, якщо грошову оцінку не встановлено - площа земельної ділянки є площа будівлі.

База оподаткування будівель розраховується по кожній будівлі за вирахуванням неоподатковуваної площі згідно з реєстраційними номерами, присвоєними будівлям державною податковою інспекцією.

База оподаткування басейнів встановлюється в квадратних метрах, виходячи з площі дзеркала басейну.

Ставки податку на будівлі

Ставки податку на земельні ділянки встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки. У разі відсутності грошової оцінки - в коштах з площі землі.

Ставки податку на землю встановлюються нормативними правовими актами представницьких органів місцевого самоврядування в залежності від вартості (площі) ділянки, а також місця їх розташування, призначення для використання.

Ставки податку встановлюються в гривнях за кожен квадратний метр площі за вирахуванням неоподатковуваної площі однакової для різних типів будівель незалежно від їх призначення згідно з нижченаведеною шкалою:

Особливості оподаткування басейнів та незавершеного будівництва

Ставка оподаткування басейну є незмінною і дорівнює 30 гривень за 1 кв. метр.

Незавершена будівля оподатковується лише в разі, коли хоча б один з поверхів, включаючи цоколі та підвальні приміщення, перекритий.

Ставка оподаткування незавершеної будівлі обчислюється, виходячи з розрахунків за шкалою (стаття 6), зменшеною у 2 рази.

Ставки податку не можуть змінюватись протягом року.

Соціальні пільги для фізичних осіб

База оподаткування поточного року жилих будинків і квартир, що використовується главою сім'ї та членами його сім'ї, як основне місце проживання, зменшується на площу 100 кв. метрів.

Зазначене зменшення незалежно від кількості будинків або квартир, що перебувають у власності глави сім'ї або членів його сім'ї, застосовується один раз до одного будинку або квартири.

База оподаткування будівлі, що використовується главою сім'ї або її членами як садовий будиночок, гараж зменшується: для садового будиночка - на 50 кв. метрів, господарські будівлі - на 30 кв. метрів, для гаража - на 30 квадратних метрів.

Зазначене зменшення застосовується один раз щодо однієї будівлі (жилого будинку, квартири, садового будиночка, гаража) незалежно від кількості аналогічних будівель, що перебувають у власності глави сім'ї чи її членів.

У разі коли будівля перебуває у спільній власності сімей пільги, передбачені пунктами 8.2 цієї статті, надаються кожній сім'ї окремо один раз і стосуються однієї будівлі (будинок, квартира, садовий будиночок, гараж).

Податок на будівлю, приміщення, споруди не сплачується:

- пенсіонерами, які отримують пенсію нижчу прожиткового мінімуму;

- учасниками бойових дій та особами, прирівняними до них відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- батьками, дружинами військовослужбовців і державних службовців, які загинули при виконанні службових обов'язків. Дружинам військовослужбовців і державних службовців, які загинули при виконанні службових обов'язків, пільга надається в тому разі, якщо вони не перебувають у повторному шлюбі;

- Героями Радянського Союзу та Соціалістичної праці, а також нагородженими орденами Слави трьох ступенів;

- інвалідами I та II групи, інвалідами з дитинства;

- особами, які отримали пільги відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зі спеціальних будівельних споруд, будівель, приміщень (включаючи житло), яке належить діячам культури, мистецтва і народним майстрам на праві власності та використовується в якості творчої майстерні, студій, ательє, а також з житлової площі, яка використовується для організації відкритих для відвідування недержавних музеїв, галерей, бібліотек та інших закладів культури;

- з розташованих на ділянках у садових і дачних некомерційних об'єднань громадян житлової будівлі житловою площею до 50 кв. метрів, господарських будівель до 50 кв. метрів, гаражів до 30 кв. метрів.

Особи, які мають право на пільги, зазначені у статті 8 цього Закону, самостійно пред'являють необхідні документи у податкові органи.

Податковий період

Податковий період для будівель - півроку.

Податковий рік - період, який починається з 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року.

Порядок сплати податку

Сума податку на будівлю вноситься двома однаковими платежами: перший до 30 травня, другий до 30 листопада.

Сплата податку в сумі, зазначеній у податковому повідомленні, визначається шляхом перерахування грошових коштів до певних бюджетів з банківських рахунків фізичних чи юридичних осіб або шляхом внесення готівки в банки, уповноважені приймати бюджетні платежі, або шляхом розрахунків іншими видами грошових коштів (кредиторськими чи дебіторськими картками, дорожніми чи банківськими чеками тощо) у порядку, встановленому Національним банком України.

Податок на нерухомість має бути повністю сплачений за весь податковий період незалежно від терміну володіння цією нерухомістю останнім власником.

Оцінка нерухомості, що перебуває у власності (управлінні) фізичних осіб

Посадова особа органу державної податкової інспекції має право входити на землю або у будівлю, що підлягає оподаткуванню, з метою визначення бази оподаткування у зручний для власника (користувача) час. Узгодження відбувається шляхом надіслання або особистого вручення письмового повідомлення з пропозицією про час зустрічі, яка має передбачати точний час зустрічі у період з 8 години ранку до 19 години вечора протягом двох визначених податковим органом робочих днів тижня або у період з 8 години ранку до 17 години вечора суботи, але не раніше ніж через 30 календарних днів після надіслання звернення.

Протягом наступних після дня одержання письмового повідомлення 10 календарних днів власник (користувач) зобов'язаний сповістити орган державної податкової інспекції про дату огляду. У разі якщо узгодження такого часу не відбувається протягом 20 календарних днів з моменту першого звернення до органу державної податкової інспекції останній має право призначити дату огляду самостійно, про що письмово сповіщає власника (користувача) нерухомості.

У разі коли час огляду неможливо узгодити у зв'язку з відсутністю власника (користувача) орган державної податкової інспекції зобов'язаний вивісити письмове повідомлення про призначену дату огляду біля входу до об'єкта оподаткування або на спеціальній дошці податкових оголошень, яка встановлюється на доступному для огляду місці біля входу у приміщення органу місцевого самоврядування територіальної громади.

У разі коли власник (користувач) нерухомості не забезпечив можливості проведення огляду такої нерухомості податковий орган має право самостійно встановити базу оподаткування такої нерухомості на підставі зовнішнього огляду, а також відомостей, що є в розпорядженні такого органу державної податкової інспекції.

Фізична особа - платник податку має право на перегляд бази оподаткування, самостійно встановленої органом державної податкової інспекції у разі надання органу державної податкової інспекції документів, що засвідчують відсутність платника податку у зв'язку з довготерміновим відрядженням, хворобою або обмеженням свободи пересування, ув'язненням чи полоном такої фізичної особи або внаслідок дії обставин непереборної сили, підтвердженими документально.

На відповідний перегляд мають також право спадкоємці фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або померлою за процедурою, встановленою законодавством, а також опікуни фізичної особи, визнаної в установленому законодавством порядку недієздатною.

Платник податку зобов'язаний повідомити орган державної податкової інспекції про випадки, коли об'єкт оподаткування зазнає істотних змін, а саме:

відбувається ліквідація (знесення, зруйнування) об'єкта оподаткування або його частини;

збільшується база об'єкта оподаткування.

Оцінка нерухомості, що перебуває у власності (управлінні) юридичних осіб

Посадова особа органу державної податкової інспекції має право входити на територію, де розташована будівля, що підлягає оподаткуванню, з метою підтвердження балансових розрахунків бази оподаткування будь-якого робочого дня у передбаченому законодавством порядку.

Порядок нарахування, сплати та зарахування податку на нерухомість

Зобов'язання щодо податку на нерухомість визначаються органами державної податкової інспекції на підставі визначення бази оподаткування нерухомості та ставок, встановлених цим Законом.

Особи, які користуються податковими пільгами, встановленими цим Законом, зобов'язані до 1 лютого чергового податкового року надіслати органу державної податкової інспекції інформацію про склад майна і фізичних осіб, які мають право на одержання таких пільг.

У разі несвоєчасного надіслання такої інформації пільги не надаються.

Не пізніше 30 квітня чергового податкового року орган державної податкової інспекції надсилає за місцем розташування будівель податкове повідомлення про річні податкові зобов'язання, розраховані з урахуванням змін податкових баз та вчасно отриманої від платників податку інформації про право на пільги щодо цього податку.

Податкове повідомлення має містити реєстраційний номер власності, ім'я власника (якщо воно відоме), відомості про об'єм будівлі, податкову базу будівлі, суму податку, що підлягає сплаті, строк і порядок сплати податку.

У разі коли надіслати повідомлення неможливо у зв'язку з тим, що не визначено власника або відповідальну особу за внесення податку або через відсутність технічних умов для вручення такого повідомлення, орган державної податкової інспекції зобов'язаний вивісити податкове повідомлення біля входу до об'єкта оподаткування та на спеціальній дошці податкових оголошень, яка встановлюється на доступному для огляду місці біля входу у приміщення органу місцевого самоврядування територіальної громади.

Відповідальність платників та контроль за надходженням податку

Платники податку та їх посадові особи несуть відповідальність за правильність і своєчасність обчислення та сплати податку до бюджету відповідно до чинного законодавства України.

Не внесені до бюджету суми податку на нерухомість у встановлені строки сплачуються до бюджету з нарахуванням пені у розмірі 0,3 відсотка, нарахованої на суму недоїмки за весь строк її дії.

У разі коли податок на будівлі не сплачено до бюджету до 30 листопада податкового року податок вважається недоїмкою.

Якщо протягом шести місяців після виникнення недоїмки платник податку не погашає суму недоїмки, орган державної податкової інспекції приймає рішення про звернення стягнення на майно, що перебуває у власності боржника.

Відчуження зазначеного майна провадиться органом державної податкової інспекції шляхом публічних торгів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Реєстрація факту відчуження майна проводиться за умови попереднього повернення боржнику вартості відчуженого майна за вирахуванням суми недоїмки щодо податку та суми витрат, пов'язаних з проведенням публічних торгів.

Фізична особа-боржник податку може оскаржити дії органу державної податкової адміністрації щодо примусового відчуження майна в судовому порядку.

Контроль за правильністю обчислення та своєчасністю сплати податку до бюджету здійснюють відповідні органи державної податкової інспекції.

Тема 2 Плата за землю.

2.1. Форми плати за землю. Платники. Об’єкт оподаткування та ставки.

Мета:

• ознайомити з основними поняттями;

• сприяти формуванню знань по темі використовуючи законодавчу літературу;

• формувати аналітичне мислення, уміння розвивати самостійність при розгляді деяких питань.

План заняття:

1. Загальна характеристика плати за землю

2. Об’єкт, платники та ставки

3. Пільги

Література:

Нормативна:

1. Закон України «Про плату за землю» від 19.09.1996 р.

2. Земельний кодекс України, 2001 р.

Основна:

1. Крисоватий А.І., Десятник О.М. Податкова система: Навчальний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004.

2. ОниськоС.М., Тофан І.М. Податкова система. — Львів: «Магнолія Плюс», 2005.

Додаткова:

1. Олійник О.В., Філон І.В. Податкова система: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 456 с.

2. Золотько І.А. Податкова система: Навчальний посібник. – Київ: КНЕУ,2004. – 204 с.

Опорний конспект лекції з теми:

Плата за землю

Загальна характеристика плати за землю

Земля є одним з найстарших в історії об’єктом оподаткування. I хоч нині плата за землю не має суттєвого бюджетного значення, існування цього податку зумовлено багатьма чинниками. З фіскаль­ної позиції надходження від плати за землю мають стабільний характер, від цього податку важко ухилитись, оскільки неможливо сховати земельну ділянку. Крім того, вона як об’єкт оподаткування піддається чіткому обліку. Із соціальної позиції плата за землю виступає досить справедливою формою оподаткування, оскільки більше податку сплачує той, хто має більшу кількість землі й кращої якості. З погляду економічної ефективності вона також має деякі переваги: з одного боку, стимулює продуктивне використання землі, а з іншого — встановлення диференційованих ставок залежно від регіону може сприяти рівномірнішому розміщенню продуктивних сил на території країни.

До недоліків цього податку слід віднести те, що надходження від нього є негнучкими, тобто його сума не залежить від доходів, які отримують платники. Це, у свою чергу, у разі збільшення загального обсягу доходів у країні залишає бюджет без додаткових надходжень. В умовах кризового падіння виробництва він може спричинити банкрутство платників, котрі переживають тяжкі часи. Крім того, стягнення цього податку вимагає досить кропіткої роботи з оцінки земельних ресурсів країни.

Плату за землю в Україні було введено з метою раціонального використання та охорони земель, вирівнювання соціально-еконо­мічних умов господарювання на землях різної якості, фінансування витрат на ведення земельного кадастру тощо. Передбачалось, що надходження такої плати будуть використовуватись за цільовим призначенням. Але в нинішніх умовах плата за землю використовується лише як одна з форм поповнення загального обсягу доходів бюджету.

Об’єкт, платники та ставки

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Платниками є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачі, зокрема орендарі.

Плата за землю стягується у двох формах: земельний податок; орендна плата.

Залежно від мети використання земельної ділянки розрізняють ставки, що встановлюються щодо земель сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення. У свою чергу, ставки плати за землю несільськогосподарського призначення диференціюються для земель населених пунктів та земель промисловості, транспорту за межами таких пунктів.

Щодо земель сільськогосподарського призначення ставки вста­новлюються у відсотках від грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь і диференціюються для ріллі, сіножатей та пасовищ і для багаторічних насаджень.

За земельні ділянки в межах населених пунктів ставки податку з земель, грошову оцінку яких установлено, визначається в розмірі 1 % від грошової оцінки. Якщо таку оцінку не встановлено, для населених пунктів використовуються середні ставки (у копійках за квадратний метр), розміри яких диференціюються залежно від чисельності населення. У свою чергу, середні ставки установлені Верховною Радою України, також можуть диференціюватись відповідними сільськими, селищними, міськими радами, виходячи з функціонального призначення і місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок. У населених пунктах, віднесених до курортних, установлюються підвищувальні коефіцієнти до середніх ставок. Крім того, такі коефіцієнти використовуються також в містах обласного підпорядкування та містах Києві і Севастополі.

Податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, автостоянками, гаражами, дачами громадян, справляється в розмірі 3 % від суми земельного податку.

Податок за частину площ земельних ділянок, наданих підприємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми відведення, справляється в п’ятикратному розмірі.

Щодо, земель розташованих поза межами населених пунктів, ставки земельного податку встановлюються:

а) для підприємств промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення — з розрахунку 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області;

б) за земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення — у розмірі 50 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області;

в) за земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, — у розмірі 0,3 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Пільги

Згідно з Законом «Про плату за землю» від земельного подат­ку звільняються:

1) заповідники, національні природні парки, заказники, ботанічні сади тощо;

2) вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів;

3) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, бюджетні установи, спеціалізовані санаторії України, громадські організації інвалідів України;

4) вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються за цільовим призначенням;

5) зареєстровані релігійні й благодійні організації, які не зай­маються підприємницькою діяльністю тощо.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть установлювати такі пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку, але тільки за рахунок коштів, що включаються до відповідних бюджетів.

До бюджету цей податок виробниками сільськогосподарської та рибної продукції і громадянами сплачується до 15 серпня та 15 листопада рівними частками, а всіма іншими платниками — щомісячно, протягом 30 днів, наступних за звітним місяцем.

Контрольні питання

1. Дайте загальну характеристику плати за землю, назвіть переваги та недоліки цього податку.

2. Назвіть платників і об’єкт оподаткування плати за землю.

3. Як диференціюються ставки плати за землю?

4. Які пільги щодо плати за землю ви знаєте?

5. Назвіть строки оплати плати за землю.

Задачі для розв’язання

1. Підприємство розташоване в межах населеного пункту і зай­має загальну площу земельної ділянки 5 тис. кв. м, у тому числі частину площу земельної ділянки, що перевищує норми відведення, у розмірі 2 тис. кв. м. Ставка плати за землю — 12 грн за 1 кв. м. Визначити суму та строки сплати плати за землю.

2. Підприємство розташоване за межами населеного пункту і займає площу земельної ділянки 20 тис. кв. м. Визначити суму плати за землю та її строки, якщо грошова оцінка ріллі по області становить 8000 грн за 1 га.

Тема 2 Плата за землю.

2.3. Суть і призначення сільськогосподарського податку.

Мета:

• ознайомити з основними поняттями;

• сприяти формуванню знань по темі використовуючи законодавчу літературу;

• формувати аналітичне мислення, уміння розвивати самостійність при розгляді деяких питань.

План заняття:

4. Загальна характеристика плати за землю

5. Платники .

6. Об’єкт оподаткування та ставки.

7. Порядок сплати

Література:

Основна:

3. Крисоватий А.І., Десятник О.М. Податкова система: Навчальний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004.

4. ОниськоС.М., Тофан І.М. Податкова система. — Львів: «Магнолія Плюс», 2005.

Додаткова:

3. Олійник О.В., Філон І.В. Податкова система: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 456 с.

4. Золотько І.А. Податкова система: Навчальний посібник. – Київ: КНЕУ,2004. – 204 с.

Опорний конспект лекції з теми: Фіксований сільськогосподарський податок

Якщо до 1999 р. сільськогосподарські виробники оподатковувались на загальних підставах та сплачували до бюджету такі самі податки, як й інші платники, з урахуванням особливостей сільськогосподарського виробництва, то з 1.01.99 для них вводиться особливий порядок розрахунків з бюджетом. Необхідність змін була обумовлена такими факторами, як збитковість або низька прибутковість сільськогосподарського виробництва, а також нагальною необхідністю державної підтримки цієї галузі, недостатністю або відсутністю обігових коштів у ній, потребою в спрощенні податкового обліку та іншими.

Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок таких податків та зборів (обов’язкових платежів):

• податку на прибуток підприємств;

• плати (податку) за землю;

• податку з власників транспортних засобів та інших самохід­них машин і механізмів;

• комунального податку;

• збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

• внесків на обов’язкове соціальне страхування;

• збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

• внесків на обов’язкове державне пенсійне страхування;

• плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;

• збору за спеціальне використання природних ресурсів (щодо користування водою для потреб сільського господарства).

Інші податки та збори (обов’язкові платежі) сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками на загальних підставах.

Платники

Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є відповідні підприємства різних організаційно-правових форм, селянські й інші господарства, що займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 % загальної суми валового доходу підприємства.

До платників фіксованого сільськогосподарського податку належать також власники земельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, які виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, крім власників і землекористувачів земельних ділянок, переданих для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного будівництва, а також наданих для городництва, сінокосіння і випа­сання худоби.

У разі, коли у звітному періоді валовий дохід від операцій зі збуту сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки становить менш як 75 % загального обсягу реалізації, підприємство сплачує податки в наступному звітному періоді на загальних підставах.

Об’єктом оподаткування і ставки

Об’єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому в користування, у тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які необхідні рибницьким і риболовецьким господарствам для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах).

Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь визначається у відсотках до їхньої грошової оцінки в таких розмірах:

для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,5;

для багаторічних насаджень — 0,3;

для земель водного фонду — 1,5 %.

Для платників податку, які провадять діяльність у гірських зонах та на поліських територіях, ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки в менших розмірах:

для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,3;

для багаторічних насаджень — 0,1;

Порядок сплати

Платники податку подають розрахунок органу державної податкової служби до 1 лютого поточного року.

Сплата податку проводиться щомісячно протягом 30 днів після закінчення відповідного місяця в розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у такий спосіб:

у I кварталі — 10 %;

у II кварталі — 10 %;

у III кварталі — 50 %;

у IV кварталі — 30 %.

Кошти, що надійшли від цього податку, розподіляються в таких пропорціях: до місцевого бюджету — 30 %, на обов’язкове державне пенсійне страхування — 68 %, на обов’язкове соціальне страхування — 2 %.

Контрольні запитання

1. Дайте загальну характеристику фіксованого сільсь­когосподарського податку.

2. Назвіть податки і збори, у рахунок яких сплачуються фіксований сільськогосподарський податок.

3. Які сільськогосподарські підприємства можуть сплачувати фіксований сільськогосподарський податок?

4. Як визначається об’єкт оподаткування і ставки фік­сованого сільськогосподарського податку?

5. Назвіть строки сплати фіксованого сільськогосподарського податку.

Задача для розв’язання

Сільськогосподарське підприємство орендує в поточному році 2 тис. га ріллі. Грошова оцінка ріллі в даній області становить 9000 грн за 1 га. Визначити суму фіксованого сільськогосподарського податку в поточному році та строки його сплати до бюджету.

Тема 4 Плата за ресурси.

4. Плата за ресурси. Збір за забруднення навколишнього природного середовища.

5. Плата за спеціальне використання водних ресурсів. Лісовий дохід, його сутність, призначення і механізм справляння.

6. Плата за користування надрами. Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

Мета:

• ознайомити з основними поняттями;

• сприяти формуванню знань по темі використовуючи законодавчу літературу;

• формувати аналітичне мислення, уміння розвивати самостійність при розгляді деяких питань.

План заняття:

• Плата за ресурси та послуги.

• Збір за забруднення навколишнього природного середовища.

• Плата за спеціальне використання водних ресурсів.

• Лісовий дохід, його сутність, призначення і механізм справляння.

• Плата за користування надрами.

• Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

• Рентна плата за нафту і газ

• Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства

Література:

Нормативна:

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 303 «Про затвердження порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору».

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 18.05.1999 р. № 836 «Про затвердження нормативів збору за спеціальне використан­ня водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і в одного транспорту».

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 16.08.1999 р. № 1494 «Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне ви­користання водних ресурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту».

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 29.05.2001 р. № 595 «Про внесення змін до такс на деревину лісових порід, що відпу­скається на пні».

5. Водний кодекс України, 1995 р.

6. Земельний кодекс України, 2001 р.

Основна:

1. Крисоватий А.І., Десятник О.М. Податкова система: Навчальний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004.

2. ОниськоС.М., Тофан І.М. Податкова система. — Львів: «Магнолія Плюс», 2005.

Додаткова:

1. Олійник О.В., Філон І.В. Податкова система: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 456 с.

2. Золотько І.А. Податкова система: Навчальний посібник. – Київ: КНЕУ,2004. – 204 с.

Опорний конспект лекції з теми:

Плата за ресурси та послуги

Платежі за ресурси, які стягуються в Україні, охоплюють кіль­ка видів. Справляння цих платежів обумовлюється тим, що природні ресурси є власністю держави, і за їх використання вона отримує плату, основне призначення якої — покрити видатки на відтворення, ефективне використання цих ресурсів тощо. Справ­ляння плати за ресурси, як і податків, має обов’язковий характер. Але, на відміну від податкових методів формування доходів, пер­ша, передбачає еквівалентність. Суттєвого бюджетного значення вона не відіграє.

Розглянемо такі види платежів за ресурси та послуги: збір за спеціальне використання лісових ресурсів і користування земель­ними ділянками лісового фонду (лісовий дохід); збір за спеціальне використання водних ресурсів та збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту (плату за воду); збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; рентну плату за нафту та газ, що видобуваються в Україні; рентну плату за транзитне транспортування природного газу, аміаку через територію України і рентну плату за транспортування нафти магістральними нафтопроводами; платежі за користування надрами; державне мито; єдиний збір, який справляється в пунктах пропуску через державний кордон України; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища

Збір за забруднення навколишнього природного середови­ща справляється за:

• викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин;

• скидання забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;

• розміщення відходів.

Територіальні органи Мінекоресурсів подають до органів дер­жавної податкової служби перелік підприємств, установ, організацій, громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, — яким в установленому порядку видано дозволи на викиди, спеціальне водокористування та розміщення відходів.

Нормативи збору встановлюються відповідно до виду забруднюючих речовин та класу небезпеки віходів у гривнях на 1 т забруднюючих речовин.

Збір, який стягується за скидування та розміщення відходів у межах лімітів, відноситься на валові витрати виробництва та обігу, а за перевищення цих лімітів справляється в п’ятикратному розмірі й відноситься за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні юридичних осіб.

Розрахунки збору подаються платниками органам державної податкової служби за місцем податкової реєстрації протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

Збір сплачується платниками впродовж 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного терміну подання розрахунку збору.

Плата за воду

Плата за воду в Україні стягується за використання поверхневих і підземних вод, за користування водами для потреб енергетики та водного транспорту. Так, збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об’єк­тів, що забрана з застосуванням споруд або технічних пристроїв, та скидання в них зворотних вод. Збір за користування водами для потреб гідроенергетики справляється за користування водою, яка пропускається через турбіни гідроелектростанції для вироблення електроенергії, а для підприємств водного транспорту — за користування водою під час експлуатації водних шляхів вантаж­ними самохідними, несамохідними та пасажирськими суднами.

Розглянемо механізм стягнення плати за воду залежно від мети використання води.

Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації, незалежно від форми власності, а також громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, — що використовують водні ресурси.

Об’єктом обчислення названого збору є фактичний обсяг води, який споживають водокористувачі, з урахуванням втрат води в їхніх системах водопостачання.

Нормативи збору за спеціальне використання поверхневих вод­них об’єктів та підземних вод установлюються в копійках за кубічний метр.

Спеціальне використання водних ресурсів лімітується, про що зазначається в дозволах на поставку води. У межах установленого ліміту збір за спеціальне використання водних ресурсів зарахо­вується до валових витрат виробництва, а за понадлімітне викорис­тання — справляється в п’ятикратному розмірі й відноситься на рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні водокористувача.

Обсяг використаної води визначається останнім самостійно на підставі даних первинного обліку за показниками вимірювальних приладів.

Збір за використання водних ресурсів не справляється за воду, що використовується:

• для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення;

• для протипожежних потреб;

• для потреб зовнішнього благоустрою території міст та інших населених пунктів тощо.

Платниками збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, є підприємства, установи та організації, незалежно від форми власності, а також громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, — що користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Об’єктом обчислення збору за користування водами для потреб гідроенергетики є обсяг води, пропущений через турбіни гід­роелектростанції; а для водного транспорту — тоннаж за добу експлуатації вантажних суден та місце за добу експлуатації пасажирських суден.

Нормативи збору за користування водами для потреб гідроенергетики встановлюються в копійках за 100 куб. м води, пропущеної через турбіни гідроелектростанції; для потреб водного транспорту — у копійках за один тоннаж — добу експлуатації вантажних суден та одне місце — добу експлуатації пасажирських суден.

На користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту ліміти не встановлюються. Даний збір відноситься на валові витрати виробництва.

Розрахунок збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту подається до органів державної податкової служби за місцезнаходженням платника щоквартально наростаючим підсумком протягом 40 днів після закінчення звітного квар­талу. Сплата збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту проводиться платниками в 10-денний термін після граничних строків подання розрахунку.

Лісовий дохід

Основним призначенням збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду (лісового доходу) є мобілізація коштів для відтворення лісового фонду, поліпшення його якісного складу, забезпечення правильної експлуатації лісів.

До спеціального використання лісових ресурсів належить:

• заготівля деревини під час рубок головного користування;

• заготівля живиці;

• заготівля другорядних лісових матеріалів (пень, луб, кора, деревна зелень тощо);

• побічні лісові користування (випасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна тощо).

Деревина вид рубок головного користування і живиця належать до лісових ресурсів державного значення. Такси на них затверджуються Кабінетом Міністрів України. Другорядні лісові матеріали та лісові ресурси, віднесені до побічних користувань, зараховуються до лісових ресурсів місцевого значення, такси на які встановлюються обласними адміністраціями.

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється на наданній земельній ділянці лісового фонду за спеціальним дозволом — лісорубним квитком (ордером) або лісовим квитком.

Збір справляється за встановленими таксами або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.

Такси на деревину лісових порід, що відпускається на пні, застосовуються з урахуванням розподілу лісів за лісотаксовими поя­сами і розрядами, видами основних порід лісу, якістю деревини та сортаментом ділової древесини.

У разі застосування конкурсних умов реалізації лісових ресурсів збір за них встановлюється не нижче діючих такс.

Розмір орендної плати визначається за узгодженням сторін у договорі оренди, але не нижче встановлених такс.

Розрахунки збору подаються платниками органам державної податкової служби протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу, за місцем розташування земельних ділянок лісового фонду. Збір сплачується лісокористувачами щокварталу рівними частинами від суми, зазначеного в дозволі, протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного терміну подання розрахунку.

Платежі за користування кадрами

Платниками платежів за користування надрами для видобування корисних копалин є всі суб’єкти підприємницької діяль­ності, незалежно від форм власності, які проводять видобування корисних копалин, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями.

Плата за користування надрами для видобування корисних копалин справляється за фактично погашені в надрах обсяги балансових та позабалансових запасів (обсяги видобутих) корисних копалин. Обсяг погашених запасів визначається як сума обсягів видобутих корисних копалин та фактичних їхніх втрат у надрах під час видобування.

Нормативи плати встановлюються для кожного виду корисних копалин (групи корисних копалин, близьких за призначенням) як базові або диференційовані — залежно від геологічних особливостей та умов експлуатації родовищ. Базові нормативи плати за видобування корисних копалин залежно від виду корисних копалин визначаються у фіксованому і процентному виразі. Фіксований вираз передбачає встановлення нормативів у гривнях за одиницю погашених у надрах запасів або видобутих корисних копалин. Процентний вираз визначається в нормативах у відсотках до вартості мінеральної сировини.

За обсяги наднормативних втрат корисних копалин у надрах під час їх видобування, а також за обсяги видобування понад установлені квоти (ліміти), плата справляється в подвійному розмірі. Нормативи втрат корисних копалин в процесі видобутку визначаються для кожного родовища.

Нарахована сума плати за обсяги видобутих корисних копалин у межах квот (лімітів) та обсяги втрат у надрах, що не перевищують нормативні включається до валових витрат виробництва та обігу.

Нарахована сума плати за наднормативні втрати корисних копалин, а також за видобування понад установлені квоти (ліміти), справляється з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

Розрахунки плати за користування надрами для видобування корисних копалин складаються користувачами надр щокварталу накопичувальним підсумком з початку року і подаються до органів державної податкової служби за місцезнаходженням родовища корисних копалин протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. Суб’єкт підприємницької діяльності, що обліковується в органі державної податкової служби іншого району/міста ніж місцезнаходження родовища корисних копалин додатково протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу, подає (надсилає) копію розрахунку до органу державної податкової служби, у якому він зареєстрований, з відміткою органу державної податкової служби, котра прийняла оригінал розрахунку, а також копію платіжного документа.

Сплата платежу за користування надрами для видобування корисних копалин проводиться платниками щоквартально протягом 10 днів, наступних після граничного терміну подання розрахунку.

Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету

Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету, справляється з надрокористувачів, незалежно від форми власності, які видобувають корисні копалини на раніше розвіданих родовищах, а також на розташованих у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони родовищах з попередньо оціненими запасами, котрі за згодою заінтересованих надрокористувачів передані їм для промислового освоєння. Збір за виконані геологорозвідувальні роботи в повному обсязі зараховується до державного бюджету і спрямовується на розвиток мінерально-си­ровинної бази.

Нормативи даного збору визначаються окремо для кожного виду чи групи близьких за призначенням корисних копалин у гривнях до одиниці видобутку або погашення в надрах запасів корисних копалин. Нормативи збору за виконані геологорозвідувальні роботи індексуються з урахуванням офіційно встановленого індексу інфляції.

Обсяг погашених запасів корисних копалин визначається як сума обсягів видобутих корисних копалин та фактичних їх втрат у надрах під час видобування.

Надрокористувачі, які виконували геологорозвідувальні роботи частково за рахунок власних коштів, сплачують збір за такі роботи, застосовуючи до нього коефіцієнти залежно від обсягу проведених на відповідних родовищах пошукових робіт.

Якщо надрокористувачі видобувають більше одного виду корисних копалин, що залягають окремо, збір за виконані геологорозвідувальні роботи обчислюється за кожний їх вид окремо.

Збір за виконані геологорозвідувальні роботи справляється з дати видобутку корисної копалини.

Суми даного збору відносяться до валових витрат реалізованої продукції (робіт, послуг).

Розрахунки збору подаються надрокористувачами протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу, органам державної податкової служби за місцезнаходженням родовища корисних копалин.

Збір сплачується впродовж 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного терміну подання розрахунку збору.

Надрокористувачі сплачують авансові квартальні внески збору до 20 числа третього місяця звітного кварталу і до 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом, у розмірі однієї третини суми збору, визначеної в попередньому розрахунку.

Рентна плата за нафту і газ

Ставки рентної плати за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні, затверджуються в законі про державний бюджет України на відповідний рік.

У 2004 р. нафтогазовидобувні підприємства вносять до держав­ного бюджету України рентну плату за товарний природний газ у розмірі 30,6 грн за 1 тис. куб. м, за нафту — у розмірі 160 грн за 1 т. і за стабільний газовий конденсат — у розмірі 104,04 грн за 1 т.

Рентна плата включається до оптової відпускної ціни на нафту і природний газ (без податку на додану вартість) на дату відпуску продукції нафтогазодобувними підприємствами.

Датою відпуску продукції є:

• за нафтою, що відвантажується залізничним транспортом, — дата оформлення товарно-транспортної накладної на маршрут чи групу вагонів;

• за нафтою, котра відвантажується трубопровідним транспор­том, — дата оформлення акта приймання-здавання на пунктах здавання нафти;

• за газом — дата оформлення акта приймання-здавання на пунктах заміру газу (щодекадно).

Рентна плата включається до бази оподаткування під час визначення податку на додану вартість.

Платниками згаданої плати є нафтогазовидобувні підприєм- ства, які здійснюють видобуток природного газу і нафти на території України.

Сума рентної плати за нафту природний газ визначається нафтогазодобувними підприємствами, виходячи з обсягів відпущених ними нафти і газу та ставок рентної плати (крім підприємств, що здійснюють видобуток на родовищах з важкодобувними і виснаженими запасами).

Рентна плата за нафту та природний газ вноситься до Державного бюджету України щодекади авансовими платежами, виходячи з обсягів відпущених нафти і газу за минулу декаду, 15 і 25 числа поточного місяця — відповідно за першу та другу декаду, 5 числа наступного місяця — за решту днів звітного періоду.

Платники подають податковим органам за місцезнаходженням розрахунки з рентної плати за нафту і природний газ (окремо) щомісячно, до 21 числа місяця, наступного за звітним. Сплата до бюджету сум рентної плати, обчислених за розрахунком за звітний місяць, проводиться платником протягом 10 календарних днів, наступних після граничного терміну подання розрахунку.

Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства

Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства був уведений в Україні в 1999 р. Платниками цього збору є суб’єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності та підпорядкування, які реалізують в оптово-роздрібний торговельній мережі алкогольні напої й пиво.

Об’єктом обкладення збором є виручка, одержана на кожному етапі реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі та в мережі громадського харчування алкогольних напоїв і пива, що включається в суму торговельного обороту. При цьому до складу виручки зараховуються також суми податку на додану вартість та акцизного збору, інших зборів і надбавок, що входять до відпускної ціни.

Податкові зобов’язання щодо оплати збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства виникають з моменту отримання коштів за реалізовані алкогольні напої та пиво.

Сума збору в обсяг реалізації не входить, торговельна надбавка з цієї суми не обчислюється. Платники включають нараховану суму збору у валові витрати. Ставка збору становить 1 % від об’єкта оподаткування.

Розрахунки збору платники подають до податкових органів щомісячно, до 21 числа місяця, наступного за звітним. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства платники сплачують на спеціальний рахунок Державного казначейства України протягом 10 днів після граничних термінів подання розрахунку.

30 % нарахованих сум збору залишаються на спеціальних рахунках управлінь Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим та в областях і використовуються на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства; розпорядником цих коштів є органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим й органи виконавчої влади в областях, які здійснюють державну політику у сфері виноградарства, садівництва і хмеляр- ства. 70 % нарахованих сум збору перераховуються на спеціальний рахунок Державного казначейства України, розпорядником цих коштів є центральний орган виконавчої влади, який здійснює державну політику у сфері виноградарства, садівництва і хмелярства. Суми збору, котрі надходять на спеціальний рахунок Державного казначейства України, розподіляються та використовуються таким чином: 70 % — на розвиток виноградарства, 30 % — на розвиток садівництва та хмелярства.

Контрольні питання

1. Дайте загальну характеристику платежів за ресурси.

2. Охарактеризуйте порядок нарахування і оплати збору за спеціальне використання лісових ресурсів.

3. Який порядок нарахування і оплати збору за спеціальне використання водних ресурсів?

4. Розкрийте суть порядку нарахування і сплати збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

5. Охарактеризуйте порядок нарахування та оплати рентної плати за нафту і газ.

6. Дайте характеристику порядку нарахування та оплати платежів за користування надрами.

7.Що таке єдиний збір, котрий справляється в пун- ктах пропуску через державний кордон України та який порядок його оплати?

8. Назвіть платників, об’єкт оподаткування і ставку збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.

9. Хто сплачує збір за забруднення навколишнього природного середовища?

Тема 5. Державне мито та інші неподаткові платежі .

5.1. Державне мито.

5.2. Платежі до державних цільових фондів.

Мета:

• ознайомити з основними поняттями;

• сприяти формуванню знань по темі використовуючи законодавчу літературу;

• формувати аналітичне мислення, уміння розвивати самостійність при розгляді деяких питань.

План заняття:

5.1. Державне мито

5.1.1. Сутність, платники та об’єкт державного мита.

5.1.2. Ставки державного мита. Пільги щодо сплати державного мита.

5.1.3. Порядок стягнення та перерахування в бюджет державного мита.

5.2. Платежі до державних цільових фондів.

5.2.1. Внески на обов’язкове державне пенсійне страхування.

5.2.2. Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням.

5.2.3. Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

5.2.4. Внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

5.2.5. Платежі до фонду соціального захисту інвалідів.

Література:

Нормативна:

1. Закон України «Про єдиний митний тариф», 1997 р.

2. Закон України «Про збір на обов'язкове соціальне страхування».

3. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професій­ного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р. № 1105-Х IV.

4. Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників по­датків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р.

5. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р. № 1533-ІП.

6. Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'я­зкового державного соціального страхування» від 11.01.2001 р. №2213-111.

7. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001р. №2240-111.

8. Закон України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове держав­не соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатнос­ті» від 22.02.2001 р. № 2272-Ш.

9. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-ІУ.

Основна:

1. Крисоватий А.І., Десятник О.М. Податкова система: Навчальний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004.

2. ОниськоС.М., Тофан І.М. Податкова система. — Львів: «Магнолія Плюс», 2005.

Додаткова:

1. Олійник О.В., Філон І.В. Податкова система: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 456 с.

2. Золотько І.А. Податкова система: Навчальний посібник. – Київ: КНЕУ,2004. – 204 с.

Опорний конспект лекції з теми:

Державне мито, його сутність.

1. Сутність, платники та об’єкт державного мита

Державне мито, яке розглядається в даній лекції відноситься до непрямих податків, які встановлюються в ціні товарів (робіт, послуг) і розмір яких для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

Державне мито є платою, яка стягується на здійснення юридично значимих дій уповноваженими на це компетентними органами в інтересах юридичних та фізичних осіб та видачу їм відповідних документів, які мають правове значення.

Платники державного мита - юридичні та фізичні особи, які звертаються у відповідні державні органи для вчинення у їх особистих інтересах відповідних законодавчих дій та для видачі їм відповідних юридичних документів.

Об’єктом обкладання державним митом є:

позовні заяви юридичних та фізичних осіб, заяви з переддоговірних спорів, заяви з касаційних скарг на рішення судів і т.ін., а також видача судами копій документів;

позовні заяви та заяви кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до арбітражних судів тощо;

вчинення нотаріальних дій нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, а також видача дублікатів нотаріально засвідчених документів;

реєстрація актів громадянського стану й т.ін.;

видача документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, а також інших документів, пов’язаних із постійним (тимчасовим) в’їздом та виїздом в України;

видача паспорта громадянина України нового зразка або закордонного паспорта та продовження строку його дії;

прописка громадян або реєстрація місця проживання;

видача дозволів на право полювання та рибальства;

операції з цінними паперами;

операції, що здійснюються на товарних, сировинних та інших біржах, крім валютних;

проведення аукціону;

дії, пов’язані з одержанням охоронних документів на об’єкти промислової власності, підтриманням їх чинності та передачею прав їхніми власниками.

2. Ставки державного мита. Пільги щодо сплати державного мита.

Ставки державного мита визначаються двома методами:

в процентах до ціни позову, суми договору, вартості майна тощо;

у твердих розмірах, обчислених у відповідних частинах до офіційно встановленої мінімальної заробітної плати (цей порядок визначення твердих сум ставок зумовлюється високими темпами інфляції).

Розмір ставок державного мита та порядок його відрахування встановлено Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 року (із змінами та доповненнями до нього).

Пільги щодо сплати державного мита визначаються Кабінетом Міністрів України. Право надання додаткових пільг мають місцеві Ради народних депутатів стосовно сум державного мита, яке зараховується до місцевих бюджетів, а також Міністерство фінансів України стосовно сум мита, що зараховуються до державного бюджету України.

Перелік платників, які звільняються від сплати державного мита, є досить широким, тому ми розглянемо тільки деякі випадки звільнення від цього податку.

Від сплати державного мит звільняються:

позивачі – за позовами про стягнення аліментів;

позивачі – за позовами про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином;

громадяни – за посвідчення їхніх заповітів і договорів дарування майна на користь держави;

фінансові органи та державні податкові інспекції – позивачі і відповідачі – за позовами до суду та арбітражного суду;

неповнолітні – за видачу їм паспорта громадянина України та видачу свідоцтва про право на спадщину;

громадяни, віднесені до І та ІІ категорій потерпілих унаслідок Чорнобильської катастрофи;

інваліди І і ІІ груп;

Пенсійний фонд України та ін.

3. Порядок стягнення і перерахування в бюджет державного мита

Державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів.

Зарахування державного мита до державного бюджету відбувається якщо воно справляється :

з позовних заяв, які подаються до арбітражного суду;

із заяв про перевірку рішень, ухвал та постанов арбітражних судів у порядку нагляду;

за дії, пов'язані з одержанням патентів на сорти рослин, підтриманням їх чинності;

за подання до Кабінету Міністрів України проектів створення промислово-фінансової груп, яке зараховується до державного бюджету України,

з позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що надходять з інших держав та розглядаються відповідними органами України,

за дії, пов’язані з одержанням охоронних документів на об’єкти промислової власності, підтриманням їх чинності та передачею прав їх власникам тощо.

Всі інші надходження державного мита не передбачені вище зараховуються до бюджетів місцевого рівня.

Державне мито сплачується:

готівкою;

митними марками;

шляхом перерахувань із рахунку платника в кредитній установі.

На відміну від інших податків, які справляються виключно в національній валюті України, державне мито сплачується як у національній валюті України, так і в іноземній валюті в наступних випадках:

із позовів, поданих до суду та арбітражного суду щодо об’єктів, оцінюваних в іноземній валюті,

за дії та операції в іноземній валюті.

У разі коли розмір ставок державного мита передбачено в частинах неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, державне мито сплачується в іноземній валюті з урахуванням курсу грошової одиниці Національного банку України, крім випадків, передбачених у частині третій цієї статті.

Фізичні особи та іноземні юридичні особи, що відповідно постійно проживають або знаходяться за межами України, сплачують мито (вказане в підпункті "у" п. 6 ст. 3 ) у вільно конвертованій валюті виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, еквівалентного відповідній кількості доларів США, або в іншій валюті та розмірах, якщо це передбачено угодами з Україною.

Порядок сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів України.

У деяких випадках, які передбачені законодавством України, сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю його платнику. Повернення мита провадиться за умови, якщо заяву подано до відповідної установи, яка справляє мито, протягом року з дня зарахування його до бюджету.

Контроль за правильністю та своєчасністю справляння цієї плати здійснюють як податкові, так і фінансові органи всіх рівнів. За несвоєчасне та неповне внесення в бюджет державного мита стягується пеня в розмірі 0,2% за кожний день прострочення. Відповідальність за правильність та своєчасність розрахунків із бюджетом по державному миту несуть керівники установ, що справляють державне мито.

Контрольні запитання до теми 5.1.

1. Державне мито, його сутність і види.

2. Перелік операцій і послуг, з яких стягується державне мито.

3. Методи визначення ставок державного мита.

4. Способи сплати державного мита.

5. Платники державного мита.

6. Об’єкт обкладання державним митом.

Внески до фондів державного соціального страхування

Внески до фондів державного соціального страхування мають обов’язковий характер і сплачуються суб’єктами підприємницької діяльності та громадянами. На відміну від податків, такі внески мають цільовий характер їх подальшого використання, а саме — на соціальний захист громадян. В Україні створено кілька фондів залежно від напрямку страхування. Розглянемо порядок сплати внесків до цих фондів.

Внески на обов’язкове державне пенсійне страхування

Внески на пенсійне страхування охоплюють кілька видів платежів, які нараховуються як на фонд оплати праці для найманих робітників, так і на доходи, що підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб, які одержують доходи не за наймом. Крім того, оподатковуються операції з продажу валюти, ювелірних виробів, легкових автомобілів, нерухомого майна та послуг мобільного зв’язку. Оскільки перелік платників є досить широким, а об’єкти оподаткування і ставки — диференційованими, роглянемо порядок обчислення внесків за різними операціями і платниками (рис. 1):

1. Юридичні та фізичні особи, які використовують працю найманих працівників, сплачують 32 % фактичних витрат на оплату праці, що підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб, а також винагород, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, та 4 % від об’єкта оподаткування для працюючих інвалідів. Ці внески сплачуються за рахунок валових витрат суб’єктів підприємницької діяльності.

Крім того, за рахунок заробітної плати (доходу) фізичних осіб, які працюють на умовах трудового договору та фізичних осіб, котрі виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, юридичні та фізичні особи, що здійснюють такі виплати, сплачують:

• 1 %, якщо сукупний оподатковуваний дохід не перевищує 150 грн;

• 2 % якщо сукупний оподатковуваний дохід перевищує 150 грн.

Рис.1. Порядок обчислення внесків до Пенсійного фонду

Ц і суми сплачуються одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці.

2. Фізичні особи, які займаються діяльністю, пов’язаною з одержанням доходу сплачують збір у розмірі 32 % від суми чистого доходу, що підлягає оподаткуванню, тобто від різниці між валовим доходом (виручкою в грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, що пов’язані з одержанням доходу, на підставі витягів з податкових декларацій. При цьому не враховуються суми акцизного збору і податку на додану вартість. Такі витяги, завірені податковою інспекцією, подаються платником до Пенсійного фонду в 15-денний строк після закінчення кварталу. Внески обчислюються і сплачуються щоквартально.

3. Із суми оподатковуваного доходу, яка перевищує максималь­ну величину на місяць у розрахунку на кожного працюючого, внески на обов’язкове державне пенсійне страхування не нараховуються.Ця максимальна величина щороку встановлюється Верховною Радою України на рівні величини 7 середніх зарплат, що складаються в попередньому календарному році.

4. Банки перераховують 1,5 % суми безготівкових операцій з купівлі — продажу валют у такі строки:

якщо протягом операційного дня банку сума збору, що обліковується, дорівнює або перевищує 50 грн, — протягом наступного операційного дня;

якщо протягом операційного дня банку сума збору, що обліковується, менше ніж 50 грн, — не пізніше того операційного дня, коли така сума збору досягне 50 грн.

5. Суб’єкти підприємницької діяльності, які провадять торгівлю ювелірними виробами, сплачують збір у розмірі 5 % від вартості реалізованих ювелірних виробів із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння в такому порядку:

якщо протягом робочого дня сума збору, яка обліковується, до- рівнює або перевищує 50 грн, — протягом наступного робочого дня;

якщо протягом робочого дня сума збору, що обліковується, менше ніж 50 грн, — не пізніше того робочого дня, коли сума збору досягне 50 грн.

6. Юридичні та фізичні особи під час відчуження легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих, що переходять у власність спадкоємцям за законом, сплачують збір у розмірі 3 % вартості легкового автомобіля до реєстрації його в органах ДАІ.

7. Підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності, та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що купують нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і при­вілеями згідно з законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на його одержання або придбавають житло вперше, сплачують 1 % вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі — продажу такого майна.

8. Підприємства, установи та організації, фізичні особи, що користуються послугами стільникового рухомого зв’язку, сплачують 6 % від вартості будь-яких послуг стільникового рухомого зв’язку, зазначеної в рахунку на оплату послуг стільникового рухомого зв’язку.

Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та витрат, зумовлених народженням і похованням, створюється для фінансування витрат на:

• допомогу із тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

• допомогу з вагітності та пологів;

• допомогу при народженні дитини;

• допомогу із догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

• допомогу на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

• забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок тощо).

Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування встановлюються в такому співвідношенні:

1) для роботодавців — 2,9 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, які підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб;

2) для найманих працівників: — 0,5 % суми заробітньої плати (доходу), що підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб, якщо її розмір нижче прожиткового мінімуму;

— 1 % — в інших випадках;

3) для осіб, які беруть участь у загальнообов’язковому держав­ному соціальному страхуванні на добровільних засадах, забезпечують себе роботою самостійно, для фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, — а також громадян України, котрі працюють за межами України та не застраховані в системі обов’язкового державного соціального страхування країни, в якій вони перебувають, — збір сплачується за ставкою 3,4 % від суми оподатковуваного доходу.

Ці суми сплачуються щомісячно, одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці.

Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття

Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття створено для фінансування:

• допомоги з безробіття, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності;

• допомоги з часткового безробіття;

• матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

• матеріальної допомоги з безробіття, одноразової матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

• допомоги на поховання в разі смерті безробітного або особи, що перебувала на його утриманні.

Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття становлять:

1) для роботодавців — 1,9 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих робітників, які підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб

2) для найманих працівників — 0,5 % суми заробітньої плати (доходу) найманих робітників, з яких стягується податок на доходи фізичних осіб;

3) для осіб, які беруть участь у страхуванні на добровільних засадах, забезпечують себе роботою самостійно, для фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, — осіб, що виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, а також громадян України, котрі працюють за межами України, — 2,4 % від суми оподатковуваного доходу.

Ці суми сплачуються щомісячно, одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці.

Внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків

Завданнями Фонду соціального страхування від нещасних випадків є:

• проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю застрахованих, викликаними умовами праці;

• відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на вироб­ництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

• відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їхніх сімей.

Страхові внески диференційовані за групами галузей економіки (видами робіт) залежно від класу професійного ризику виробництва і становлять від 0,2 до 13,8 % для роботодавців до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, які підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.

Добровільно застрахована фізична особа сплачує внесок в сумі, еквівалентній одній мінімальній заробітній платі, а якщо ця особа є інвалідом, — у розмірі 0,5 мінімальної заробітної плати, установленої на день сплати страхового внеску.

Платежі до фонду соціального захисту інвалідів

Кошти Фонду соціального захисту інвалідів формуються за рахунок державного бюджету та штрафних санкцій, визначених для підприємств. Для різних джерел формування доходів Фонду встановлено і різні напрямки їх використання. Так, кошти, що передаються до Фонду з державного бюджету, скеровуються на оплату автомобілів та крісел-колясок для інвалідів, протезно-ортопедичних виробів, засобів реабілітації, путівок на санаторно-курортне лікуван­ня, надання матеріальної допомоги, виплати грошових компенсацій та інших соціальних виплат, передбачених чинним законодавством.

Суми штрафних санкцій, які надійшли до Фонду від підприємств, використовуються на фінансування заходів щодо соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної та професійної реабілітації інвалідів; надання цільової позики на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів; фінансування витрат на професійне навчання непрацюючих інвалідів.

Для підприємств, незалежно від форми власності й господарювання, установлюється норматив щодо робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загаль­ної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 осіб — у кількості одного робочого місця, від 8 до 15 осіб — у кількості ½ робочого місця.

У разі невиконання зазначених нормативів такі підприємства щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визна- чається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Сплату штрафних санкцій підприємства здійснюють за рахунок прибутку, який залишається в їхньому розпорядженні, не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Контрольні питання до теми 5.2.

1. Дайте характеристику економічного й соціального значення внесків на соціальне страхування.

2. Як визначаються суми внесків на обов’язкове державне пенсійне страхування?

3. Назвіть платників, об’єкт оподаткування та ставки внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою пра­цездатності й витратами, зумовленими народженням та похованням.

4. Назвіть платників, об’єкт оподаткування та ставки внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

5. Як визначаються внески на загальнообов’язкове дер­жавне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності?

6. Як визначаються платежі до Фонду соціального захисту інвалідів?

Задачі для розв’язання

1. Визначити суму внесків до фондів державного соціального страхування, виходячи з таких даних щодо заробітної плати за місяць за окремими працівниками, грн:

2. Середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві у звітному році становить 250 осіб, фонд оплати праці штатних працівників — 2,1 млн грн. Інваліди на підприємстві не працювали. Визначити суму штрафних санкцій до фонду України соціального захисту інвалідів та строки її сплати.

133