6.3. Використання маржинального підходу для організації стратегічного фінансового управління діяльністю підприємств

Маржинальний дохід - різниця між чистою виручкою, отриманою від реалізації продукції, і величиною змінних витрат підприємства; внесок на покриття постійних витрат підприємства.

На практиці для управління фінансовими результатами діяльності підприємства використовується ефект виробничого (операційного) важеля, покликаного вирішувати завдання максимізації і ефективного використання прибутку.

Сутність ефекту виробничого (операційного) важеля полягає в тому, що при збільшенні обсягів реалізації продукції зростання виручки призводить до значно більшого зростання прибутку підприємства.

Виробничий важіль (f_вир) характеризується силою впливу, що визначається як відношення маржинального доходу підприємства до суми прибутку, одержуваного від реалізації продукції:

де В - виручка від реалізації виробленої підприємством продукції;

З_зм - сума змінних (умовно-змінних) витрат підприємства в розрахунку на весь обсяг виробництва;

D^M - маржинальний дохід підприємства;

З_пост - сума постійних (умовно-постійних) витрат підприємства в розрахунку на аналізований період часу;

П - прибуток від реалізації продукції підприємства.

Сила впливу виробничого важеля максимальна поблизу порога рентабельності та знижується при збільшенні виручки від реалізації продукції й прибутку. Це пов'язано з тим, що питома вага постійних (умовно-постійних) витрат у загальній сумі витрат підприємства зменшується.

Поріг рентабельності – значення виручки від реалізації продукції, при якому прибуток дорівнює нулю. Це означає, що підприємство не має ні прибутку, ні збитків, а маржинальний дохід покриває тільки постійні витрати підприємства. Поріг рентабельності визначається для критичного обсягу продажів виробленої продукції. Отже, поріг рентабельності й критичний обсяг продажів характеризують координати точки беззбитковості виробництва й реалізації продукції підприємства. Ці координати розраховуються по наступних формулах:

,

,

де В_пр - значення порога рентабельності виробництва і реалізації продукції підприємства;

Q_кр - значення критичного обсягу продажів продукції підприємства;

З_пост - сума постійних (умовно-постійних) витрат підприємства;

В_ф - фактичне значення виручки підприємства;

- фактичні змінні (умовно-змінні) витрати підприємства в розрахунку на весь обсяг виробленої продукції;

Ц - ціна одиниці виробленої підприємством продукції;

з_зм - змінні (умовно-змінні) витрати підприємства в розрахунку на одиницю виробленої продукції.

Різниця між значенням фактичної виручки від реалізації виробленої продукції й порогом рентабельності становить запас фінансової міцності підприємства. Отже, запас фінансової міцності характеризує гранично допустиме зниження виручки від реалізації продукції. При цьому діяльність підприємства залишається беззбитковою. Цей показник може визначатися як для конкретного виду продукції, так і для підприємства в цілому. Запас фінансової міцності (ΔВ) розраховується за наступною формулою:

,

де В_ф - фактичне значення величини виручки від реалізації виробленої продукції;

В_пр - поріг рентабельності.

Використання інструментарію аналізу беззбитковості дозволяє визначити пріоритетні заходи для різних рівнів фінансової спроможності (рис. 6.5). Наприклад, якщо низькі прибутки підприємства не покривають постійні витрати (зона А), то доцільне скорочення активів за основними видами діяльності, диверсифікація, проникнення в інші види бізнесу. В зоні наближення до стану, коли прибутків підприємства достатньо для покриття постійних витрат (зона В), можна рекомендувати направити основні зусилля на збільшення прибутків. В умовах наближення до точки беззбитковості (зона С) найдієвішим є зниження витрат.

Рис. 6.5. Вибір фінансової політики залежно від міри віддаленості від точки беззбитковості