6. Джерела конституційного права: поняття, ознаки, види

У конституційному праві джерело права — це нормативний акт, в якому містяться конституційно-правові норми. Іноді це поняття називають формою права, але термін «джерело пра­ва» більш зручний для використання і традиційний для світо­вої юриспруденції, тоді як поняття «форма права» менш вдале, оскільки має багато значень².

Множинність джерел конституційного права передбачає необ­хідність їх класифікації, що здійснюється за певними критеріями.

/. За сутністю:

1. джерела, що є безпосереднім волевиявленням усього Україн­ського народу — акти всеукраїнського референдуму (первинні);

2. ті, що є волевиявленням держави та органів державної влади (похідні);

3. волевиявлення територіальних громад та інших суб'єктів місцевого самоврядування.

//. За змістом (за юридичною силою):

1. конституційні акти (Конституція України, акти всеук­раїнського референдуму щодо внесення змін до Конституції України);

законодавчі акти (розрізняють: конституційні, органічні, звичайні закони та особливі різновиди законів (закони про рег­ламенти, чинні міжнародні договори України), декларації, акти, конституційні договори).

При цьому слід мати на увазі, що у Рішенні Конституційно­го Суду України від 09.07.1998 р. № 12-рп/98^г визначено, що терміном «законодавство» охоплюються: закони України; чин­ні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; укази Президента України; декрети та постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції та законів України.

Перелік питань, що визначаються та встановлюються ви­ключно законами України, передбачений ст. 92 Конституції України.

3) підзаконні акти (постанови та інші нормативно-правові акти Верховної Ради України, нормативні укази Президента України, нормативні постанови Кабінету Міністрів України та нормативно-правові акти центральних органів виконавчої вла­ди тощо);

4) локальні акти (нормативно-правові акти Автономної Рес­публіки Крим та суб'єктів місцевого самоврядування). Норми, що містяться в актах місцевого самоврядування, є загальнообо­в'язковими та гарантованими з боку держави, тобто мають влас­тивості правових норм.

Джерела конституційного права за змістом являють певну ієрархію, нижні ланки якої не можуть суперечити верхнім.

///. За формою вираження: закони, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України тощо.

IV. За територією дії:

1) загальнодержавні акти, що діють на всій території Украї­ни (закони, постанови Верховної Ради України, укази Прези­дента України тощо);

2) локальні акти, що діють на певній частині території Украї­ни (акти місцевих органів державної влади; акти Автономної Республіки Крим; акти суб'єктів місцевого самоврядування; ак­ти підприємств, установ, організацій).

V. За часом дії:

1. постійні акти, якими є більшість джерел конституційного права, вони приймаються на невизначений термін;

2. тимчасові акти, що приймаються на визначений період та діють за визначених умов, після чого їх чинність припиняється.

VI. За чинністю:

1. чинні джерела (діючі);

1. нечинні (історичні) джерела — це джерела конституцій­ного права України, які свого часу були чинними, але внаслідок історичного розвитку конституційного права втратили свою чинність. Від цих джерел слід відрізняти нелегітимні акти, які не набули чинності з різних причин.

VII. За національною належністю:

1. національні джерела, тобто джерела, прийняті на території України відповідними суб'єктами конституційної правотворчості;

2. міжнародні джерела, тобто чинні міжнародні договори України у сфері конституційного права України, згода на обо­в'язковість яких надана Верховною Радою України. Так, напри­клад, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рі­шень та застосування практики Європейського суду з прав лю­дини» від 23.02.2006 р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав люди та основоположних свобод 1950 р. та практику Суду як джерело права. При цьому під прак­тикою Суду розуміють практику Європейського суду з прав лю­дини та Європейської комісії з прав людини.