Тема 5. Народне волевиявлення (вибори, референдум)

1. Вибори, виборче право, принципи виборчого права України

Стаття 5 Конституції України визначає дві форми народовладдя − безпосередня (пряма) і представницька демократія. Безпосередня демократія пов'язана з прямим волевиявленням народу України, територіальної громади чи іншої визначеної законом спільноти громадян України, яке здійснюється у визначених Конституцією та законами України формах.

Форми безпосередньої демократії'— це способи і засоби безпосереднього здійснення влади народом або його частиною (територіальною громадою, населенням адміністративно-територіальної одиниці), які унеможливлюють передання владних повноважень будь-яким органам чи особам. Згідно зі ст. 69 Конституції України основними формами народного волевиявлення є вибори та референдум.

Під виборами в найширшому значенні цього слова розуміють такий спосіб формування керівних органів, що полягає в голосуванні визначених осіб. Завдяки виборам формуються, наприклад, керівні статутні органи політичних партій та громадських організацій, президіальні органи зборів, деякі органи державної влади та органи місцевого самоврядування тощо.

Вибори в конституційному праві - це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їхньої посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здобуття кожного мандата, мають право балотуватися два та більше кандидатів. Вимога альтернативності має важливе значення, оскільки не лише визначає демократичний характер виборів, а й дозволяє відокремити вибори від призначення на посаду, яке здійснюється колегіальним органом (наприклад, призначення Верховною Радою України шести суддів Конституційного Суду України).

Види виборів. Вибори класифікують за різними підставами, зокрема:

1)  залежно від того, які органи обираються, вибори поділяються на парламентські (вибори народних депутатів), президентські (вибори Президента України) та місцеві - вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів;

2)  залежно від того, обирається виборний орган повністю або частково, розрізняють загальні та часткові (коли обирається лише частина колегіального виборного органу влади) вибори;

3)  залежно від підстав проведення вибори можуть бути черговими, позачерговими (достроковими), повторними, проміжними;

4)  залежно від способу волевиявлення виборців вибори можна поділити на прямі та непрямі.

Термін «виборче право» в юридичній літературі інтерпретується в двох значеннях - об'єктивному і суб'єктивному.

Об'єктивне виборче право - це один із головних конституційно-правових інститутів, якого складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з формуванням представницьких та інших виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). Цей інститут характеризується такими особливостями:

1)  він більшою мірою (порівняно з іншими конституційно-правовими інститутами) зазнає впливу норм міжнародного права;

2)  значна частина його норм є полівалентними, себто такими, що одночасно належать до двох та більше галузей права;

3)  переважна більшість норм цього інституту є процесуальними нормами.

Джерелами інституту виборчого права є:

1. Конституція України.

2. Закони України - «Про вибори народних депутатів України» від 17.11.2011р.; «Про вибори Президента України» від 05.03.1999 р.; «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 10.07.2010 р.; «Про Центральну виборчу комісію» від 30.06.2004 р.

3.  Рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення виборчого законодавства України.

4. Міжнародні договори України, в яких встановлено загальновизнані норми щодо принципів участі громадян у виборах та згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. До них, зокрема, належать: Загальна декларація прав людини ООН від 10 грудня 1948 p.; Конвенція про політичні права жінок (набула чинності 7 липня 1954 p., ратифікована Українською РСР 22 липня 1954 р.); Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 20 листопада 1963 p.; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р., ратифікований Українською РСР 19 жовтня 1973 р.); Документ Копенгагенської наради з людського виміру НБСЄ від 29 червня 1990 р.

Суб'єктивне виборче право - закріплене Конституцією України (ст. 38) і гарантоване державою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). При цьому можна виділити активне (право обирати) і пасивне (право бути обраним) виборче право. Громадяни, які за Конституцією України користуються активним виборчим правом, називаються виборцями, а сукупність виборців у межах України, територіальної громади, адміністративно-територіальної одиниці або виборчого округу складає виборчий корпус (електорат). У науці конституційного права розрізняють такі виборчі корпуси:

1)  юридичний − сукупність зареєстрованих виборців (включених до списку виборців);

2)  фактичний − сукупність виборців, які проголосували на виборах;

3)  потенційний - сукупність як зареєстрованих, так і через будь-які причини незареєстрованих виборців.

Принципи виборчого права - це умови його визнання і здійснення, які разом забезпечують реальний характер волевиявлення народу, легітимність виборних органів публічної влади. Загальновизнані принципи виборчого права зафіксовані у відповідних міжнародно-правових документах. Так, ч. 3 ст. 21 Загальної декларації прав людини встановлює: «Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятись у періодичних і нефальсифікованих виборах, що мають проводитися згідно з загальним і рівним виборчим правом шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування». У ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права записано: «Кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації... та без необгрунтованих обмежень право і можливість:

а)  брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників;

б)  голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, що проводяться на основі загального і рівного виборчого права за таємного голосування і забезпечують свободу волевиявлення виборців...».

У повній відповідності до цих міжнародно-правових документів Конституція України (ст. 71) закріпила такі принципи суб'єктивного виборчого права: принцип вільних виборів; принципи загального, рівного і прямого виборчого права; принцип таємного голосування.

Принцип вільних виборів означає, що кожний виборець самостійно, без будь-якого зовнішнього впливу вирішує − брати йому участь у виборах чи ні, а якщо брати, то якою мірою.

Із принципу вільних виборів випливає відсутність обов'язкового вотуму - юридичного обов'язку виборців брати участь у голосуванні: у встановленні результатів виборів не враховується, яка частка виборців взяла участь у голосуванні,- вибори вважаються такими, що відбулися, якщо проголосував хоча б один виборець.

Отже, принцип вільних виборів забороняє будь-яке переслідування за ухиляння від участі голосуванні (абсентеїзм), хоч би якими причинами воно було викликане - хвороба, від'їзд, незацікавленість у результатах виборів, бажанням використати свою неучасть у голосуванні як політичну демонстрацію тощо.

Принцип загального виборчого права означає:

по-перше, право голосу на всіх виборах мають лише громадяни України. Вимога належності до громадянства України пов'язана з тим, що виборче право - це найважливіша форма участі громадянина в управлінні державними справами, воно належить до політичних прав, відповідно, негромадяни, зокрема й апатриди, які проживають на території України, не наділяються виборчим правом;

по-друге, відповідно до положень ст. 24 Конституції України виборче законодавство України забороняє будь-які привілеї чи обмеження виборчих прав окремих груп громадян залежно від природних властивостей громадянина України як людини та від його громадянських рис;

по-третє, забороняються обмеження щодо участі громадян у виборчому процесі, які не передбачені Конституцією України та Законом. Відповідно до ст. 64 Конституції України окремі обмеження виборчих прав громадян можуть бути встановлені в умовах воєнного або надзвичайного стану.

У ст. 70 Конституції України та у виборчому законодавстві України визначають спеціальні умови (виборчі цензи або кваліфікації) для отримання права голосу на виборах (активного виборчого права). До них відносять:

1)  віковий ценз - активного виборчого права набувають громадяни України, яким на день виборів виповнилося 18 років;

2)  ценз дієздатності - не мають права голосу громадяни, визнані судом недієздатними.

Недієздатним визнається громадянин, який внаслідок психічної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними (ст. 16 ЦК України).

3) ценз осілості передбачено у проведенні місцевих виборів - Право голосу на виборах мають дієздатні громадяни України, які належать до відповідних територіальних громад та яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. (ст. 3 Закону України «Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»).

4) на місцевих виборах установлено ще два цензи - проходження строкової військової служби та ценз судимості: не мають права голосу на місцевих виборах військовослужбовці строкової служби та громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі (ст. 3 Закону України «Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»). Таке обмеження пов'язане з тим, що зазначені особи не можуть бути віднесені до певної територіальної громади.

Конституція України та виборче законодавство України встановлюють додаткові, порівняно з активним виборчим правом, обмеження щодо пасивного виборчого права громадян:

1)  підвищується віковий ценз (з 18 до 21 року на виборах народних депутатів України і до 35 років на виборах Президента України).

2) встановлюється ценз осілості на виборах Президента України і народних депутатів України, який передбачає, що за громадянином України визнається право бути обраним Президентом України лише після десяти останніх перед днем виборів років проживання в Україні, а народним депутатом - після п'яти років.

3) встановлюється мовний ценз на виборах Президента України -Президентом України може бути обраний громадянин України, який володіє державною мовою (ст. 103 Конституції України).

4)  передбачається також обмеження пасивного виборчого права для осіб, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку (ценз судимості).

Принцип рівного виборчого права означає забезпечення рівних для кожного громадянина прав і можливостей впливати на результат виборів. Цей принцип випливає із загальнішого конституційного принципу рівноправності громадян, поширюється як на активне, так і на пасивне виборче право. При цьому рівність прав і можливостей виборців вимагає дотримання таких умов:

1) усі виборці повинні мати однакову кількість голосів на виборах;

2)  повинна бути забезпечена єдина норма представництва - кожний депутат має представляти приблизно однакову кількість виборців;

3)  забороняється поділ виборців на розряди (курії) за майновою, національною, становою, релігійною, етнічною чи іншою ознакою;

4)  усім виборцям має бути гарантовано рівний захист законом і судом активного і пасивного виборчого права.

Пряме виборче право означає, що депутати, інші виборні особи обираються безпосередньо виборцями, і його слід відрізняти від непрямого (багатоступеневого) виборчого права, яке застосовується в деяких країнах (наприклад, у США на виборах Президента США).

Пряме виборче право є демократичнішим, оскільки не передбачає ніяких проміжних інстанцій між виборцями та кандидатами в депутати: виборець голосує безпосередньо за кандидата.

Принцип таємного голосування полягає в забороні зовнішнього нагляду і контролю за волевиявленням виборців у будь-якій формі, будь-якими засобами та будь-якими суб'єктами. Виборче законодавство не деталізує засобів і методів здійснення такого контролю - він може бути як державним, так і позадержавним, мати різні мотиви, здійснюватись у різних формах тощо. Проте мета будь-яких спроб порушити таємницю голосування одна: здійснити вплив на процес народного волевиявлення для спотворення його результатів.