50

Тема 1. Конституційне право як галузь права україни

1. Предмет та метод конституційного права

Як відомо, для того, щоб визначити предмет будь-якої галу­зі права, необхідно окреслити коло тих суспільних відносин, що нею регулюються. Ці відносини і будуть утворювати предмет галузі права.

Питання про предмет конституційно-правового регулюван­ня вважається одним із найбільш дискусійних у теорії консти­туційного права. Його обговорення почалося ще у дореволю­ційній літературі.

Українські науковці визначають предмет конституційного права України як:

1. сукупність політико-правових суспільних відносин, по­в'язаних з відносинами держави та особи в Україні, народним волевиявленням, організацією та здійсненням державної влади і місцевого самоврядування, закріпленням соціально-економічннх умов владування, а також з державно-територіальною орга­нізацією України, які регулюються нормами цієї галузі націо­нального права України (О. Ф. Фрицький)²;

2. суспільні відносини, які виникають і діють у процесі здійснення влади народом України. Предмет конституційного права опосередковує собою чотири групи (блоки) суспільних відносин:

а) відносини, які складають основоположні засади народо­владдя, суверенітету народу;

б) відносини, які опосередковують будівництво (будову)держави як організації влади народу і для народу;

в) відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави;

г) відносини, які визначають характер зв'язків між держа­вою і конкретною особою (В. Ф. Мелашенко)³;

3) суспільні відносини, що забезпечують організаційну і функ­ціональну єдність суспільства як цілісної соціальної системи, основи конституційного ладу України, статус людини і грома­дянина, територіальний устрій держави, форми безпосередньої демократії, систему органів державної влади та місцевого само­врядування (Ю. М. Тодика)¹.

Отже, аналіз наведених точок зору щодо визначення пред­мета конституційного права дає підстави погодитися із точ­кою зору О. О. Кутафіна, відповідно до якої предмет конститу­ційного права будь-якої держави не може бути раз і назавжди даним. Він залежить від змісту конституцій та інших осново­положних документів, що діють у державі на даному етапі роз­витку².

Характерними особливостями методу конституційного пра­ва є такі:

1. за допомогою конституційного регулювання закріплюють­ся не всі, а найголовніші принципи і положення, які визначають зміст та основні напрямки розвитку суспільства;

2. максимально високий юридичний рівень;

3. безпосереднє конституційне нормозакріплення;

4. переваження імперативного, централізованого регулюван­ня, при якому відносини між суб'єктами ґрунтуються на заса­дах субординації;

установчий характер, який означає, що певні відносини в конституційному праві отримують первинне правове регулюван­ня, тобто регулюються вперше;

6. універсальний характер методу, оскільки його дія поши­рюється на всі сфери життєдіяльності;

7. поєднання прямого регулювання суспільних відносин з не­прямим через наявність у Конституції України норм-принципів, які визначають засади функціонування всіх галузей права;

8. поєднання стабільності і динамізму, оскільки з одного бо­ку Конституція — стійкий політико-правовий документ, а з ін­шого боку вона не може не враховувати розвиток суспільних відносин¹.

Метод конституційно-правового регулювання - це сукупність способів і засобів, за допомоги яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конституційного права.

У конституційній державі можуть застосовуватися лише правові методи впливу на суспільні відносини. Зокрема, в конституційно-правовому регулюванні використовуються такі методи, як установлення прав учасників суспільних відносин, покладання обов'язків і відповідальності, дозвіл або заборона здійснювати ті чи інші дії тощо.

Основними способами, що використовуються у конституцій­ному праві, є:

1. припис (позитивне зобов'язання). Цей метод знаходить свій вияв у правовідносинах, в яких на одну сторону поклада­ється юридичний обов'язок вчинити активні дії, а інша сторона має право вимагати, а у випадку невиконання — реальну мож­ливість забезпечити виконання юридичного обов'язку. З використанням методу припису сформульовані, наприклад, повноваження Верховної Ради України (ст. 85 Конституції України), повноваження Пре­зидента України (ст. 106 Конституції України), повноваження Кабінету Міністрів України (ст. 116) тощо;

2. заборона. При застосуванні цього методу правова норма покладає на своїх адресатів юридично значущий обов'язок утри­матися від учинення певних юридично значущих дій в умовах, передбачених відповідною нормою. Іноді способом установлен­ня заборони може бути юридична санкція за певну поведінку. Метод заборони простежується, наприклад, у змісті ч. 1 ст. 61, ч. З ст. 62, ч. 1 ст. 64 Конституції України тощо;

3) дозвіл. Даний метод передбачає юридичний дозвіл учи­нити ті або інші юридично значущі дії в умовах, передбачених певною нормою, або утриматися від їх учинення на свій розсуд. Метод дозволу є основним при регулюванні прав та свобод лю­дини і громадянина (хоча в деяких випадках права та свободи формулюються через імператив), іноді застосовується при ви­значенні повноважень державних органів. Метод дозволу використано при формулюванні практично всіх прав та свобод людини і грома­дянина за Конституцією України.