Образ України у романі Ліни Костенко «Маруся Чурай» Природа

Внутрішній художній світ «Марусі Чурай» відображає найсуттєвіші соціально-політичні та духовні моменти України середини XVII ст.

Складовими образу України є зображені у романі природа і люди.

Аналізуючи своє сприймання роману, легко можемо погодитись з думкою, що в нашій уяві цілком виразно постають пейзажні картини, на тлі яких відбуваються події. Мистецтво слова пое­теси виявляється в тому, що вона, спеціально не зупиняючись на просторому зображенні пейзажних картин, все ж із допомогою мінімальних «пейзажних» вкраплень витворює їх в образній уяві читача.

Полтава XVII ст. – полкове місто, а це значить, що вона укріплена: має свою фортецю. Центральна частина міста оточена високими земляними ва­лами, на яких піднімаються спостережні вежі. Кілька в'їзних воріт. Довгий час про саму фортецю згадується епізодично («Вартуй! Вартуй! – з Курилівської брами. «Вартуй! Вартуй! - від Київських воріт»), але в розділі «Облога Полтави» сама фортеця і її, сказати б, захисна функція буде показана значно виразніше.Та межі міста не обмежувалися фортечними валами. Більша частина міщан жила в передмісті, яке оточувало фортецю і яке своїми будівлями, левадами та й способом життя мешканців нагадувало велике село. Воно бу­ло досить розкидане, і в ньому виділялися не тільки кутки, а й окремі хуто­ри. На одному з них , що розмістився на березі Ворскли, і стояла хата, у якій жила Маруся з матір'ю. За Ворсклою – прадавній ліс, у якому прорубана просіка – дорога до недавно збудованого Христовоздвиженського монасти­ря, позолочені бані якого виразно виднілися на темно-зеленому тлі лісу. Та­кий загальний план нашого уявного бачення тогочасної Полтави.

По ходу знайомства із твором він дещо деталізується. Поетеса кілька разів варіює такі пейзажні деталі: місячна ніч, річка, верби над нею, річковий млин. Згадуються високі явори, садки, левади, город, тин, ворота, споришеве по­двір'я... Все це характерні деталі (іноді кажуть: «знаки») типово українсь­кого довкілля. Саме вони надають зображуваним картинам типово національного колориту. Йо­го створення завжди було для Ліни Костенко серйозним творчим завданням.

«Маруся Чурай» – твір драматичного, навіть трагічного звучання, і то­му в ньому дуже мало замилувано-ідилічних картин української природи та українського життя. Ліна Костенко, вочевидь, просто не могла обійтись без них – в зображенні тогочасного жорстокого, сповненого народних страж­дань лихоліття, необхідний був промінь надії, який би підтримував віру у можливість щасливого життя на цій землі. В калейдоскопі болючих спога­дів, що навідували Чураївну вночі перед стратою, є кілька світлих. Всі вони були звернені до найкрасивіших свят нашого народу – Івана Купала, Різдва, Водохрещення.

Чомусь згадались ночі на Купала...

Зірками ніч висока накрапала.

Бездонне небо і безмежний світ,

а нам всього по вісімнадцять літ.

Такі несмілі, ще тремтять вуста.

Отак до ранку – ніч і висота.

А ще згадалось – колесо вогненне

з юри в долину котиться проз мене.

Обкручене соломою, летить

і палахтить на вітрі, палахтить!

І розгубивши іскри увсібіч,

обвуглене, заточується в ніч...

А вже дівчата в плахтах, у намисті,

вінки пускають за водою вниз.

А вже гадають, хто кому до мислі,

а хлопці зносять до багаття хмиз.

Щастя зимових дитячих розваг, краса свята Водохрещення чудесно

передані у таких рядках:

На Ворсклі хрест вирубують опішнями.

Заллють водою, уморозять в лід.

Горбаті верби льодяними клішнями

скляні бурульки струшують з борід.

Летять з гори санки і ґринджолята,

в очах мигтять занесені тини.

Тоді у мене не було вже тата,

мені зробила мати ковгани.

Аж білий вихор здійметься довкола,

як нас по схилу сани розтрясуть, –

зима тікає, підібравши поли.

А вже співають, корогви несуть.

Ідуть Бобренки, Гуки, Шиби листи.

Бреде в снігах диякон-бородань.

І піп, гортанію басистий,

на Ворсклі робить річку Іордань.

Навіть сучасна людина, яка ніколи не була учасником подібного дійства і не знає багатьох характерних для нього звичаїв та обрядів все ж, прочитавши ці рядки, відчує атмосферу щасливого духовного піднесення, що панувала на зображеному поетесою святі. Подібні образні живописні вставки дають змогу відчути національний колорит тогочасного життя, його українськість.

Додаток № 5