Внутрішня організація дитячого садка

Важко органiзувати дитячий садок iз значною кiлькiстiо дiтей, скажiмо, з 50-ма.

Нелегко зберiгати iндивiдуальнiсть кожної дитини, важко дотримуватись міри в роботi i в грi — не давати надто багато ;або дуже мало, важко ввести розумну дисциплiну, яка не пригнiчувала б волю дiтей, з одного боку, i, навпаки, не розпустила б їх до ступеня безладної дикої юрби. Для подолання цих труднощiв не можливо не дати готового рецепта, вони долаються за допомогою такту виховательки i й твердого переконання в тому, що розумна органiзацiя можлива, що лише початок важкий, а потiм самi дiти прийдуть на допомогу, старшi i розсудливiші потурбуються про менших. i протягом певного часу створиться велика дружна сiм’я, в якiй вихователька замiнить матiр.

Наша книга — практичне керiвництво, i пропонує опис розпорядку в дитячому садку iз значною кількістю дiтей, з двома вiддiлами: для старших (вiд 5 до 7 рокiв) i для молодщих (вiд З до 5 рокiв).

Це не абстрактний взiрець, а зображення того, як була налагоджена справа в людному i веселому дитячому садку, де дiти почували себе добре. Почнемо зранку.

Ранком дiти збираються звичайно не разом— однi приходять значно ранiше визначеного часу, другi — пiзнiше. Як тiльки дiти починають сходитися, вихователька вже повинна бути готова. Прибулi дiти бiгають по кiмнатах i грають мiж собою без будь-яких вказiвок виховательки. Коли всi зiбрались, вихователька скликає їх, ставить в ряд один за одним i в такий спосiб вирушає з ними до кiмнати, де проходять заняття. Шикування дiтей часто доручається якiй-небудь дитинi, яка ставить їх за зростом. iнколи дiтей ставлять так, щоб найменша стояла попереду i найбiльша позаду, а iнколи навпаки. Інколи ставлять хлопчикiв окремо, iнколи (якщо два або бiльше вiддiлень в одному дитячому садку) розподiляють дiтей за вiддiленнями. При цьому дитинi, якiй доручають подiбну роботу, доводиться спостерiгати, думати i виконувати задумане. iнколи дiтей ставлять попарно; запитують: «Скiльки у вас пар i скільки всiх дiтей? Вчора було на двi чи три менше або бiльше: скільки було пар?» і под.. Iнколи розподiляють дiтей на трiйки чи четвірки, звичайно, коли трапиться нагода. Часто запитують: «Скільки дiвчаток? Скiльки хлопчиків? Усiх дiтей скiльки? Скiльки маленьких (одного вiддiлення)? Скiльки великих (другого вiддiления)? Скiльки всього?»

У цей час можна повiдомляти спостереження про погоду. В будь-яку пору рiдко випадають два днi, подiбнi один до одного. Придивляючись до щоденних змiн погоди взимку) навеснi, влiтку та восени, дитина не тiльки дiстає правильне враження i ясне поняття про пори року, а й здобуває навички до спостереження змiн. у природi. Часто чути такi розмови: «Коли холоднiше: сьогоднi чи вчора? Більше сьогоднi снiгу чи менше? Який падає снiг (густий, лапатий, мокрий)? Вчора було слизько? — Коли я вчора йщов додому з нянькою, я бачив, як один хлопчик упав на вулицi»,— говорить один. А я сам вчора упав,— говорить другий. А я ще нi разу не впав,— говорить- третiй i под.. Одна дитина згадує при цьому яку-небудь iсторiю. Подiбнi розмови доречнi в дитячому садку, вони розв’язують язика дiтям сором’язливим i боязким, навчають говорити невмiлих і спонукають також дiтей до спiлкування з вихователькою.

Хтось iз дiтей часом розповiдає, як вiн учора бачив місяць; садiвниця звертає увагу дiтей на його вигляд, на величину, час появи, колiр тощо. Але все це не раптово, не в один день, а протягом цiлого року. Сьогоднi кажуть «Подивіться у вiкно, який мiсяць блiдий i круглий, iншим разом вони розказують: «А сьогоднi мiсяць блiдий i напiвкруглий. На третiй раз дiти розповiдають, як учора вони бачили мiсяць яскраво-вогняний або у виглядi серпа. Iншим разом учителька дає їм таке завдання: дiти, коли пiдете додому, подивiться, чи є мiсяць i який вiн має вигляд».

Часто вихователька починає розмову про одяг дiтей, особливо на початку якої-небудь пори року; це знайомить дитину з й одягом, який, скажемо мимохiдь, багато хто з них знає погано: трапляється, що дитина носить цiлий рiк сорочку жовту, а називає й зеленою.

Стоячи поряд iз дiтьми, можна повести мову вранцi, ще до занять, про те, що робили дiти до приходу у їх дитячий садок, але це робиться, коли настав зручний момент, а таких моментiв дуже багато. Інодi дитина запiзниться i входить до залу, коли готуються йти працювати. Інколи їй стає жаль, що вона запiзнилася, i дитина наводить рiзнi причини. Пояснення дають привiд iншим дiтям заговориги про те, що роблять зранку...

Коли дiти поставали в ряд, вони починають ходити в такт разом з вихователькою. Таке ходiння в такт корисне. Воно не тiльки дає кожній дитинi чуття такту i гармонiї руху. Бувають дiти, якi не тільки вiдразу, а й довго не вмiють попасти в такт, їм хочеться ставити ногу, як i iншi, але «нога не слухається», вона ставиться раніше або пiзнiше потрiбного часу. Ходiння в такт то поволi, то швидко надає дитинi спритностi, необхiдної для гармонiйного координованого руху всього тiла i вмiння володiти мускулами тiла в будь-який момент. Пiд час ходiння iнколи рахують: раз, два, раз, два, інколи говорять: права, лiва.

Отже, ранок — жвавий час у дитячому. садку. Один ранок не подiбний: до іншого….

Починається робота. Головним чином, вихователька звертає увагу на те, щоб робота розвивала дитину фiзично, розумово i морально; не тільки фізичному розвитку повинна сприяти робота. Припустимо йде робота з глиною. Вихователька домагається того, щоб дiти робили фiгури i речi неквапливо i чiтко. Працюючи з глиною, дiти повиннi знати, для чого використовують цей матерiал у будинках, де вони бачили глину, звiдки й беруть, що роблять з глини ;i хто робить, як називається майстер, який робить посуд i горшки з глини. Часто пропонується таке запитання: Чи нема в цiй кімнатi речей з глини? Покажiть».

Дiти називають рiзнi речі з глини в кiмнатi. Ви кажете: «Ще, ще, коли дiти ще не назвали всiх речей з глини, іноді кажете так: «Назвiть менi речi з глини, якi ви бачили в кухнi, i под. Чи немає тут за шпалерами глини?» Дiти називають цеглу. «Якого кольору ця глина? Чи не знаєте глини iншого кольору? Чи важка глина? Чи важча вона, нiж дерево? (Для цього зовсiм не треба брати точні обсяги, а беруть шматок глини, що дорівнює тільки за величиною даному шматку дерева). Так само ведуть i iншi роботи, всюди вихователька знаходить зв’язок з життям. Питання зацiкавлюють дiтей, примушують їх пригадати рiзнi предмети з їх властивостями i розвивають -спостережливiсть.

Не. менш важливими є числовi вiдношення предметiв пiд час роботи. Припустимо, дитина вирiзала красиву симетричну фiгуру, складену з кількох однакових i однаково розмiщених форм вихователька, скориставшись iз цього, запитує: "Скiльки, в тебе, Колю, великих кругiв? Скiльки маленьких?. Скiльки пар чотирикутників?»

3 другого боку, ми повиннi додати, що вихователька не повинна;захоплюватися i пiд час роботи постiйно говорити з дiтьми то про форму, то про число, то про подiбнi чи не подiбнi предмети життя.:Це.була б крайнiсть. Інкола діти люблять працювати мовчки i зосереджено, тодi треба дати iм спокiй. Хороша вихователька веде розмову доти доки не помітить у дiтей бажання говорити. Кожна дитина вiдповiдає по-своєму; не можна вимагати вiд маленької дитини такої ж вiдповiдi, на яку здатна дорослі людина.

Чи потрiбна система? Взагалi, вихователька повинна мати ту чи іншу систему занять. Це той план, за яким вона провадить свою роботу. Але вихователька повинна бути настiльки чуйною, щоб ухилитися в певний момент вiд деталей свого плану i не додержуватись його педантично, як це трапляється з істиними, правовірними фребельянцями.

.У противному разi сама корiнна iдея Фребеля — збудити в дитинi творчість — може перетворитися на небажану механiзацiю. У нас, на жаль, дiтей у гiмназiях механiзують настiльки, що роблять з них людей, позбавлених будь-якої самостiйної думки i нездатних до продуктивноi працi. Це машини, якi дiють, коли їх заводять,i їм завжди потрiбний майстер, який заводив би їх. Якщо дитячий садок працюватиме в тому ж дусi, то вiн пiде врозрiз з iдеями нової педагогiки.

Коли дiти закiнчили роботу, вони прибирають кiмнату, витирають плями вiд крохмалю чи глини; потiм кожний бере свою роботу i ховає у свій паперовий мiшок, який мало-помалу наповнюється роботами. Мiшки прибираються в шафу...

Закiнчивши роботу i склавши мiшки в шафу, діти стають в ряд i переходять до загального залу, де сходяться майже одночасно дiти двох вддiлень. Починається яка-небудь рухлива гра або гiмнастика. До початку гри вихователька розповiдає коротко змiст гри. В розповiдi вона намагається використовувати приблизно тi слова, якi зустрiчаються в грi. Якщо дитина неуважна, то необхiдно часто запитувати: «Що я сказала? або Розкажи нам, як ми будемо гратися?»

Вихователька легко помітить, що серед багатьох iгор дiти виберуть одну або двi i будуть частiше гратися в них, ніж в iншi. Цього забороняти не можна, але й не слiд до цього заохочувати. Мiж дiтьми бувають спільнi темпераменти, якi мають постiйний вплив на слабших. Сильним дiтям подобається iнколи гра, яка вимагає швидкого бiгу i вони постiйно просять її тимчасом як миленьким вона не така корисна. Запитувати дiтей часто: «В яку iгри хочете гратися чи «Хочете гратися в таку гру?» —не слiд. Такi питання допускаються тiльки зрiдка, коли дiтей привчили вже до дисциплiни i вони слухаються з довiр’ям...

Закiнчивши гру, коло перетворюють :на ряд, i дiти йдуть до їдальнi. Вони обходять стіл, потiм зупиняються, i кожна дитина приносить собi стiлець i ставить його на те місце біля столу, де вона .зупинилася спочатку. Дiти самі приносять стiльцi; через те що легше кожному взяти один стiлецъ, нiж однiй служниці поставити багато стільців для всiх. У такий спосiб дiти привчаются i вдома не вимагати вiд служницi тiеї роботи, яку можуть виконати самі без й допомоги. 3розмiло, що дiти слабкi і маленькi знаходять готовi мiсця де-небудь на диванi чи на стiльцях, якi подають їм сама вихователька або старшi дiти.

Коли стiльцi принесенi, всi дiти йдуть до шафи, де лежать їхнi снiданки, принесенi з собою з дому (ранком, коли дiти приходять, вони самi кладуть свої снiданки на вiдповiдне мiсце в шафi). Вихователька снiдає з ними. .

Пiсля снiданку дiти поступово збираються в загальному залi: хто ранiше закiнчив, приходить до залу ранiше. Хвилин на 10 чи 15 дiтям надається повна воля. Ранком пiд час роботи, гри кожна дитина бере участь у колективнiй роботi — тепер кожна робить що захоче. Такий час необхiдний для дитини. Поряд з дисциплiною i справжнiми заняттями необхiдна повна воля. В цей час дiти то беруть м’ячi, кидають i ловлять їх, то бiгають туди-сюди по кiмнатi без будь-якої мети, то доганяють одне одного, то сiдають у куток і будують з меблів різні будинки, то стрибають чи просто дивляться на інших і нічого не роблять.

Інколи у вiльний час затiвають з дiтьми, якi не знають, що робити, якi не мають своїх власних нахилiв i сумують, рiзнi забави: однiй зв’язують очi в вона навпомацки пiзнає по одягу чи по голосу до кого вона доторкнулася. Це розвиває вiдчуття дотику. Iнколи дають дитинi із зав’язаними очима цiлу купу рiзних речей, i вона впiзнає їх форму і назву, чи й наказують знайти на купi рiзних речей вiдому рiч, яку їй називають, iнколи просять дитину дiйти iз зав’язаними очима до якогось мiсця тiєї чи iншої кiмнати. Iнколи ставлять дiтей iз зав’язаними очима на який-небудь пiдвішений предмет, і вони впiзнають рiч, на якiй стоять (розвиток вiдчуття дотику в ногах). Iнколи ховаються в рiзних кутках кiмнати і кличуть дитину iз зав’язанимн очима до себе, і вона дiзнається, де сидить той, хто кличе (розвиток умiння впiзнавати напрямок звуком).

- Інколи випадково виникає яка-небудь розвага, яка збуджує увагу дiтей; наприклад, запустити дзигу по кiмнатi: дiти дивляться i самi запускають її.

Отже, якщо розглядати все, що було сказано вiдносно життя .дiти у дитячому садку зранку (з 10 год. до i пiсля снiданку (1,5 год.), то час узимку розподiляється приблизно так: до 11 год.— збiр дiтей (всi години зазначено приблизно). 3 11 до 12 год.— робота. Потiм вiд 12 до 12.30 год.— рухливi iгри зі спiвом чи гiмнастика. Вiд 12.30 до 1.30 год.— снiданок і вiльний час.

Звичайно, розподiлу не дотримуються з педантичною точнiстю. Бувають дні коли дiти працюють замiсть однiєi години пiвтори, а iнколи навiть до сніданку, зрозумiло, тiльки в старшому вiддiленнi (дiти 6 і 7 рокiв). Це трапляється, коли дiти починають роботу, яку їм неодмiнно хочеться закiнчити...

Залишається ще розглянути другу половину часу, який проводять дiти в дитячому садку, а саме вiд 1.30 до З год.

Дiти, розсiянi до того по .рiзних мiсцях і кімнатах, стають у ряд i готуються йти в клас.

Якщо дiти ранком вирiзували якi-небудь .фiгурки, то пiсля снiданку запропонувати їм яку-небудь iншу роботу, а не наклеювання цих фiгур було б непрактично і непослiдовно, i якщо дiти зранку носяться з думкою бачити цi фiгурки наклеїними, то зрозумiло, що найприємнiшою роботою пiсля снiданку буде наклеювання тих фігур, якi дiти вирiзували ранком. Якщо дiти ранком виколювали, то пiсля снiданку слiд вишивати.

Малювання таке важливе, що його можна влаштовувати чотири рази на тиждень або навiть щоденно, і це не набридне дитині, тим бiльше, що малювання може бути рiзним: малювання на грифельнiй дошцi з квадратиками i без них, малювання олівцем на папері, малювання фарбами.

Інколи замiсть роботи пiсля снiданку вихователька розповiдає що-небудь. Краще, якщо оповiдання взятi з життя, навколишнього середовища. Пiсля роботи органiзовують рухливi iгри або прогулянки по двору чи саду (краєзнавство), прогулянку зі старшими дiтьми до якого-небудь ремiсника поблизу чи просто катання на санчатах у саду або надворi.

Порядок заняття, викладений нами, стосується занять зимових. Восени порядок трохи змiнюється: збирання листя і плодiв, турбота про те, щоб зберегти їх, прибирання квiтiв у саду тощо забирають дуже багато часу у дiтей, так що iнколи пiсля сніданку (ранком) дiти вже не працюють і не граються, а зайнятi тiльки роботою в саду. Навеснi багато часу йде на прибирання саду, сiвбу тощо (див. статтю значення робiт у саду?). Влiтку дiти проводять переважну частину дня в саду; бiльше однiєї роботи на день нiколи не буває; рухливi iгри також обмеженi: переважають догляд за садом, прогулянки (краєзнавство), бiг, гiмнастични iгри...

Усе сказане стосується дiтей 5—7 рокiв; що ж до маленьких дiтей 3–4 рокiв, то вони становлять у дитячому садку перехiд вiд сiм’i до дитячої громади. Вони переважно граються кожне само по собi iграшками, їхнi iгри не мають такого визначеного характеру, як iгри старших дiтей. То вони кидають м’ячi, то катають обручi; раптом вони беруться будувати; кидають i це; знову покатають обручi або шари, знову вiзьмуться будувати тощо; влiтку вони граються пішком.

Маленькi дiти бiльше мають змогу дiяти самостiйно; догляд за ними обмежений пiклуванням про те, щоб вони не завдали шкоди i не ображали один одного. Для рухливих iгор вони приєднуються до старших дiтей. Присутність дорослих дiтей є стимулом для малесеньких.