Аделаїда семенівна симонович

(1840 – 1933)

Дитячий садок (практичне керівництво для дитячих садівниць) Дитя

Дитя —маг i ,чародiй; сидячи в кутку. своєї дитячої кiмнати, воно бачить золотi нитки якi переплiтаються дивними вiзерунками; тримаючи в руцi тріску, воно уявляє собі прекрасно одягненого лицаря; воно чує музикут там; де її немає, воно розказує вголос саме собi про напад дикунiв., про зiткнення кораблів, про врятування на крижинi. Воно хвилюється, неначе все це вiдувається .насправдi. Воно живе маренням своєї фантазії. В своїх фантастичних iграх воно виявляє не тiльки фантазiю; а й переживання древнього язичницького світогляду, старовинних звичаїв воєн словом, давно минулу епоху первiсного людства.

Дитя найдіяльніший працiвник у всьому свiтi: цiлий день воно рухається і рухає, будує, ріже, ліпить, малює, фарбує, клеїть – словом, видозмінює матеріал, що потрапив йому до рук. У цих своїх творчих справах воно не знає пересичення. Щоденно, протягом восьми і більше років, дитя з однаковою старанністю береться за свою творчу роботу. На ньому лежить відбиток вічно творчого людського генія.

Дитя – суспільник: починаючи з чотирирічного віку, діти прагнуть гратися разом. Це природжене з чотирирічного віку, діти прагнуть гратися разом. Це природжене прагнення дітей добре відоме батькам і вихователям. Біологія пояснює нам, що люди здавна жили не поодинці, а громадою, тому почуття громадськості повинно бути міцно успадковане потомством. Як би там не було, але дитя, яке виросло сам-один, без товариства, - нещасне дитя.

Дитя – тонкий спостерігач і наслідувач: хто не бачив, як діти граються в «маму», «в школу», і не тільки чудово наслідують зовнішній бік справи і. на здивування, а іноді й незадоволення дорослих, підносять їм мовби дзеркало їхнього щоденного життя. В якому відбиваються не одні тільки благородні почуття.

На цих корінних властивостях дитячої натури: фантазувати, спостерігати, наслідувати і гратися в товаристві інших дітей, - властивостях, характерних для всіх племен людства. Фребель заснував свої дитячі садки. Ігри наслідувальні і фантастичні називаються в дитячих садках рухливими іграми; ігри творчі називаються роботами дитячого садка: будування, ліплення,малювання, вирізування, наклеювання.

Дитя любить слухати оповідання до ступеня забуття всього навколишнього. Фребель увів у дитячі садки оповідання, в основі яких лежить подія, яка знайомить з характером тварини: вона любить своїх дітей, вона боягузлива чи хоробра, благородна чи підступна, як це спостерігається в житті. Якщо темою оповідання є сама дитина, то вона зображена з своїми радощами і прикростями.

Дитя любить спів і дитячий садок дає йому пiснi, доступнi його вiку.

Отже, матерiал для занять з маленькими дiтьми був Фребелем знайдений. Вiн запозичив йото в дитячiй кiмнатi, в саду, в iграх на вулицi, якi передаються з роду в рiд вiд старших братів, сестер, вiд бабусь і нянь.

Але не досить було знайти загальну точку зору, знайти метод застосування. Вийшовши з гуманiтарної школи Песталоццi, Фребель був сповнений вiри в небхіднiсть вiльного виявлення дитячих сил, віри в непогрішимість дитячої натури, вiри в можливiсть всебiчного розвитку душі дитини. Щоб досягти цiєї великої мети, Фребель вибрав метод натуральний, що грунтується на чуттєвих сприйманнях, на конкретних образах тобто метод свiдомий, наочний.

Переваги наочного методу були висловленi набагато ранiше Коменським i Песталоццi стосовно шкільного навчання. Заслуга Фребеля полягає в тому, що вiн здiйснив цей метод у справі виховання маленьких дiтей. Тепер нам здається, що в ньому немає ніякої особливої заслуги. Чи можливо з маленькими дiтьми дiяти iнакше, не наочно? Виявляється, що було можливо, і Фребелевi довелося боротися за своє нововведення, за наочнiстъ і за iншi принципи своєї системи. За його часiв були в Нiмеччинi школи для маленьких дiтей, де крихiтнi дiти протягом годин в’язали панчохи, вивчали напам’ять катехiзис і гаяли часу у мертвому мовчаннi. Фребелiвськi дитячi садки були світлим променем у цьому похмурому царствi і так рiзко вiдрiзнялися вiд тодiшнiх установ, що викликали до себе немилiсть духiвництва, а потім і уряду. Внаслiдок цього дитячi садки були в Пруссiї забороненi до 1860 року й iснували неофiцiйно, приховуючись у сiмейних гуртках, серед учнiв i шанувальникiв Фребеля.

Отже, теоретичний бiк дитячого садка полягає в розвитку тих душевних якостей дитини якi у неї є в зародку, або, за висловленням Фребеля, зсередини назовні. Це означає — нiчого показного, нічого такого, що згоджується лише з тимчасовою модою, все корiнне, вiчне, глибоко людське. З цiєї причини в дитячих садках не вивчають iноземнi мови, незважаючи на те що в цьому вiцi найлегше вивчити чужу мову. Знання iноземної мови не є загальною корiнною потребою дитячої натури, а тому належить до iнiцiативи сім’ї . В дитячому садку панує гра i робота дiтей дошкiльного вiку в товариствi ровесникiв, пiд керiвництвом освiченої виховательки. Остання спрямовує iгри, розвиває почуття справедливостi і рівностi, привчає до порядку й охайності, спiває і розповiдає, працює в садку, словом, є ласкавою, знаючою матір’ю, яка завжди готова допомогти. Iдеальний дитячий садок органiзований за взірцем великої сiм’ї, де дiти — брати i сестри. Саме в цьому й полягає важке, складне завдання органiзацiї дитячого садка. Бути матiр’ю для цiлої групи дiтей вгадати їхнi iндивідуальнi смаки, не обмежувати дитячий характер і все ж таки зберегти певну єдність занять — це складне завдання, і тільки талановиті виховательки можуть впоратися з ним.

Якщо так важко створити ідеальний дитячий садок, а може, й неможливо, то чи потрібний він взагалi? Чи треба дивитись на нього як на неминучу ланку в низці виховних закладів? Чи не краще маленькiй дитині сидіти в дома і розвиватися в тиші, відповідно до своєї індивідуальності поки вона не дозріла для навчання в школі?

Постараємось відповісти на це складне питання, маючи на увазі теоретичну і практичну точку зору.

Не можна заперечувати того, що коли сім’я має виняткові умови, тобто в нiй панує достаток, якщо мати освічена i може повнiстю вiддатись дiтям, якщо вона може створити їм необхідну сферу, то така обстановка являє собою вигідну рамку розвитку індивідуальності дитини .Остання не обмежена - нi часом, ні простором, ні матерiальними нестатками. Все в домі підпорядковане й смакові, й настрою; вона не зустрiчає протидій своїй волі, а навпаки, вона — законодавець для всіх, і всі інтереси дому крутяться навколо неї. Індивiдуальність збережена, але часто в межах щасливого сімейного життя пускає корiння глибокий i невиправний егоїзм. Дитина нічого і нікого, крiм своїх домашніх, не знає і нiчим і нiкому не поступається. Вона не цiкавиться порухами чужої душі?, бо це й не обходить. Почуття недоторканостi власності всмоктується з молоком матері.

Інша справа в дитячому садку. Там усе для всіх. дитина сама користується і ділить усе з іншими -- вона виховується в дусi громадському, а не вузькоегоїстичному.

Поряд із цим- -теоретичним міркуванням на користь дитячого садка свідчить цілий ряд практичних мотивів. Із них найсуттєвіший такий: сучасна жінка бере участь у громадському житті та праці. Чи може трудяща жінка створити своїм дітям атмосферу для виховання? Очевидно, ні. В такому випадку дитячий садок є - порятунком для неї, а також і для дитини. В розширеннi поля діяльності жінок полягає майбутнє дитячих садків. Далi, не всi матері схильнi і здатнi до виховання маленьких дітей: для цього потрібнi терпiння, винахiдливiсть, і одного материнства для цього недостатньо. Нарешті, останнє мiркування: економiчний стан бiльшості родин такий, що зручна обстановка для дитини — велика рідкість. Квартира тісна, простору і повітря мало, заняття дорослих вимагають тиші, і за таких умов нормальне життя дитини неможливе.

Із сказаного вище зрозуміло, що в культурному суспільстві дитячий садок набув прав громадянства і увійшов до групи виховних закладів. Звільняючи матір, він звільняє також дитину.