Хі. Морально-соціальне виховання

Усяке моральне виховання припускає якийсь соціальний осередок, в якому дитина росте, і той майбутній соціальний осередок, задля якого вона набирається знання, розуму і волі. Звісно, кожна соціальна організація і залежить від того, як кожний з нас уявляє собі окрему особу і, з другого боку, неможливо уявити собі нормально і широко розвиненої індивідуальності без її відносин до більш-менш широкого кола людей.

Вже на 2-му місяці життя дитина і серед темної ночі пізнає свою неню і свою няню і прислухається до того, як і хто її пестить. Дуже рано розпочинає дитина свою велику працю переймання усіх рухів, усіх звичаїв свого соціального оточення і дуже поволі виступають в її свідомості два полюси, два протилежні шпилі: я сам і другі люди. Я виникає з уяви про цих других людей, а ці другі люди повстають із уяви про себе самого. Усе, що дитина робить, вона навчилася, дивлючись, як те ж саме робили другі: хтось «другий» їхав верхи на коні, тепер і я їду так, як він. Треба кілька хвилин простежити, як дитина уважливо вдивляється в усі рухи, в усмішку, вирази обличчя свого батька або другого когось, що їй став до вподоби, щоб бачити, як вона захоплена свідомим перейманням і як в душі її одбивається не простісеньке, механічне переймання, а свідомий «вибір» тих рис, тих рухів, що вона вподобала.

Ця праця вже свідчить, як рано розпочинається так звана «соціалізація» маленької людини, яка по добрій волі єднається розумом і серцем з живим оточенням своїм. Разом з цим, каже Болдвин, виявляються і ріжні відносини до нього дитини: відносно одних вона почуває себе могутнім господарем – я й моя менша сестра, поруч з другими вона нікчемність, вона невільник, раб, який підлягає усякій усмішці, погляду очей, рухові пальця – я й мій батько. Так одразу бачимо два впливи на дитину. Один несвідомий, глибокий – то спадщина фізична, – дитина має той антропологічний склад, який має і її рідний народ, і який дається чи то складається під впливом клімату, раси, географічної зони, фізичного складу її дідів, батьків, матері.

Не менше значення має і те соціальне оточення, всякому розпочинає своє життя дитина, від якого саме вона усе переймає. Кожний крок свідомого розвитку зміцнює вплив соціального оточення – мова, оповідання, читання, товариші, мандрівки. Природні нахили, інстинкти далеко не уявляють з себе чогось закінченого, в душі дитини живе постійна незатримана здібність навчатися, пізнавати. Та дитина найкраще здатна до життя, яка володіє своєю увагою і має міцну волю задля повторного зусилля. Уся сила в цьому повторному зусиллі, але вона має добрі наслідки лише тоді, коли воно соціальне, інакше воно перевертається, переходить в злість, упертість і другі негативні задля громадського життя вияви. Треба, щоб індивідуальність свідомо зреклася деяких своїх агресивних нахилів, своїх егоцентричних змаганнів і по добрій волі згодилася б на вимоги соціального життя (в цьому ділі дитині запомогає ясність думки, судження), тоді упорядковуються взаємні зносини антропоса і його соціального оточення.

Не підлягають соціальним вимогам частіш усього або генії, які занадто перемагають суспільний розвиток їх часу, або ідіоти, духовно хворі, що, навпаки, стоять нижче культурних вимог їх часу, і громадянство від них одвертається і без жалю кажем їм: «маєте загинути ви, фактори мого знесилля, мого розпаду». Але ми, вихователі, не можемо цього сказати: для нас кожна людська істота має право на розвиток, на більш-менш добрі, сприятливі умови життя. І коли громадянство одрікається від цих факторів «розпаду», тоді ми виставляємо для цих вбогих духом другий осередок, – це природа, на лоні якої ми викличемо усі творчі сили, на які ці вбогі діти дуже небагаті, яких не вистачає їм, щоб задовольнити вимоги громадянства, але яких їм вистачить, щоб жити і навіть щось своє творити серед природи; є навіть такі педагоги, як Гауфе, що кажуть, що «взагалі гармонійна індивідуальність може розвинутися лише серед природи».

Друга річ – генії: вони вищі за усякий осередок, панують понад усяким оточенням силою своєї думки, творчістю свого уявлення. Геній утворює нову еру наукову, або моральну, або художню. Але громадянство не завше визнає відразу його смілу думку, не одразу підлягає його міцним творчим силам, і більшість геніїв терплять від громадянства усякі переслідування, інколи то й приймають смерть. Геній тим і не признається сучасним громадянством, що він безмежний, його думка підноситься вище сучасної думки вчених людей, вона не знає часу; а громадянство еволюціонує помалу, складаючи свої закони соціального пристосування.

Нормальна людина до них пристосовується, бере і засвоює від соціального оточення погляди, думки, судження. Але виховання не ставить собі завдання, як то кажуть, соціального-конфіскування індивідуальності; навпаки, виховання сучасне ставить високо культ особи, який вільно виявляє усі свої творчі сили.

Але особа не має бути анархічною, свавільною, не має постійно виступати проти громадянства і кохатися лише в своїй незалежності та недоторканості; вона має бути такою особою, яка сміло вибирає собі шлях, виробляє свою думку, активною працею проводить її межи люди, працює з однаковою жвавістю і задля своїх власних потреб, і на добро людям.

Звернімося в цій справі, в цьому питанню до Болдвина *, з його завше міцною думкою і певними спостереженнями; він каже: «перший цілком егоїстичний період дитинства триває недовго, поки дитина почуває якийсь острах перед усіма чужими людьми, червоніє, коли до неї наближається малознайома постать, кидається до мами, одвертаючись від «чужого». Далі виявляються, навпаки, зовсім другі відносини – дітей тягне поза межі родинного кола, вони чуло відносяться до ласки, прихильности чужих людей, цікавляться їх постатями, одежою, звичаями. Коло 5 літ діти вже хотять, щоб люди їх помічали, шукають хвали своїм вибрикам, своїм творам, мов би кокетують з чужими людьми, які їм чим-небудь приємні. Та полохливість, яка виявлялася у перші періоди зносин з людьми, не зникає зовсім, а лише перетворюється в соромливість, а жадоба чужої хвали перетворюється в інстинктивне, а потім і свідоме шукання собі товариства.

Впливає на дитину соціальне оточення, яко осередок усяких протилежностей, серед яких дитина своєю власною критичною думкою, а також і інстинктом хоче взяти те, що найбільш може її задовольнити. Звісно, через увесь початковий період дитинства егоїстична активність виявляється більш рішуче, аніж альтруїстична, але це цілком природно, бо дитина мусить спочатку набратися усякого знання, розвинути усі свої фізичні і моральні сили, щоб стати справжнім робітником поки що в своїй родині, в своєму колі, а далі і в широкому громадянстві.

Дитина має виробити з себе людину, свідомо знати, що вона може і до якого ще ідеалу їй доходити, порівнюючи свою працю з працею других товаришів, других дорослих людей. Громадянство дає дитині пластичність, і що далі фізична спадщина відбиваться усе менше, а соціальна пластичність усе збільшується. Мимоволі дитина приймає вимоги коректности, які ставить їй соціальний осередок, і перше навчання морального поводження дитина вбирає в себе, засвоює від соціального осередка, в цьому ж осередкові закладаються й перші почуття і вияви почуття ласки, пошани, довір'я, прихильности до тих або других конкретних особ». Так. виясняє Болдвин, як природно і міцно впливає соціальний осередок на розвиток людини, і задля виховання маємо цей вплив використовувати якнайкраще, якнайстаранніше.

Соціальне виховання висувається за наших часів цілком природно: з того моменту, як ми зменшуємо авторитет навчителя, зрікаємося усяких кар, мусимо поставити якісь певні обмеження анархічному свавіллю дитини. З того часу, коли дошкільне виховання виступило з родинного кола і перейшло до рук педагогічних організацій, тим саме навкруги дитини утворився соціальний осередок, в якому необхідно мусить бути лад, і цей лад має бути вироблений не якимсь другим, але ж самим дитячим товариством, воно одно може природно поставити моральні межі задля індивідуальної свободи.

Люди існують для людей і людина людині - Бог. Нижчій звірячій природі людини лише громадянство, лише суспільне життя ставить відразу тисячу перешкод, і людина має їм коритися, бо й сама живе лише громадянством. Через те і для виховання суспільство має бути і є і метою, і завданням. Людина потребує запомоги, і усі люди змагаються з'єднатися заради одного загального інтересу, через бажання мате когось близького, хто б запомагав, підтримував її. В нас є гарне прислів'я: «чоловік та жінка - найкраща спілка», бо в цій спілці є і ласка, й повага до людини, і спільна праця, і загальна користь. Діти з малих літ (4-5-ти) шукають собі товариша вірного, який дасть і запомогу, і пораду. Діти мають межи себе солідарність і фізичну, і духовну, на грунті спільних інтересів навчання, і моральну. І на моральне виховання мають завше великий вплив усякі незалежні дитячі товариства.

По анкетах Рума, вуличні діти початкових шкіл мають велику сердечну потребу в товаристві, і в Америці він записав скількось окремих дитячих гуртків, які єднались або як земляки - поселенці тієї або другої місцевості, або з-за якоїсь вигоди – користі, запомоги слабій дитині від товаришів, або ради якої-небудь спільної мети – моральної і неморальної, напр., обікрасти садок, або організувати свою театральну виставу, свою велику спільну гулянку. Ватажком майже завше обирають або найстаршого, найдужчого, меткого борця, хитрого, злодійкуватого хлопця, або самого розумного, доброго, властолюбного, який вміє опанувати цілим дитячим гуртом, або того, хто найкращі забавки, гулянки, мандрівки вигадує,, організує; іншим разом ватажкує і самий найбагатший або перший учень в класі.

Крім гуртового товариства межи дітьми існує ще й приватне приятелювання, межи 2-3 дітьми. Це приятелювання вже складається міцніш на грунті спільних нахилів, здібностей, по несвідомій взаємній симпатії; воно може бути і межи дівчатками, і межи хлопцями, і межи хлопцями і дівчатками. Ця ніжна, цілком чиста прихильність триває іншим разом цілі роки і надає багато моральної краси буденному життю. Коли зміняються нахили, обставини, часто разом з цим міняється й дружнє товаришування. Дитина тоді і зможе стати вільною, коли зречеться свого дикунства, з звірятка почне ставати людиною. Воля, незалежність мусять зростати разом з свідомістю, а цю свідомість краще усього виробляє соціальний осередок.

Це усе упевняє нас, що виховання в товаристві організованому, яким і стає кожний дитячий сад, дитячий майдан, захисток, клуб, має найбільшу силу в справі виховання і морального впливу. Діти вільно, незалежно живуть, працюють, гуляють, навчаються, але життя їх небезладне, воно має свій певний лад. Діти не окремі дикуни, що дозволяють собі свавільні виступи; вони – маленькі громадяни, мають свої гуртом обмірковані закони, свої установи і підлягають їм свідомо і доброю волею. Кожна дитяча організація це — маленька республіка, вона обирає свій невеличкий уряд на кожний тиждень, вона обмірковує разом з учителем такі постанови, які можуть дати найкращий лад спільному життю, упорядкувати, напр., обов'язкові праці, щоб в садку чи захистку було чисто, чепурно прибрано; уряд, в купі з учителькою, яко лю­бим старшим товаришем, дає розпорядок на кілька днів, – які саме на цей час найбільш цікаві лекції, мандрівки, екскурсії чи свята можуть бути упорядковані і як до них готуватися.

Усякі видатні дитячі вчинки теж обмірковуються, дітям висловлюють або ганьбу, або хвалу. Так в одному дитячому садку завелись неприємні злодійства. Інтимні розмови учительки її досліди і спостереження не викликали у злодія щирої сповіді. Громадські дитячі збори поставилися до цього з несподіваною глибокою щирістю і увагою, виявили справжнього злодія, постановили прохати його який час не ходити до захистка, але прийняти його одразу до свого товариства, як тільки він сам до нього вернеться з каяттям, з щирим визнанням своєї провини. Такий соціальний склад навчає дітей від дитинства ще шанувати громадянство, вільно розвивати усі свої здібності на користь тої маленької організації, в якій вони себе почувають досить самостійними і незалежними робітниками, що вже в 5-6 літ навчаються свідомо ставитися до загального добра і громадського обов'язку.