1.2. Ознаки норми права
Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права. На думку автора книги “Теорія держави і права ”Олійника А. Ю., можна виділити наступні істотні ознаки правових норм, що відрізняють їх від інших соціальних норм.
1. Норма права є мірою свободи волевиявлення і поведінки людини. Найбільша ефективність реалізації правової норми досягається при поєднанні загальнолюдських і соціально-групових, класових інтересів в умовах стабільності суспільних відносин.
2. Це форма закріплення прав і обов’язків, які визначають поведінку людини у соціальному спілкуванні. Завдяки єдності прав і обов’язків забезпечується стабільність і врівноваженість суспільних відносин, адже право одного індивіда підкріплюється обов’язком іншого. Інакше кажучи, норма права має зобов’язально-надавальний характер.
3. Норма права являє собою загальнообов’язкове правило поведінки, тобто вона вказує, яким чином, у якому напрямі, протягом якого часу, на якій території необхідно діяти тому чи іншому суб’єкту, носить загальний характер, виступає як рівна, однакова для всіх і кожного, її повинні дотримуватись всі суб’єкти суспільних відносин незалежно від того, громадянин це або посадова особа державного органу.
4. Норма права — це правило поведінки загального характеру, яке адресується не конкретному суб’єкту, а всім учасникам відносин (є неперсоніфікованими), що регулюються цією нормою права. Норма права здійснюється не разово, а завжди, коли виникають для цього підстави.
5. Норма права — єдина серед соціальних норм, що походить від держави і є офіційним вираженням державної волі.
6. Це формально визначене правило поведінки. Норма права відрізняється від інших соціальних норм тільки їй притаманною формальною визначеністю. Внутрішня визначеність норми виявляється в змісті, обсязі прав і обов’язків, чітких вказівках на наслідки її порушення. Зовнішня визначеність полягає в тому, що будь-яка норма закріплена у статті, главі, розділі офіційного документа — у нормативно-правовому акті. Формальна визначеність потребує письмової, документальної форми. Норми права є чинними, коли вони доведені до відома через офіційні письмові джерела.
7. Норми права видаються уповноваженими на те органами держави у чітко встановленому порядку та за певною процедурою.
8. Нормою права є правило поведінки, гарантоване державою. Можливість державного примусу у випадках порушення права є однією з важливих гарантій дієвості права.
9. Норма права є системною, що виявляється у структурній побудові норми, у спеціалізації і кооперації норм різних галузей інститутів права. Право — це не просто сукупність, а система норм. З норм права складаються як окремі нормативні акти, так і галузі та інститути права.[7,с.112-123].
Також основними ознаками норми права як форми (міри, масштабу) є загальний характер, системність, формальна визначеність.
Загальний характер норми права означає, що вона є постійно діючим правилом правової регуляції визначеного виду суспільних відносин. Дія норми права не вичерпується її однократним застосуванням.Загальний характер норми права по-різному виражається і виявляється в різних системах права. Так, у системах права романо-германської правової родини під нормою права мається на увазі загальне правило абстрактного характеру, позитивно-правовий зміст якого в абстрактно-загальному виді (без зв'язку з тим чи іншим конкретним випадком, регульованим нормою) виражено в чинному законодавстві (позитивному праві).У системах же "загального права" (прецедентного права) під нормою права мається на увазі загальне правило прецедентного (казусного) характеру, позитивно-правовий зміст якого виражено в рішенні однієї з вищих судових інстанцій по конкретній справі. Така прецедентна норма теж носить загальний характер, оскільки підлягає застосуванню при рішенні всіх інших подібних справ.
Системність норми права найбільше чітко і послідовно виражена в нормах абстрактного характеру, що являють собою систему з трьох структурних елементів (диспозиції, гіпотези і санкції). Причому така системна конструкція абстрактної норми права є загальною моделлю і системоутворюючим початком для всього позитивного права як системи норм. Системне значення норм прецедентного характеру виявляється в тім, що саме такі норми, відповідно до доктрини систем загального (судового) права, розглядаються як "власне право" у цих системах, складають їхню основну частину і служать зразком для діючих у їхніх рамках абстрактних норм.
Формальна визначеність норми права абстрактного характеру представлена в її системній конструкції (з диспозиції, гіпотези і санкції), що виражає логіку правової регуляції і, отже, є логічно визначеною формою.Форма правової норми (системна єдність її елементів) не залежить від фактичного матеріалу позитивного права (від його конкретних положень), що складає зміст її структурних елементів. Навпроти, ця нормативна форма (як постійна і незмінна юридико-логічна конструкція) додає різнорідному матеріалу позитивного права формальну визначеність як зміст своїх складених елементів. Це означає, що положення позитивного права здійснюють свою регулятивну роль у нормативно визначеній формі - у формі системних взаємозв'язків диспозиції, гіпотези і санкції. Така нормативна форма вимагає чіткого ув'язування передбачених у позитивному праві визначених прав і обов'язків з визначеними умовами їхнього здійснення і визначених невигідних наслідків їхнього порушення.У прецедентному праві діють свої загальні правила про прецедентне значення визначених судових рішень і їхньому застосуванні. Це додає формальну визначеність нормам прецедентного характеру.[2,с.325-330].
Офіційно-обов'язковий характер норми права як обов'язкового правила регуляції обумовлений позитивно-правовим змістом її складових частин (диспозиції, гіпотези і санкції). Зміст конкретної норми права конструюється (складається) - по загальній системній моделі норми права - з конкретних позитивно-правових положень, що по своєму регулятивному значенню відповідають юридико-логічному змісту диспозиції, гіпотези і санкції (у їхніх системних взаємозв'язках і єдності).
Слід взагалі відмітити, що з розвитком нових форм існування людства - загальнопланетарних масштабів економічних, науково-технічних та інших зв'язків, появою небезпек для всього людства - ядерна війна, екологічне «неподобство», інформаційна диктатура і т.д., все більше зростає роль правових норм, що регулюють ці загальнопланетарні і загально-соціальні відносини. Вони також спрямовані на обмеження можливих згубних наслідків науково-технічного прогресу, з одного боку, і на підтримку всього корисного і гідного, що він несе людству - з іншого. Не випадково в XX столітті відбувається таке переплетення національного та міжнародного права, закріплення, навіть у конституціях, можливості застосовувати для вирішення внутрішніх суперечок загальновизнані принципи і норми міжнародного права. І тут вже нормативність права набуває абсолютно нову і дуже позитивну оцінку - як система стабільного, а не взаємно винищувального існування людства. Для такої нормативної життєдіяльності, звичайно ж, потрібні й адекватні примусові заходи. Їх пошук йде і в спробах економічних та інших санкцій, встановлюваних проти порушників міжнародних правил, у створенні сил швидкого реагування, різних міжнародних спостережних комісій і т.п. Але і в цих випадках норми права забезпечуються лише можливістю державного примусу, але не стають від цього примусовими, насильницькими соціальними регуляторами. Поряд з цим норма права має внутрішній зміст :
- є мірою волі і справедливості;
- є результатом владної діяльності держави, що складає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному суспільстві;- має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багаторазовість застосування при визначених життєвих обставинах. Риси норми права як класичного розпорядження:
1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поведінки (вид і міру поведінки);
2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну визначеність, стабільність, владність);
3) норма має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).[15,с.12-20].