3. Соціально-психологічні характеристики людини як особистості (тип темпераменту, характер, здібності)
Холерики — вспыльчивые, раздражительные, невыдержанные люди, зато они могут страстно отдаваться какому-нибудь делу, мобилизоваться для решения проблемы, быстро выполняют работу, им не занимать смелости и решимости.
Запальні, дратівливі, невитриманні люди, але вони малжуть з пристрістю віддаватися будь-якій справі, мобілізуватися для вирішення проблеми, швидко виконують роботу, їм не позичати сміливості і рішучості
Флегматики невозмутимы, медлительны, им трудно принимать решения. Многолюдные сборища их утомляют, флегматики терпеть не могут делать что-либо впопыхах. Зато люди с этим типом темперамента обладают хорошей трудоспособностью, умеют рассчитывать свои силы, всегда выполняют работу до конца и не теряют голову в трудных ситуациях.
Незворушні, повільні, їм важко приймати рішення. Багаточисельні збори їх стомлюють, вони терпіти на можуть робити щось поспіхом. Зате люди з цим типом темпераменту мають добру працездатність, вміють розраховувати свої сили, завжди виконуютьроботу до кінця і не губляться у важких ситуаціях.
Сангвиники — весельчаки, шутники, «легкие» люди. Они активно противостоят трудностям, хорошо приспосабливаются к меняющимся условиям. Однако сангвиники не способны к кропотливой длительной работе. Они быстро увлекаются, но и быстро теряют интерес.
Весельчаки, жартівники, „легкі” люди. Вони активно протистоють труднощям, добре пристосовуються до умов, що змінюються. Однак люди з таким темпераментом не здатні до кропіткої тривалої роботи. Вони швидко захоплюються, але й швидко гублять інтерес.
Меланхоликам свойственно глубоко переживать неприятности, смену обстановки. Они легко впадают в уныние, испытывают трудности в общении. Эти люди нерешительны, подвержены страхам и паническим настроениям. Но высокая чувствительность позволяет им тоньше воспринимать окружающую действительность. Среди меланхоликов много творческих людей — поэтов, художников, музыкантов.
Їм притоманно глибоко переживати неприємності, зміну обстановки. Вони легко вподають у відчай, відчувають труднощі у спілкуванні. Ці люди нерішучі, схильні до страхів та панічного настрою. Але висока чутливість дозволяє їм тоньше сприймати навколишню дійсність.
В чистом виде темпераменты встречаются крайне редко, большинство людей в разных ситуациях обнаруживают черты разных типов темперамента. Примеры относительно «чистых» темпераментов мы встречаем в литературе: Пьеро — это типичный меланхолик, Буратино — сангвиник, Карабас-Барабас — холерик, Тортилла — флегматик. А. Дюма в романе «Три мушкетера» описал все четыре типа темперамента на примере главных героев. Вспыльчивый Д'Артаньян — холерик, спокойный Арамис — флегматик, веселый Портос — сангвиник, а неулыбчивый Атос — меланхолик.
Характер, як ядро психологічного складу особистості.
Під характером розуміють не будь-які індивідуально-психологічні особливості людини, а лише сукупність найбільш виражених і стійких рис особистості, типових для даної людини, які систематично виявляються в її діях і вчинках.
Кожна людина має характер – сукупність ознак, що відрізняють її від інших людей. Немає двох людей, у яких були б повністю однакові характери.
Характер (від грец. Character – друк, карбування) – сукупність стержньових, стійких психічних ознак людини, як члена суспільства, що виявляються в її ставленні до дійсності та накладають відбиток на її поведінку та вчинки.
Характер пов’язаний з темпераментом. Темперамент є вродженою біологічною основою характеру. Характер – сплав уроджених особливостей вищої нервової діяльності з набутими впродовж життя індивідуальними рисами. Залежно від типу темпераменту одні риси формуються легше, інші – сутужніше.
Характер не тільки зазнає впливу з боку темпераменту, але і сам впливає на його особливості:
- під впливом характеру людина намагається цілеспрямовано регулювати прояви окремих ознак темпераменту – у результаті наполегливої роботи протягом тривалого часу ці ознаки можуть частково змінитися.
Характер маскує особливості темпераменту – динаміка поведінки в деяких типових ситуаціях починає залежати не від темпераменту, а від мотивів і стосунків особистості.
Риси характеру – ті чи інші особливості особистості людини, що систематично виявляються в різних видах її діяльності та за якими можна скласти уявлення про можливі вчинки людини за певних умов.
І – У структурі характеру виділяють дві групи рис:
1) перша група – риси, що виражають спрямованість особистості і ставлення до навколишньої дійсності.
2) друга група – інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру.
ІІ – Риси характеру можна кваліфікувати за іншими ознаками:
За ставленням людини до інших людей – позитивними рисами є: гуманізм, чуйність, товариськість, альтруїзм; негативними рисами є: чарствість, брутальність, замкнутість, егоїзм.
Стосовно праці – позитивні риси – працьовитість, ініціативність, творчість; негативні – інертність, лінощі, консерватизм.
Стосовно самого себе – позитивні риси: почуття власної гідності, скромність, гордість; негативні – самознищення, егоїзм.
Стосовно суспільних та особистих цінностей – позитивні риси – акуратність, ощадливість; негативні – марнотратність, неохайність.
Риси характеру є взаємозалежними та відносно стійкими, що дає можливість прогнозувати поведінку людини. Різноманітність рис характеру забезпечує спрямованість особистості на всебічне признання, на перетворення себе і навколишнього світу.
За останні роки в практичній психології сформувалося уявлення про найбільш яскраві характери, що допомагає в життєвих ситуаціях у трудовій діяльності виробити правильну лінію поведінки, спілкування та взаємодії з такими людьми.
Акцептуація характеру – перебільшений розвиток окремих рис характеру на шкоду іншим, унаслідок чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. Виразність акцептуації може бути різною від легкої до крайніх варіантів.
Німецький психіатр К.Леонгард виділяє 12 типів акцептуації:
гіпертимний – надмірно піднесений настрій, завжди веселий, говіркий, дуже енергійний, самостійний, прагне до лідерства, ризику, авантюр, не реагує на зауваження, ігнорує покарання, переходить через межі дозволеного, відсутня самокритичність;
дистимічний – постійно пригнічений настрій, людина засмучена, замкнута, небагатослівна, виявляє песимізм, уникає галасловного товариства, у конфлікти вступає рідко;
циклоїдний – товариськість циклічно змінюється (висока – у період підвищеного настрою і низька – пригніченого);
емотивний – надмірна чутливість, глубоко переживає найменші неприємності, зайве чутливий до зауважень, невдач, часто має пригнічений настрій;
демонстративний – прагне бути в центрі уваги і домагається своїх цілей за будь-яку ціну, легко забуває про свої непорядні вчинки;
збудливий – підвищена дратівливість, похмурість, нестриманість, агресивність, але можливі підлесливість, послужливість (як маскування);
який застряє – „застряє” на своїх почуттях, думках, не може забути образ, схильність до затяжних сварок у яких буває активною стороною;
педантичний – виражена занудливість у вигляді „замучити” відвідувачів формальними вимогами, стомлює домашніх акуратністю;
тривожний – знижене тло настрою, боязкість, невпевненість у собі;
екзальтований – дуже мінливий настрій, емоції яскраво виражені, підвищена реактивність на зовнішні події;
інтровертований – нетовариськість, замкнутість, відстороненість від усіх, спілкування з необхідності, стримано, холодно ставиться до інших людей;
екстравертований – висока товариськість, балакучість, своєї думки не має, неорганізований.
Визначити тип акцептуації можна за допомогою спеціальних психологічних тестів.
Здібності – це стійкі індивідуальні властивості людини, які виявляються у різних видах діяльності і є умовами їх успішного виконання.
Кожна із здібностей людини є складною її властивістю, являючи собою внутрішню можливість людини справлятися з тими вимогами, що їх ставить певна діяльність. Вона спирається на ряд інших властивостей. До таких треба насамперед віднести її життєвий досвід, здобуті нею знання, вміння і навички. Відомо, що досвідчена людина має переваги над недосвідченою. Озброєна науковими знаннями людина ширше і глибше усвідомлює завдання які суспільство ставить перед нею і успішно їх розв’язує, ніж людина, що не володіє такими знаннями. Істотну роль при цьому відіграє не сама наявність знань, а й уміння користуватися ними, застосовувати їх до розв’язування нових завдань. Ось чому не можна розглядати здібності людини як властивості, що ніби існують незалежно від її знань, умінь і навичок.
Загальні здібності – це система властивостей особистості, яка забезпечує відносту легкість і продуктивність в оволодінні знаннями і в здійсненні різних видів діяльнсоті. (Це взагалі здібності до навчання і праці).
Загальні здібності опираються на загальні вміння, необхідні в кожній галузі діяльності, зокрема такі як уміння усвідослювати завдання, планувати і організовувати їх виконання, розкривати зв’язки і відношення тих речей, до яких стосується дана діяльність, оволодівати новими прийомами роботи, переборювати труднощі на шляху до поставленої мети.
Спеціальні здібності – це властивості індивідуальності, які забезпечують успішність виконання певного виду діяльності (організаційної, музичної, математичної, тощо) і являють собою сукупність окремих, часткових здібностей.
Спеціальні здібності пов’язані з певною сферою чи видом діяльносі, виконанням певної роботи.