Висновки і пропозиції

Правильна організація процесу кредитування, розробка ефективної і гнучкої системи управління кредитними операціями беззаперечно виступає основою фінансової стабільності і стійкості комерційних банків. У сучасних умовах з метою забезпечення організації ефективної кредитної діяльності комерційні банки розробляють власну кредитну політику і застосовують практичні механізми її реалізації. Банківським менеджерам приходиться постійно стежити за відповідністю кредитної політики умовам, що змінюються.

Основою розробки кредитної полі­тики банку служить вив­чення кредитного ринку, для цього аналізується кредитно­го попит, вивчаються пропозиції та конкуренції на кредитному ринку, аналізуються власні кредитні можливос­ті банку а також можливі чинники кредитного ризику.

При формуванні, або удосконаленні кредитної політики потрібно опиратися на загальні її принципи, до яких належить:

1) наукова обґрунтованість;

2) оптимальність;

3) ефективність;

4) єдність ( нерозривний зв'язок між елементами кредитної політики);

5) дохідність, прибутковість;

6) без­печність, надійність.

Кожний банк при розробці кредитної політики повинен притримуватися основних вимог щодо своєї діяльності – прибутковості, надійності, ліквідності. Але статистика вказує що багато банків нехтують надійністю та ліквідністю заради фінансової вигоди у вигляді отримання прибутків за що і стають жертвами непродуманої кредитної діяльності і банкрутують. Для того щоб цього не сталося, банківським установам потрібно постійно вдосконалювати кредитну політику формулюючи принципи, дотримання яких забезпечить виконання вищезазначених вимог.

Серед таких принципів обов’язково має бути:

1. Адекватність кредитної політики банку кредитному попиту..

2. Орієнтованість на клієнта й ак­тивний маркетинг.

3. Відповідність кредитної політи­ки кредитним можливостям банку.

4. Гнучкість. Полягає в тому, що банки повинні переглядали кредитну політику з урахуванням змін що відбулись в економіці щоб вона могла відповідати сучасним умовам. Перегляд і коригування її положень мають бути об’єктивними та всебічно зваженими.

5. Технологічність. В умовах конкуренції комерційні банки повинні постійно приділяти увагу вдосконаленню кредитних технологій і процедур, від цього залежить і їхня прибутковість і надійність.

6. Комплексне управління ризиком. Означає, що процедура управління кредитним ризиком і оптимізація ризикованості кредитування повинна відо­бражати в усіх розділах кредитної політики, починаючи від визначення мети та ринків кредитування і закінчу­ючи простими поточними операціями кредитного відділу.

7. Зворотний зв'язок. Використовуючи цей принцип банки простежують ре­зультати кредитної роботи з підприємствами: доходи, витрати і їх структуру; наявність проблемних кре­дитів з урахуванням характеру про­блем і причин їх виникнення; ди­наміку зміни параметрів кредитного портфеля тощо. На підставі отриманих резуль­татів аналізу формуються пропозиції щодо коригування кредитної політи­ки.

8. Повнота. Означає що всі ас­пекти кредитної діяльності банку, в тому числі опис кредитних технологій і процедур, мають бути письмово за­фіксовані в документах, які стосують­ся його кредитної політики.

Дослідження проблеми ризиковості операцій з кредитування середніх та малих підприємств засвідчило, що банківська діяль­ність у сфері кредитної підтримки дано­го сектору економіки має як позитивні, так і негативні аспекти.

Узагальнюючи досвід практичної роботи світових банків та банків України з розробки кредитної політики, потрібно виділити можливі напрямки удосконалення кредитної політики в умовах української економіки:

1. Використання та вдосконалення сучасного програмного забезпечення для автоматизованого аналізу кредитоспроможності для уникнення неточної інформації.

2. Використання новітніх методів оцінки кредитоспроможності, та вдосконалення вже існуючих (одним з дуже перспективних напрямків є оцінка кредитоспроможності з використанням нейронних мереж, заснованих на принципі штучного інтелекту).

3. Організація міжнародних банківських форумів для обміну досвідом у сфері організації кредитної діяльності.

4. Залучення науково-дослідних інститутів до проблеми вдосконалення математичних моделей оцінки ризиків (або розробка єдиної моделі для всіх банків).

5. Розробка уніфікованої методики внутрішніх рейтингів з урахуванням останніх тенденцій.

6. Розширення банківських продуктів націлених на сектор кредитування МСБ