Частки учасників у статутному капіталі

Учасник	Вид внеску	Частка в грн.	Частка в %
Ярмоленко Н.Г.	Грошові кошти	193 275,08	75%
Ярмоленко А.Б.	Грошові кошти	64 424,50	25%
Всього		257 699,58	100 %

Розподіл прибутку між учасниками відбувається пропорційно до їх часток у статутному капіталі у строки та в порядку, передбачені чинним законодавством України (Додаток А).

Відшкодування збитків може здійснюватись за додатковим рішенням учасників пропорційно до їх часток у статутному капіталі Товариства.

Ефективна та раціональна організація бухгалтерського обліку на підприємс­тві починається з розробки його облікової політики, яка передбачає вибір комплексу методичних прийомів, способів і процедур організації та ведення бухгалтерського обліку підприємством з числа загальноприйнятих в державі.

Створення цілісної системи облі­ку передбачає активне застосування специфічного елемента регулювання бухгалтерського обліку та звітності - облікової політики підприємства.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996-ХІV "Про бух­галтерський облік та фінансову звіт­ність в Україні" облікова політика виз­начається як сукупність принципів, методів і процедур, що використову­ються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Питання встановлення облікової політики належать до компетенції власника підприємства; органу, упов­новаженому управляти державним майном; органу, уповноваженому управляти корпоративними права­ми держави.

Облікова політика визначається на основі Положень (стандартів) бухгал­терського обліку та інших норматив­но-правових актів з бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Зокрема, під час розробки облікової політи­ки слід враховувати вимоги до якіс­них характеристик бухгалтерського обліку та фінансової звітності, викладені в пунктах 14—17 П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності".

Розпорядчий документ складається вико­навчим органом управління підприємством і подається на затвердження (погодження) власнику підприємства; органу, уповноваже­ному управляти державним майном; органу, уповноваженому управляти корпоративними правами держави.

Наказ про облікову політику може скла­датись з таких розділів:

Преамбула

1. Організація бухгалтерської служби на підприємстві.

1. Методологічні аспекти.

2. Організаційно-технічні аспекти.

В наказі про облікову по­літику визначають способи ведення аналітичного і синте­тичного обліку, методи облі­ку основних засобів і інших необоротних матеріальних активів, оцінки витрачених запасів, розподілу накладних витрат, організації аналітич­ного обліку виробництва по видах продукції, виробни­чих підрозділах, вирішення інших завдань обліку, які не визначені в П(С)БО, інших законодавчих і інструктивних документах бухгалтерського обліку.

Документальне оформлення облікової по­літики підприємства здійснюється у вигляді наказу про облікову політику підприємства, який після його затвердження набуває статусу юридичного документу. Наказ про облікову політику з основним внутрішнім докумен­том, яким регулюється організація облікового пронесу на підприємстві та є обов'язковим для виконання всіма службами і працівни­ками підприємства [11, с.185].

При необхідності виз­начають додаткові субрахунки і додаток до затвердженого Плану рахунків бухгалтерського обліку.

Облікову політику підприємство визначає самостійно в особі його керівника та головного бухгалтера відповідним наказом чи розпорядженням з обов'язковим розкриттям в окремих розділах методичних принципів побудови бухгалтерського обліку, техніки його ведення та складання фінансової і статистичної звітності, організації роботи бухгалтерської служби. Чинне законодавство надає широкі права стосовно формування облікової політики.

Затверджують перелік первинних доку­ментів, які будуть використані окремо для кожного виробничого підрозділу, план доку­ментообігу, хто відповідальний за складан­ня первинних документів, хто їх підписує. Важливо, щоб обов'язково буди підписи ма­теріально відповідальних осіб.

Облікова політика розробляється на трипа­лий період і може змінюватись у випадку:

• зміни статутних вимог;

• зміни вимог органу, то затверджує По­ложення (стандарти) бухгалтерського обліку:

• забезпечення внесеними змінами більш достовірного відображення подій або операцій у фінансовій звітності підпри­ємства.

У разі внесення до облікової політики змін, що за обсягом охоплюють більшу частину тексту або істотно впливають на її зміст, наказ про облікову політику доцільно повністю викласти в новій редакції.

Облікова політика підприємства та її зміни розкриваються у примітках до річної фінан­сової звітності в описовій формі або при­кладанням копії наказу про встановлення і змінення облікової політики.

На ТОВ «Селищанське» відповідно до Наказу про облікову політику зазначено основні положення відповідно до яких підприємство проводить свою діяльність. Відповідно до наказу зазначається наступне.

Установити межу суттєвості для:

• окремих об'єктів обліку, що належать до активів, зобов'язань та власного капіталу підприємства, – 5 % підсумку всіх активів, зобов'язань і власного капіталу відповідно;

• окремих видів доходів і витрат – 2 % чистого прибутку (збитку) підприємства;

• проведення переоцінки або зменшення корисності об'єктів основних засобів – відхилення залишкової вартості від їхньої справедливої вартості у розмірі 10 % такого відхилення;

• визначення подібних активів – різниця між справедливою вартістю об'єктів обміну не повинна перевищувати 10 %;

• статей фінансової звітності – 500 грн.

Установити тривалість операційного циклу для:

• виробництва продукції рослинництва – 9 місяців;

• виробництва молока – 1 доба;

• виробництва іншої продукції та надання послуг промислового характеру – 1 доба;

• реалізації продукції, що виготовляється в їдальні – один місяць.

Відображати відстрочені податкові активи й відстрочені податкові зобов'язання у річній фінансовій звітності.

При перерахуванні доходів, витрат і грошових коштів, виражених в іноземній валюті, середньозважений валютний курс не застосовувати.

Для визнання основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів, встановлення строку корисного використання об'єктів та вибору методу нарахування амортизації створити постійно діючу експертну технічну комісію у складі:

Голова комісії: Головний бухгалтер.

Члени комісії: головний інженер; головний агроном; головний зоотехнік.

Матеріальні активи, термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року, а вартість менше 1000 грн., вважати іншими необоротними матеріальними активами.

При нарахуванні амортизації основних засобів застосовувати методи амортизації та ліквідаційну вартість, затверджені протоколом засідання постійно діючої експертної технічної комісії за погодженням з директором з економіки та фінансів. Зокрема, на підприємстві можуть бути установлені такі методи нарахування амортизації:

• для об’єктів основних засобів (крім вантажних автомобілів вантажопідйомністю понад 2 т) – прямолінійний, зменшення залишкової вартості чи кумулятивний методи;

• для вантажних автомобілів вантажопідйомністю понад 2 т – виробничий метод;

• для малоцінних необоротних матеріальних активів та бібліотечних фондів – у розмірі 100 % вартості таких об'єктів у першому місяці їх використання;

• для інших необоротних матеріальних активів – прямолінійний метод.

Проводити переоцінку тих об'єктів основних засобів, залишкова вартість яких відрізняється від їхньої справедливої вартості на дату балансу більше ніж на 15 %.

Здійснювати переоцінку за справедливою вартістю на дату балансу тих нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок.

Одиницею бухгалтерського обліку запасів вважати кожне їхнє найменування.

Облік транспортно-заготівельних витрат вести на окремому субрахунку в цілому, а не за групами.

У разі продажу, відпуску у виробництво чи іншому вибутті запасів застосовувати такі методи їх оцінки:

• середньозваженої собівартості – при відпуску виробничих запасів у виробництво та реалізації готової продукції;

• ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів – при продажу великогабаритних товарів, що мають номер заводу-виготівника;

• за цінами продажу – для товарів, що продаються уроздріб в системі громадського харчування.

Величину резерву сумнівних боргів розраховувати за методом класифікації дебіторської заборгованості (із застосуванням коефіцієнта сумнівності для кожної групи боржників).

Створювати резерв забезпечення на виплату відпусток працівникам підприємства та виконання гарантійних зобов'язань. Величину забезпечення на виплату відпусток визначати як добуток фактично нарахованої працівникам заробітної плати й норми резервування, обчисленої як відношення річної планової суми на оплату відпусток до загального річного планового фонду оплати праці.

Резервування коштів на додаткове пенсійне забезпечення, реструктуризацію, виконання зобов'язань за обтяженими контрактами тощо не провадити.

Оцінку ступеня завершеності операції з надання послуг (виконання робіт) здійснювати шляхом вивчення виконаної роботи, при цьому в бухгалтерському обліку доходи відображати у звітному періоді підписання акта наданих послуг (виконаних робіт).

В основному виробництві використовувати позамовний метод обліку витрат на виробництво та калькулювання фактичної виробничої собівартості продукції із застосуванням елементів нормативного (у ливарному виробництві – попередільного). У ремонтно-механічному та інструментальному цехах застосовувати позамовний метод, у всіх інших цехах допоміжного виробництва – простий метод калькулювання.

Установити перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), що додаються (додаток 1 до цього наказу).

Затвердити перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат, що додаються.

Прийняти як базу розподілу змінних і постійних розподілених загальновиробничих витрат прямі витрати, що включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

Капіталізацію фінансових витрат не провадити, а визнавати їх витратами звітного періоду, у якому вони були нараховані (Додаток Б).

Характерною рисою основних фондів (засобів) є їхня тривала участь у виробничому процесі зі зберіганням основних особливостей і початкової форми. Проте протягом строку експлуатації основних засобів втрачають свої споживчі і фізичні якості і в остаточному підсумку стають непридатними до експлуатації.

Матеріальне зношування основних фондів (засобів) має назву фізичний знос. Втрачаючи початкові якості, основні засоби переносять свою вартість на готову продукцію (роботи, послуги). За період експлуатації початкова вартість основних фондів (засобів) повинна бути цілком перенесена на готову продукцію. Цей забезпечується щорічними відрахуваннями, що називаються амортизаційними відрахуваннями.

Таким чином, амортизація - це процес перенесення вартості основних фондів (засобів) на вироблену продукцію (роботи, послуги). З іншого боку, амортизація - це грошове вираження зносу, що провадиться з метою

Платник податку може самостійно прийняти рішення про прискорену амортизацію основних засобів групи 3.

Зазначене рішення не може бути прийнято платниками податку, що випускають продукцію (роботи, послуги), ціни (тарифи) на які встановлюються (регулюються) державою. Облік таких основних засобів регулюється окремо по кожному об’єкту.

Амортизаційні відрахування нараховуються на балансову вартість таких об’єктів, яка дорівнює їх первісній вартості, збільшеній на суму витрат, пов’язаних з покращанням таких засобів.

Основні засоби в процесі їх використання зношуються, старіють від чого їх первісна вартість зменшується. Грошове вираження втрати об’єктом своїх фізичних та техніко-економічних якостей називається зносом основних засобів. Знос основних засобів відображається в балансі окремою статтею. Фактори, які обмежують строк експлуатації об’єкта основних засобів, можуть бути поділені на дві основні групи: фізичні та функціональні.

До фізичних відносяться знос, який виникає в ході господарської експлуатації об’єкта, псування з плином часу, пошкодження та руйнування.

До функціональних відносяться ті причини, які обмежують строк експлуатації об’єкта основних засобів, незважаючи на їх фізичну повноцінність. В країнах з розвиненою економікою широко розповсюджене таке явище, як старіння виробничого обладнання в результаті появи нової техніки та технології. Технологічна невідповідність виникає в тому випадку, коли фізично повноцінний об’єкт перестає відповідати діяльності підприємства.

Бухгалтерський облік амортизації регламентується ПСБО 7. Відповідно до п.4 ПСБО 7 поняття “амортизація” визначене як систематичний розподіл вартості, що амортизується необоротних активів протягом терміну їхнього корисного використання (експлуатації).

Бухгалтерський облік зносу основних засобів ведеться на рахунку 13 “Знос необоротних активів” субрахунку 131 “Знос основних засобів”, на якому узагальнюється інформація про суму зносу тих необоротних активів, облік яких ведеться на рахунку 10 “Основні засоби” (крім 101 “Земельні ділянки”).

Відповідно до п.5.2. ПСБО 7 до основних засобів відносяться і інші необоротні активи, які обліковуються на рахунку 11 “Інші необоротні активи”. Бухгалтерський облік зносу інших нематеріальних активів ведеться на субрахунку 132 “Знос інших необоротних активів”.

Об'єктом амортизації є основні засоби. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів. Отже, амортизація нараховується на кожний конкретний об'єкт основних засобів, а нарахувати амортизацію - значить, визначити (розрахувати) ту частину амортизуємої вартості об'єкту необоротних активів, що повинна бути віднесена до витрат поточного періоду.

Відповідно до ПСБО 7 не нараховується амортизація на такий специфічний об'єкт основних засобів як земля (у бухгалтерському обліку субрахунок 101 “Земельні ділянки”), строк корисного використання якої необмежений. І це - єдиний виняток із загального правила.

Базою для нарахування амортизації є вартість, що підлягає амортизації - відповідно до визначення, наведеному в п. 4 ПСБО 7, вартість, що підлягає амортизації - це “початкова або переоцінена вартість необоротних активів за відрахуванням їхньої ліквідаційної вартості”. Якщо ліквідаційна вартість дорівнює нулю, то вартість, що підлягає амортизації дорівнює початковій або переоціненій. Таким чином, вартість яка амортизується може бути менша початкової або переоціненої, може дорівнювати їй, але не може перевищувати цю вартість [30].

Нарахування амортизації починається з місяця, що слідує за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Амортизація нараховується щомісяця протягом усього строку корисного використання об'єкта. Нарахування амортизації припиняється починаючи з місяця, що слідує за місяцем вибуття об'єкта основних засобів. Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисного використання (експлуатації) об'єкту, що встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і припиняється на період його реконструкції, модернізації, добудування, дообладнання і консервації. Одночасно, необхідно мати на увазі, що у податковому обліку у разі виведення з експлуатації окремих об’єктів фондів груп 2 і 3 у зв’язку з їх капітальним ремонтом, реконструкцією, модернізацією та консервацією балансова вартість груп не змінюється, тобто амортизація продовжує нараховуватись.

Під терміном корисного використання розуміється очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їхнім використанням буде зроблений (виконаний) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

Метод нарахування амортизації вибирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу одержання економічних вигод від його використання. Якщо очікуваний спосіб одержання економічних вигод змінюється, може бути обраний інший метод нарахування амортизації.

Таким чином, підприємство повинно по кожному об'єкті основних засобів визначити ліквідаційну вартість, термін корисного використання об'єкта і метод нарахування амортизації.

Для визначення вартості, яка підлягає амортизації підприємство повинно визначити ліквідаційну вартість.

Під ліквідаційною вартістю розуміється сума коштів або вартість інших активів, що підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їхнього корисного використання (експлуатації), за відрахуванням витрат, пов'язаних із продажем (ліквідацією).

Наприклад, підприємство придбало автомобіль за 50 000 грн. і розраховує продати його через 5 років за 8 000 грн., а витрати на реалізацію очікуються в межах 1 000 грн., тоді вартість автомобіля, що підлягає амортизації, дорівнює: 50 000 - (8 000 - 1 000) = 43 000 грн.

Необхідно відзначити, що на практиці досить важко передбачити ліквідаційну вартість основних засобів у момент їх надходження. У зв'язку з цим, у випадку якщо їх ліквідаційна вартість незначна або немає можливості здійснити її оцінку, зазвичай вважається, що ліквідаційна вартість об'єкта дорівнює нулю, що передбачено в обліковій політиці ТОВ «Селищанське».

Термін корисного використання об'єкту - ключове поняття для визначення методів амортизації. На практиці визначити строк корисної експлуатації в момент визнання об'єкта активом, тобто в момент одержання об'єкта, а не в момент введення його в експлуатацію, достатньо складно.

У п.24 ПСБО 7 установлений тільки перелік факторів, що необхідно враховувати при визначенні строку експлуатації (використання) об'єкта:

- очікуване використання об'єкта підприємством з обліком його потужності або продуктивності;

- фізичний і моральний знос, що передбачається;

- правові або подібні обмеження щодо строків використання об'єкта й інші чинники.

Як бачимо, визначення строку використання провадиться не розрахунковим, а експертним шляхом. У основі цього визначення - виробничий план підприємства і план розвитку і підвищення ефективності підприємства. Чим більш тривалий термін використання об'єкта встановлений, тим менша сума зносу буде включена у витрати підприємства і тим меншу, за інших рівних умов, можна буде встановити ціну або тим більшим визнати прибуток. Оскільки термін корисної експлуатації визначається виходячи, із корисності об'єкта основних засобів для конкретного підприємства, він може бути коротше нормативного (технічний, економічний) строку експлуатації. Таким чином, термін корисної експлуатації відбиває наміри керівництва підприємства щодо використання певного об'єкта основних засобів з урахуванням накопиченого досвіду й оцінки ринкової ситуації.

Оскільки фактичні умови використання об'єкта основних засобів відрізняються від тих, що очікувалися при визнанні об'єкта активом, то підприємство має право змінити строк корисного використання основних засобів “у випадку зміни очікуваних економічних вигод від його використання”.

Зміна строку корисної експлуатації об'єкта може провадитися:

а) у бік збільшення;

б) у бік зменшення.

Збільшення строку корисної експлуатації означає, що надалі сума амортизації зменшується. ПСБО 7 не потребує зміни нарахованої раніше амортизації. У п.25 міститься вимога нарахування амортизації виходячи з нового строку корисного використання “починаючи з місяця, що слідує за місяцем зміни строку корисного використання”. Таке можливо, якщо термін корисного використання об'єкта змінений до його закінчення. Якщо ж термін використання об'єкта вже минув і залишкова вартість дорівнює нулю (що можливо тільки при прямолінійному і виробничому методах), то продовження нарахування амортизації неможливо. Тому якщо “цілком зношений” за даними обліку об'єкт продовжує використовуватися, то це є підставою для його дооцінки і встановлення нового строку корисного використання.

Якщо термін використання об'єкта зменшується, то це означає, що надалі буде нараховуватися більше амортизації, чим раніше.

Якщо в результаті аналізу з’ясується, що очікуваний строк корисної експлуатації об’єкта основних засобів суттєво відрізняється від попередніх оцінок (внаслідок модернізації устаткування, зміни попиту на продукцію, яка виготовляється, з його використанням, тощо), слід скоригувати суми амортизації в поточному та майбутніх періодах.

У разі, якщо очікуваний спосіб отримання економічної вигоди від активу суттєво змінився, потрібно відповідно змінити метод його амортизації.

Автори В.К. Орлова, С. В. Сенчішак говорять про дві функції амортизації. Вони, нажаль, не дають назву цим двом функціям амортизації, а лише визначають їх зміст:

• першої функції — як «виведення з оподаткування витрат, понесених на придбання необоротних активів" у податковому обліку;

• другої функції — як перетворення необоротних активів в оборотні внаслідок нарахування амортизації у фінансовому обліку.

Такі розбіжності в класифікації функцій амортизації як за формою, так і за змістом, суттєво ускладнюють застосування фінансового механізму управління амортизацією. Тому виникає потреба у такій класифікації, яка б узгоджувалась з чинною законодавчо-нормативною базою.

Підприємства самостійно, завдяки амортизаційній політиці, встановлюють розміри економічної амортизації, від якої залежить розмір прибутку підприємства. Це визначено п. 28 П(С)БО 7, однак жодних рекомендацій про використання тільки одного методу нарахування амортизації або прямих заборон на використання різних методів щодо одного з об'єктів основних засобів у стандарті немає. Крім того зазначено, що метод амортизації об'єкта переглядається у разі зміни очікуваного способу одержання економічних вигод від його використання.

Згідно пункту 29 П(С)БО 7 амортизація нараховується щомісяця.