- •1. Загальні питання проблеми спілкування.
- •2. Структура, види і функції спілкування.
- •3. Спілкування як потреба людини.
- •4. Розвиток спілкування в онтогенезі
- •5. Спілкування як форма вияву активності особистості
- •6. Поняття про способи впливу
- •7. Зараження
- •9. Навіювання (внушение)
- •10. Наслідування
- •11. Мода
- •12. Чутки
3. Спілкування як потреба людини.
Спілкування являє собою одну з найважливіших потреб людини, умову її нормального індивідуального існування. Незалученість в різноманітні взаємовідносини не тільки призводить до самотності, але також може мати серйозні наслідки для здоров’я людини. Широко відомим є дослідження американських психологів (1979), які показали, що в групі людей похилого віку через два роки залишилось в живих майже вдвічі більше індивідів, що активно контактують з людьми, і в 3-4 рази більше індивідів, які вважали, що користуються адекватною підтримкою свого оточення.
Як свідчить наведений приклад, у життєдіяльності людини важливу роль відіграють не будь-які, а дружні стосунки з іншими людьми. Потреба в дружніх стосунках, в любові позначається спеціальним терміном – афіліація (введений американським психологом Генрі Мюрреєм).
Були проведені дослідження ситуацій, які сприяють афіліації, її мотиви і результати. Так, американський психолог Фокс (1980) з’ясував, що прагнення бути з іншими збільшується в приємних обставинах, які приносять задоволення (коли у людей радість), а також в обставинах загрожуючих (у небезпеці, коли тривожно або страшно). Прагнення залишатись наодинці виявилось сильнішим в неприємних обставинах (коли людина нервується, коли напруга), а також в обставинах, що потребують зосередженості.
Особливо активно вивчалась афіліація як реакція на загрозу. Експерименти показали, що велику роль в афіліації відіграє прагнення зменшити невпевненість й знизити тривожність. Наприклад, досліджувані, які знаходились у стані стресу, здебільш прагнули спілкуватись з тими, хто виглядав менш стривоженим, ніж вони самі. Це відбувалося подібно тому, як діти, стикнувшись із новим подразником, звертаються до батьків, шукаючи керівництва. Отже, афіліація пов’язана з соціальною підтримкою.
Соціальна підтримка – це почуття, що тебе підтримують інші. Вона має чотири компоненти: емоційна, оціночна, інформаційна та інструментальна підтримка. Дослідників особливо зацікавив так званий буферний ефект соціальної підтримки, який полягає в тому, що людям більш важливою є не сама підтримка, а її відчуття. Наприклад, досліджувані, яким сказали, що вони можуть звернутись за допомогою до експериментатора, хоч і не робили цього, але краще справлялися з стресовою ситуацією, на відміну від тих, хто цієї можливості не мав.Однією з найбільш очевидних ознак незадовільних соціальних зв’язків є самотність.
Самотність – це сукупність емоцій, які виникли у відповідь на дефіцит у кількості і якості соціальних зв’язків). Існує дві основні форми самотності:
емоційна ізоляція, яка виникає в результаті відчуженості близьких людей, відсутності інтимних контактів і романтичних стосунків;
соціальна ізоляція – як наслідок відсутності друзів і соціальних зв’язків.
Встановлено, що соціальна самотність (ізоляція) частіше супроводжується депресією, а емоційна ізоляція – почуттям тривоги і неспокою.
Позитивні почуття по відношенню до іншого індивіда позначаються поняттям атракція. На розвиток атракції впливає просторова близькість, схожість установок, а також інші фактори, наприклад, спільне перебування у несприятливій ситуації, спільні переваги, які віддаються індивідами у проведенні вільного часу, взаємна привабливість та ін.
Головний критерій дружби – це приємність від товариства один одного. Соціальні психологи Аргайл і Хендерсон (1985) виділили найбільш важливі правила для дружби: добровільно допомагати один одному, коли це потрібно; довіряти один одному; захищати інтереси друга за його відсутності; не критикувати один одного у присутності сторонніх. Порушення цих правил веде до розриву дружби.
