Категорія «Вони»
Більший об’єм інтенціональної категорії «Вони» у порівнянні з іншими інтенціями характерний для всіх опозиційних лідерів: В.Кличка, А.Яценюка та О.Тягнибока. Ця особливість пояснюється тим, що предметом даного дослідження є виступи, зроблені зі сцени Майдану, в умовах глибокої політичної кризи та жорсткого протистояння з владою. Незважаючи на те, що умовний ворог був очевидний для всіх учасників політико-соціального процесу під назвою Майдан, перманентно змінювана ситуація вимагала додаткового позиціонування і розставлення щораз нових акцентів.
У своїх виступах лідери опозиції часто наголошували на необхідності дотримуватись ненасильницького характеру опору владі. Така методологія протесту потребує високого рівня координації зусиль. Майдан сформувався як складний інструмент тиску громадянського суспільства на владу. Однак ефективним такий тиск може бути лише за умови, якщо він здійснюється не «фронтально», а зосереджується на слабких місцях режиму. Тому вимоги повинні співвідноситись з реальним ресурсом та потенціалом соціального протесту. Це означає, що В.Кличко, А.Яценюк та О.Тягнибок своїми виступами на Народних вічах мали коригувати вимоги Майдану у відповідності до поточної політичної ситуації. Це, в свою чергу, викликало потребу до більш широкого застосування інтенціональної категорії «Вони», в якій головним чином викривався опонент, наголошувалося на його слабких місцях, які мали стати об’єктом наступу Майдану в найближчий період часу, доки політична кон’юнктура не змінить свої акценти. Отже, категорія «Вони» з кожним віче доповнювалась новими повідомленнями у зв’язку з тим що доводилось вести мову про широке коло противників Майдану і принагідно роз’яснювати хто з «ворогів» революції є досяжним для того, аби бути включеним в пакет майбутніх домовленостей, а з ким доведеться зачекати. Так, спершу опозиційні лідери намагались довести до мітингувальників більш врівноважену позицію, яка полягала в тому щоби відмовитись від вимоги відставки президента В.Януковича і зосередитись на вимозі притягнути до відповідальності Міністра внутрішніх справ В.Захарченка та домагатись технічного уряду, а не цілком опозиційного.
Для успіху обраної тактики ненасильницького опору, для лідерів опозиції було критично важливо утримати радикальне крило Майдану від прямого опору владі, що на їхню думку, дало б їй мандат на застосування насильства. Тому В.Кличко, А.Яценюк, О.Тягнибок в рівній мірі найбільшу увагу приділили меседжам, що відносяться до категорії «Вони»; суспільство мало зрозуміти, з ким воно має справу.
Щодо більш детального аналізу інтенцій, якими оперували політики, то можна помітити, що в межах категорії «Вони» у всі троє політиків однаково багато уваги приділяли протистоянню, критиці, викриттю та звинуваченню. Це є результатом прагнення відмежуватись від владної системи, надати своїй боротьбі вигляду «безкомпромісності». Вплинула на таку тенденцію переваги саме цих інтенцій і динамічно змінювана ситуація, коли влада постійно давала нові й нові поводи для критики та звинувачень.
Примітною особливістю категорії «Вони» є також і те, що А.Яценюк та О.Тягнибок використовували в однаковому об’ємі таку інтенцію як дискредитація. В той же час, В.Кличко частіше інших він застосовував безособистісне звинувачення, що свідчить про намагання дотримуватись більш стриманої, врівноваженої позиції щодо опонента. Безособистісне викриття і без особистісне звинувачення ж взагалі практично відсутні в мовленні А.Яценюка, та О.Тягнибока. Таким чином вони були більш адресними у своїх вимогах, конкретизували їх і не боялись називати імена представників владної верхівки. Більш стриманим у виступах залишався В.Кличко, в той час як О.Тягнибок та А. Яценюк не цурались жорсткої риторики на адресу своїх політичних суперників.
Виходячи з даних, поданих у таблиці, ми можемо зробити висновок про те, що рівень використання більшості інтенцій категорії «Вони» в мовленні різних політиків варіюється не дуже істотно, а за деякими інтенціями взагалі ідентичний. Все ж, незважаючи на те, що В.Кличко, А.Яценюк, О.Тягнибок позиціонували себе непримиримими ворогами влади, в їхніх виступах зберігались певні відмінності в залежності від того, наскільки радикальну політичну нішу той чи інший політик займав до Майдану.