Категорія «Третя сторона»
Інтенційна категорія «Третя сторона» виявилась широко вживаною для всіх трьох лідерів опозиції. В контексті подій Майдану і аналізованих виступів В.Кличка, А.Яценюка та О.Тягнибока на Народних віче можемо говорити, що під «третьою стороною» тут слід розуміти ставлення і безпосередні звернення представників опозиції до Майдану і решти українського суспільства.
Приблизна рівнозначність категорії «Третя сторона» для В.Кличка, А.Яценюка та О.Тягнибока пояснюється важливістю комунікації між політичними лідерами Майдану та його простими учасниками. З перших днів протесту було обрано ненасильницький опір як найкращу тактику боротьби з владою. Однак ненасильницькі революції – це складна політична технологія, яка вимагає чітких налагоджених комунікативних зв’язків між лідерами протесту та людьми, які беруть участь в цьому процесі. Хоча всі три лідери чимало уваги приділяли категорії «Третя сторона», зрештою, така робота була провалена. Всі ми знаємо що ситуація обернулась таким чином, що ненасильницький опір протягом перших двох місяців протистояння вичерпав свій потенціал і конфлікт переріс в силову фазу. Звернення та заклики до умиротворення стали недієвими, а політикам довелось називати героями тих, кого ще вчора вони називали провокаторами.
Слід також брати до уваги той факт, що ситуація змінювалась дуже стрімко, тому протестна аудиторія потребувала не просто фізичної присутності лідерів опозиції на сцені Майдна, а постійної їх комунікації з мітингувальниками.
Досліджуючи діаграму інтенціональної категорії «Третя сторона», впадає в вічі значна перевага інтенції спонукання у всіх трьох опозиційних лідерів. Протестувальники, які вийшли вперше вийшли на Майдан, вимагали в першу чергу справедливості. Однак у політиків об’єктивно не було жодної впевненості чи вистачить моральних важелів, аби втримати людей на вулиці. А від цього фактору, людського ресурсу Майдану, напряму залежав успіх революції. Тому важливо було утримати людей на Майдані, мотивувати їх словом, поки влада робила це ділом. І подібні спонукальні заклики до дії часто лунали зі сцени Майдану від усіх трьох опозиційних лідерів.
В цьому сенсі також значного поширення набула і інтенція кооперації як спроба координації дій політиків та простих майданівців. До цього процесу були однаково залучені В.Кличко, А. Яценюк і О.Тягнибок.
Важливими стали також дві інтенції, які врівноважують одна одну: попередження та заспокоєння аудиторії. В умовах жорсткого політичного протистояння, інтенція попередження відігравала важливу роль з огляду на те, що необхідно було з кожним віче готуватись до нових провокацій влади. Зважаючи на більш агресивну риторику, частіше до цієї інтенції звертався О.Тягнибок. А. Яценюк і В.Кличко ж не часто намагались передбачити дії противника, або застерегти Майдан від якихось дій. Таке неприховане втручання аудиторія Майдану не була готова сприймати.
До заспокоєння аудиторії вдавались ці три політика майже однакову кількість разів. Хоча, з огляду на певні стереотипи щодо іміджу того чи іншого опозиційного лідера, дивним залишається то факт, що О.Тягнибок вдвічі частіше звертався до Майдану з інтенцією заспокоєння ніж В.Кличко.