16. Економічна роль держави у підтримці демократії

16.1. Економіка і держава: альтернатива чи взаємодія'.

З моменту свого виникнення й у всі часи держава займалася певною гос подарською діяльністю. Вона утримувала в'язниці, фінансувала армію й по ліцію, забезпечувала (з допомогою посередників) функціонування грошово системи, будівництво доріг тощо. В період становлення капіталізму державі досить активно брала участь в економічному житті — причиною цього бул; нерозвиненість та слабкість приватного капіталу. Багато країн, передусіл Німеччина, Японія, Росія, спиралися в своєму розвитку на феномен «казенного капіталізму» — систему державного підприємництва, вкладання державних капіталів у промисловість та транспорт, необхідні для підтримка слабкої національної буржуазії. І тим не менше, принцип невтручання держави в економіку є одним з основних постулатів класичного лібералізму та сучасного лібертаризму, які обстоюють свободу особи. А повне одержавлен-ня економіки в колишньому СРСР виявилось найголовнішою передумовою несвободи, підкорення людини державно-партійній машині. Отож, питання про взаємовідносини держави й економічної сфери суспільства є дуже важливим з погляду демократії. Якими вони мають бути?

На це питання маємо декілька відповідей.

16.1.1. Дискусії про економічну роль держави в країнах Заходу

Найголовнішими є два протилежні підходи, кожен з яких розпадається на декілька шкіл і напрямів. Згідно з одним із них, через неспроможність ринку вирішувати деякі проблеми соціально-економічного характеру (про недосконалість ринку вже йшлося в першому розділі книги), держава повинна відігравати активну роль в регулюванні економіки. Відповідно до іншого напряму, ринкова економіка орієнтує людину на підприємництво, розвиток та реалізацію своїх можливостей, науково-технічний прогрес, що в цілому забезпечує високу ефективність без втручання держави. У яких теоріях вони втілюються нині та як узгоджуються з сучасною ситуацією в економіці?

До початку XX ст. в західній економічній науці панував класичний напрям, в основі якого лежала теорія вільного ринку і невтручання держави в економіку А. Сміта, викладена в його фундаментальній праці «Про причини багатства народів» (1776). Проте після Першої світової війни ситуація суттєво змінилася. Економіка перейшла на трифазний цикл розвитку. Одразу за фазою пожвавлення йшло не економічне зростання, а криза. Найбільше така ситуація відбилася на зайнятості. Це вимагало кардинального перегляду

512

к ласичного визначення економічної ролі держави, і низка відомих економістів (Дж.М. Кейнс, економісти Стокгольмської школи в Швеції) виступили з обфунтуванням неспроможності ринку забезпечувати рівновагу в економіці за нових умов. Вихід вони бачили в активній економічній політиці держави — державному регулюванні економіки. Економічна криза 1929-1932 pp. підтвердила їхні міркування і дала змогу випробувати їхні «рецепти».

Найвпливовішою стала теорія ефективного попиту Дж.М. Кейнса, викладена в роботі «Повна теорія зайнятості, грошей та проценту» (1936), популярність якої дала підстави говорити про народження нового напряму західної економічної думки — кейнсіанства. Позитивні результати державного регулювання в 30-ті роки сприяли широкому застосуванню його ідей та пропозицій і в післявоєнний час. Спектр прямих та опосередкованих методів державного регулювання економіки досить широкий. До них відносяться законодавство, державна власність та підприємництво, планування, прогнозування та програмування, механізми бюджетної та кредитно-грошової систем. З соціальної точки зору, найважливішими були сильні позиції держави в контролі, розподілі та перерозподілі національного доходу.

Кейнсіанський напрям економічного аналізу помітно впливав на формування економічної політики держав Заходу до кризи 1974-1975 pp., яку не передбачив жоден з напрямів економічного аналізу, у тому числі й кейнсіан-ці. Це стимулювало активну критику кейнсіанської моделі економічного розвитку противниками державного регулювання, що представляли неокласичний напрям економічної думки.

Були актуалізовані праці противників державного регулювання попередньої епохи: «Соціалізм» (1922) Л. фон Мізеса, в якій обґрунтовувалась непридатність ідеї планування виробництва та розподілу з єдиного центру; «Дорога до рабства» (1944) Ф. фон Гаєка, де доводилось, що тільки ринок, вільна конкуренція за мінімальної державної участі спонукають людей до творчості, допомагають мобілізовувати й ефективно використовувати ресурси, координувати дії багатьох соціальних агентів. Популярності набув монета-ризм, представники якого бачили порятунок від криз в антиінфляційних заходах держави (обмеженні та стабілізації зростання грошової маси) і критикували інші види втручання в економіку. В 70-ті роки монетаризм отримав наукове визнання й став займати все більше місця в політиці. Значною мірою цьому сприяла теоретична та практична діяльність М. Фрідмана та його праця «Монетарна історія Сполучених Штатів» (1963).

Впливовості монетаризму в цей період посприяли дві обставини. По-перше, в 70-ті роки на її основі спеціалісти Міжнародного валютного фонду розробили моделі «шокових терапій» як метод проведення ринкових реформ у країнах «третього світу», що мали величезну зовнішню заборгованість. По-друге, у зв'язку з кризою регулювання на базі кейнсіанських ме-

513

т одів широке розповсюдження отримали загальносвітові тенденції лібералізації, їхні найбільш відомі варіанти — тетчеризм та рейганоміка — дозволили провідним країнам перебороти небезпечний рівень інфляції та серйозну кризу.

Проте глибокий економічний спад не забарився: криза 1981-1982 pp., що набула особливо гострих форм у країнах, які проводили обмеження грошової маси за схемою монетаристів, наочно продемонструвала ущербність мо-нетаристського експерименту, lie посприяло деякому відновленню позицій кейнсіанства та помітному зростанню іншого напрямку — інституціоналізму. Його прихильники запропонували аналізувати весь комплекс умов та факторів, які впливають на господарське життя (правових, соціальних, психологічних, політичних), а сам капіталізм вивчати з урахуванням його трансформації.

Дискусії західних економістів про роль держави в економічному житті, з одного боку, виявили, що жодна з концепцій економічної ролі держави не є втіленням абсолютної істини, а з іншого — показали, що в процесі обміну ідеями відбувається розвиток та збагачення економічної теорії, вдосконалення демократичної організації економіки, йдуть пошуки найбільш адекватних методів забезпечення її соціальної спрямованості.