17.2.2. Моделі соціальної політики в країнах Заходу

УII половині XX ст. в європейських країнах, США і Канаді сформувалась система суспільних відносин, яку прийнято називати державою загального добробуту. В її основі лежить принцип соціальної спрямованості державної політики на зростання добробуту усіх верств населення. Найвідоміші моделі держави загального добробуту отримали назви ліберально-демократичної, консервативної, соціал-демократичноР⁶. Прикладом реалізації першої традиційно вважають США. Дві інші знайшли своє втілення в таких європейських країнах як Німеччина («консервативна») і Швеція («соціал-демок-ратична»). Політику, здійснювану в ФРН, називають також моделлю соціального ринкового господарства, на відміну від північноєвропейської моделі в Скандинавських країнах.

G insburg N. Divisions of Welfare. A Critical Introduction to Comparative Welfare Policy. -London, 1993. -P. 21.

549

О сновою кожної політичної моделі є певні ідеологічні, правові, економічні принципи. Державна ідеологія містить ті головні цінності, що визначають базову функцію держави, позначену в її конституції. Правовою основою стають певні пріоритети держави, які можуть буги сфокусовані на одному з трьох елементів, як на першочерговому: політичних, громадянських або соціальних правах. В економічній сфері моделі відрізняються мірою втручання держави в економічні процеси.

Зупинімось на особливостях кожної з цих моделей, щоб на основі порівняльного аналізу зрозуміти їхні переваги й недоліки.

Ліберально-демократична модель. Усі фактори демократії — законодавство, власність, ринкова економіка — в ліберальних державах є механізмами координації індивідуальних інтересів²⁷. Ідеологія індивідуалізму утворює ціннісне ядро ліберальної демократії і саме на неї спирається держава, формулюючи завдання й випрацьовуючи механізми соціальної політики. В ідеалі держава бере на себе функцію стимулятора індивідуальної активності, заохочуючи своїх громадян до пошуку роботи, соціального захисту, підприємницької ініціативи.

Правова база ліберальної моделі демократії сфокусована на громадянських правах, зокрема на рівноправності громадян незалежно від расових, етнічних, статевих та інших ознак. Свою головну місію держава ліберального типу вбачає в охороні прав людини, тоді як охорона соціальних прав значною мірою перекладається на громадські організації й саму особистість. У таких суспільствах складається модель добробуту за «залишковим принципом» (Р. Тірмас), а пріоритетними тут є громадянські, політичні, а лише потім — соціальні права (С. Ляйбфрід).

Консервативна модель демократії. її ідеологічну основу становить ідея виправдання соціальної диференціації в суспільстві. Майнова нерівність розцінюється як цілком природне і нормальне явище. Головна ж місія держави полягає в тому, щоб через гнучку податкову політику здійснювати перерозподіл доходів, водночас надаючи компенсацію за допомогою трансфертів тим прошаркам, які її потребують. Ця модель в сучасній Німеччині характеризується випередженням громадянських та соціальних прав порівняно з політичними.

Соціал-демократична модель акцентує увагу на запобіганні різкій диференціації найвищого та найнижчого рівня доходів. Серед управлінських важелів вагомими є самоврядні структури. Соціальні гарантії грунтуються як на державній, так і на недержавній підтримці. У функціональному відношенні державна політика спрямована на забезпечення всіх громадян роботою. Зайнятість і формальна відсутність безробіття утворюють стабільну по-

^{2 7} Held D. Models of Democracy. - Second edition. - Cambridge, 1996. - Chapter 3.

ИУі ІДЬНЖАВНА ПОЛІТИКА

даткову базу. Рівень оподаткування загалом значно вищий, ніж, скажімо, в ліберальній моделі. Це й дає змогу державі здійснювати перерозподіл бюджету, забезпечуючи громадян соціальною допомогою. Правові пріоритети північноєвропеиськоі моделі зосереджені на соціальних правах як на головній меті державної політики.

Є й інші класифікації, які, наголошуючи на інших критеріях, у цілому вибудовують ту саму вісь: США — Велика Британія, Німеччина — Скандинавські країни. Вона відображає рух західних держав від суто ліберальних цінностей до соціального, гуманізованого лібералізму (захищеність завдяки соціальному страхуванню) і далі — до забезпечення рівних соціальних можливостей та добробуту для всіх²⁸.

Відмінності в ідеологічних та правових орієнтирах держав різного типу втілюються, насамперед, у фінансових витратах на соціальні цілі. Так, соціальні видатки держав ліберального типу складають найменшу частку ВВП порівняно з державами, які обрали для себе інший шлях. У США вони становлять 18,2% ВВП. Певним результатом такої політики є перебування 12,8% населення за межею бідності²⁹. Однак позитивним її наслідком слід вважати низький відсоток безробітних — усього 4%. Ця модель також є найдешевшою для платників податків.

У Німеччині соціальні витрати в 1993 р. становили 25,8% ВВП. Компенсаційні дії уряду щодо малозабезпечених груп охоплювали 10% населення (воно перебувало за межею бідності). Але економічні проблеми та труднощі викликали ріст безробіття. Рівень оподаткування становив 39,6% ВВП³⁰.

Н .Фернес і Т. Тіллон критерієм класифікації сучасних держав вважають мету, якої ті досягають, запроваджуючи певні заходи соціальної політики. США, за оцінкою дослідників, це позитивна держава, масштаб соціальних допомог в якій обмежується метою уникнення гострих соціальних конфліктів і досягнення суспільної стабільності. Для збереження демократії її соціальна політика важлива. Але на перерозподіл національного доходу (на користь бідніших верств) і на соціальну структуру суспільства вона впливає мало. Другим типом є держава соціальної захищеності, яка насправді досягає мети забезпечення прожиткового мінімуму для кожного члена суспільства, ліквідації бідності та знедоленості шляхом соціального страхування. Це облагороджений, гуманізований варіант ліберальної держави. Оскільки інструментом гуманізації є широкі соціальні програми, то таку державу можна називати також соціальною державою. Третій тип, до якого, на думку авторів, якраз і має належати поняття держави загального добробуту, проводить соціальну політику, спрямовану на створення рівних життєвих умов для всіх членів суспільства — через регулювання доходів, залучення непривілейованих класів (передусім робітників) до контролю над елітою і до прийняття державних рішень. Lie роблять насамперед Скандинавські країни, які вийшли за рамки соціальної політики ліберальної держави (див.: Furness N., Tillon T. The Case for the Welfare State: From Social Security to Social Equality. -Bloomington, 1976).

Біляцький C. Соціальний захист як ознака цивілізованості // Віче. - 1998. - №8. - С. 67. Welfare in Civil Society: Report for the Conference of European Ministers Responsible for Social Affairs - United Nations European Region - Bratislava, 1993. European Center Vienner -1993.-P. 91.

551

Н айбільший розмір соціальних витрат (32% ВВП) був у Скандинавських країнах, які реалізують свій соціал-демократичний вибір. За межею бідності в цих країнах перебувало лише 0,1% населення. Рівень безробіття дорівнював 4% (природне безробіття). А рівень оподаткування становив 49,3% ВВП³¹.