18.2.3. Нація та держава

Як не кожна етнічна нація має свою власну державу, так і не кожна держава є моноетнічною в тому розумінні, що на її території володарює одна-єдина повномасштабна нація. В сучасному світі правилом є багатоетнічні та багатонаціональні держави, на теренах яких можуть співіснувати кілька етнічних груп та націй.

Зокрема, на території колишнього СРСР хіба що Вірменію можна було вважати моноетнічною державою, тоді як усі інші «республіки-сестри» являли собою той чи інший різновид багатоманітності. Зокрема, за переписом 1989 р. на території України мешкало 72,7% українців, 21,9% росіян, близько 1% євреїв і т. д. За роки незалежності зазначені пропорції якісно не змінились за одним суттєвим винятком: до Криму повернулася значна частина кримськотатарського народу, силоміць депортованого за наказом Сталіна. У більшості наукових публікацій Україну характеризують як багатоетнічну державу. Однак з огляду на те, що кримські татари є етнічною нацією на своїй історичній території, сьогодні нашу країну можна вважати, жорстко дотримуючись критеріїв, різновидом багатонаціональної держави⁷⁴.

Зазвичай, хоч і не завжди, серед націй, які співіснують у конкретній державі, одна є корінною та відносно сильнішою й численнішою. Представники інших націй та етнічних груп перебувають у меншості, їх називають національними меншинами. В Україні більшість становлять етнічні українці, завдяки наявності власної суверенної держави їхня спільнота здатна функціонувати як повномасштабна нація. Росіяни, євреї, кримські татари або представники ще близько 100 етнічних груп і етносів, коли вони є громадянами України, репрезентують відповідні національні меншини і водночас українську політичну націю. Як члени саме такої спільноти, вони мають ті ж права і обов'язки, що й етнічні українці. Вже 1 листопада 1991 р. Верховна Рада України ухвалила «Декларацію прав національностей України». У цьому фундаментальному документі стверджується, що всім народам, національним групам, громадянам, які проживають на території Української держави, гарантуються рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права⁷⁵.

^{7 4} Сучасні держави за етнонаціональною підставою зазвичай поділяють на національні та багатонаціональні. Треба відрізняти багатоетнічні національні держави (наприклад, США) від багатонаціональних держав (наприклад, Велика Британія або Російська Федерація). Адже у першому випадку йдеться про наявність у межах держави певних етнічних груп, а в другому — кількох етнічних націй поряд з корінною повномасштабною. Етнічною групою вважатимемо ту частину повномасштабної або етнічної нації, яка проживає за межами своєї держави чи «природного місця» на Землі. Євреї є повномасштабною нацією у сучасному Ізраїлі, тоді як в Україні вони станошіять етнічну групу (див. детальніше: Лісовий В. Перший в Україні систематичний виклад теорій націй та націоналізму // Касьянов Г. Теорії націй та нашонаіізму. - Київ, 1999. - С. 13-14).

⁷⁵ Декларація прав національностей України // Відомості Верховної Ради України. - 1991. — №38.-С. 9-Ю.

19

Багатонаціональними також є, наприклад, Росія або Швейцарія. На території останньої за умов спочатку конфедеративного державного устрою, який з часом трансформувався у федеративний, зберігаючи свою етнічну визначеність, але без потягу до відокремлення, вже багато століть живуть і співпрацюють нащадки німців, французів, італійців.

Колишній СРСР, складений з 15 республік, був типовим прикладом багатонаціонального державного утворення. Але доля цього союзу виявилась не такою щасливою, як у Швейцарії: він розпався, не в останню чергу через потяг своїх складових до повноцінного державного самовизначення. Отже, стабільність багатонаціональної держави не є природною, а умови стабільності вимагають серйозного теоретичного дослідження та постійного практичного піклування. Суттєвим чинником, який «загрожує» багатонаціональній державі розпадом, є право народів на самовизначення.

Заради узагальнення сказаного і підготовки до подальшого викладу, нагадаємо про одне особливе розуміння поняття культури. Культура — це окрема людська спільнота, носій низки загальновизнаних символів, особливостей менталітету та норм поведінки, що відрізняють саме її членів — «нас» від «інших»⁷⁶.

Введене поняття має дуже великий об'єм. У національному вимірі воно поглинає усі різновиди націй, етносів, етнічних груп. Власне кажучи, ми звертаємося до цього поняття для того, щоб у найзагальніший спосіб зафіксувати неоднорідність, внутрішню структурованість будь-якого виміру суспільного буття⁷⁷.

З допомогою нововведеного поняття доречно висловити таке загальне припущення: суперечності не тільки між різноманітними культурами ет-нонаціональної природи, але й між іншими складовими багатовимірного багатокультурного (мультикультурного) людського суспільства криють у собі певні загрози його єдності. Тому проблема оперування з бага-токультурністю є суттю проблеми, яку ми тут розглядаємо: як оптимізу-ватн взаємини різних соціальних суб'єктів, що діють у вимірі національного. Є сенс припустити, що описані далі методи та засоби подолання наявних труднощів при її розв'язанні можуть становити евристичну аналогію для розв'язання міжконфесійних, тендерних та інших міжкультур-них проблем.

П одібний слововжиток не є чимось абсолютно незвичним. Виходячи за межі вивчення людства, ми можемо натрапити на поняття культур мікроорганізмів або садівничих культур тощо.

У тендерному, наприклад, вимірі можна говорити про усталені чоловічу й жіночу культури, до яких у країнах Заходу останнім часом долають культури нетрадиційної сексуальної орієнтації.

579