17.2.1. Економічний, політичний і соціальний розвиток: сучасне розуміння взаємозалежності

У працях соціологів-класиків - М. Вебера, К. Маркса, П. Сорокіна, М. Ковалевського та інших — особливе значення надано проблемі соціальної детермінації. Характеризуючи закони розвитку суспільства, вчені акцентували увагу або на одному з факторів історії як головній детермінанті соціальних змін, або на констеляції (випадковому збігові) багатьох факторів. Друга половина XIX і початок XX ст. пройшли під знаком протистояння двох методологій, двох світоглядів: економічного детермінізму, з одного боку, й концепції багатофакторності, з іншого.

Представники марксизму послідовно відстоювали ідею переваги економічного фактора (способу виробництва) стосовно усіх інших сфер життя: політики, моралі, права, релігії, культури. Цей підхід отримав назву економічного детермінізму. їхні опоненти доводили, що усі сфери суспільного життя рівноцінні за силою впливу на історичний процес, або що релігія, мораль та культура мають вирішальний вплив на форми господарювання, типи економічних відносин, суспільний прогрес.

Описані вище принципи стали підвалинами конкретної політичної практики. В умовах радянської системи, побудованої на засадах марксизму, інтересам економічного розвитку суспільства були підпорядковані всі види суспільних відносин — від особистісних до політичних. Соціальним відносинам (соціальній сфері життя) відводилося залишкове місце, як у стратегічному аспекті, так і в його фінансовій реалізації. Але специфікою системи соціального захисту і соціальних гарантій за радянських часів було те, що тоді чітко визначались суб'єкти цього процесу: держава, підприємство, профспілки. Таким чином, політична тоталітарність позначилась на характері соціальної політики.

Демократичне правління надає населенню широкий вибір форм соціального захисту: державних, громадських, приватних та особистісних. В умовах демократії змінюються й соціальні зобов'язання держави перед громадянами. Рівень соціального благополуччя людей перебуває в досить складному й опосередкованому стосунку до економічного рівня розвитку країни.

Сучасні дослідники соціальної політики Б. Дікон, М. Халс і П. Стабс у книзі «Глобальна соціальна політика»²⁵ руйнують примітивне уявлення про механічний зв'язок між рівнем економічного розвитку країни і добробутом населення. Автори стверджують, що, наприклад, США, перебуваючи на ви-

^{2 5} Дікон Б., Халс М., Стабс П. Глобальна соціальна політика. — Київ, 1999. — С. 62-64.

Частина четверта. ДЕМОКРАТІЯ /ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА

щому щаблі економічного розвитку, відстає у створенні соціальної системи від багатьох інших країн Заходу, де інститути держави добробуту значно розвинутіші. Декілька інших, не надто багатих країн, серед яких Китай і Коста-Ріка, мають показник людського розвитку набагато виший, ніж можна було б судити за рівнем їхнього ВНП. Отже, багато важить політичний вибір, ті ціннісні орієнтири, яких дотримується держава у своїй соціальній політиці.

Цікавими є новітні дані про зворотній зв'язок між ступенем нерівності та економічним розвитком. Ортодоксальні економісти-ринковики у 70-80-их роках XX ст. стверджували, шо зростання нерівності в доходах позитивно впливає на економічне зростання: чим більше нерівності в країні, тим вона багатша і, як наслідок, тим краще живеться усім громадянам. Нині ці твердження піддаються сумніву. Соціальна політика, мета якої — забезпечити кожному справедливу частку майна, ресурсів, доходів, може сприяти економічному зростанню. З доповіді Організації з економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) за 1996 р. випливає доволі несподіваний висновок, що в деяких випадках майбутнє процвітання залежить від сповільнення темпів зростання нерівності доходів та заробітків, яке, зазвичай, є наслідком соціальної політики.

В сучасних країнах існують різні моделі соціальної політики, що спираються на сукупність макроекономічних, соціально-економічних і соціальних показників. До головних економічних показників слід віднести темпи зростання валового внутрішнього продукту, обсягу виробництва, інфляції. Соціально-економічні показники — це рівень безробіття, відсоток осіб, що опинились за межею бідності, співвідношення середньої заробітної плати й вартості споживчого кошика та індекс людського розвитку, про який мовилося вище.