Основи демократії: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів / М. Бессонова, О. Бірюков, С. Бондарук та ін.; За заг. ред. А. Колодій. – К.: МОН, ІВО АПН, вид-во «Ай Бі», 2002. - 684 стор. [s-osnDemokr472-680 z Politique] 440000 154 str ukr 21-02-2005

472

Н а щастя, навіть комуністична більшість у Верховній Раді усвідомила серйозність ситуації і погодилась прийняти постанову, згідно з якою вимоги голодуючих мали бути виконані. Серед них: приведення Конституції у відповідність з Декларацією про державний суверенітет; прийняття закону про партії та вибори і проведення нових виборів на багатопартійній основі у найближчий час; непідписання союзного договору до прийняття нової Конституції України; відставка Голови Ради Міністрів В. Масола.

Після припинення голодування виконаний був лише останній пункт. Проте ця акція сколихнула Україну, пробудила й ту частину громадянства, яка ше спала в політичному сенсі, зрештою — забезпечила стійкість і послідовність України у здобутті і відстоюванні нею своєї державності, у тому числі й голосуванні за незалежність на референдумі 1 грудня 1991 р. Це був акт громадянської мужності, відданості та самопожертви. І хоч він відповідав духові часу, і пізніше нічого подібного вже не повторилося, але такі події зрушують маси, які починають відчувати силу та роль громадськості, яка може захищати свої прагнення й інтереси самостійно.

Під тиском студентів та інших демократичних сил у жовтні 1990 р. Верховна Рада УРСР скасувала статтю 6 Конституції УРСР, в якій стверджувалася, що КПУ — це ядро політичної системи, керівна і спрямовуюча сила. Були внесені зміни в Статут Руху, і комуністи більше не могли бути його членами, оскільки їхні вищі керівні органи знаходились поза межами України. Проте створити усталену систему демократичної державної влади, так само як і правовий простір для громадянського суспшьства, можна тільки на фундаментальних конституційних засадах.

14.4. Розвиток громадянського суспільства в незалежній Україні

Життєдіяльність громадянського суспшьства визначається наявністю його структурних елементів, їх якісними характеристиками, а також інтенсивністю (частотою) та ефективністю (результатами) їх функціонування. Тому, прагнучи визначити міру розвиненості (чи нерозвиненості) громадянського суспільства в Україні, з'ясуємо такі питання:

• як змінилися правові умови для формування й діяльності інститутів гро мадянського суспільства;

• які інститути громадянського суспільства з'явилися в Україні упродовж останнього десятиліття та яка їх чисельність; яку частку населення вони охоплюють;

• наскільки ці інститути дієві: чи відомо про них громадянам; чи впливають вони своєю діяльністю на зміни: (а) в суспільних відносинах та (б) в сус пільній свідомості;

473

- як взаємодіє держава з інститутами громадянського суспільства: чи ств< рює для них сприятливі правові та інші умови, чи визнає їх автономніст чи реагує на їхні вимоги?¹⁴⁵

14.4.1. Формування правового поля

Почнемо з правових умов функціонування громадянського суспільства.

Оксамитові революції кінця 80-х років у Центральній та Східній Єврої породили «радикальний інтелектуальний поворот у бік категорії громадян ського суспільства», зазначає Дж. Кін¹⁴⁶. Щось подібне сталося і в Україн Популярність терміну «громадянське суспільство», яким зацікавились я науковці, так і громадські діячі, відповідала намірам значної частини сус пільства сформувати справді демократичні інститути влади, кардинальні змінити стосунки держави і громадян, дати людям змогу самим робити ви бір і на свій розсуд облаштовувати власне життя, що відповідало ідеологіч ній стадії становлення такого суспільства. Наступним кроком мало стати за конодавче закріплення намірів та інституціалізація нових відносин.

Конституційний процес в Україні тривав порівняно довго — він почався : прийняття Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. і завершився 28 червня 1996 р. ухваленням нової Конституції України. Конституція надає широкі гарантії прав і свобод людини і громадянина незалежно від походження, майнового стану, статі, раси, мови, релігії, політичних та інших переконань. В Конституції наголошується, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Ніхто з громадян не може бути примушений чинити те, що не передбачено законом. Гарантується право громадян на безпосереднє звернення до суду в разі порушення їхніх конституційних прав і свобод. Натомість, діяльність державних органів обмежується Конституцією та законами України, що відповідає принципам правової держави і залишає простір для громадської самодіяльності й ініціативи.

Ст. 15 Конституції стверджує, що «суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності», гарантує «свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України». Разом із ст. 34 та 35, які гарантують громадянам право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а також на свободу світогляду і віросповідання, вона є конституційною підставою формування плюралістичного суспільства. Організаційне оформлення плю-

^{1 45} Певний фактичний матеріал, зокрема довідники про розвиток громадянського суспільства в Україні в цілому і в регіонах, що може бути джерелом вивчення процесу становлення громадянського суспільства, збирають та публікують фонди, такі як «Українська перспектива», «Демократичні ініціативи», «Український фонд інновацій та розвитку», регіональні «Ресурсні центри» громадських організацій, що створені в Україні з метою моніторингу громадського життя.

¹⁴⁶ Кін Дж. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення. - Київ, 2000. - С. 78.

474

474

ралізму через утворення фомадянами партій та громадських організацій забезпечує ст. 36.

Конкретизація відмінностей у структурі, способах утворення та функціях партій і фомадських організацій міститься в законі «Про об'єднання громадян», який було прийнято ше в 1992 р. У той час, коли його приймали, країна іде не мала досвіду розвитку інститутів плюралістичної демократії та громадянського суспільства. Тому, хоч закон і не суперечить чинній Конституції, у ньому не всі особливості діяльності партій та громадських організацій розписані на рівні сучасних потреб, і він конкретизується в інших законодавчих актах. Уже прийнято закон «Про благодійність та благодійні організації» та «Про творчих працівників і творчі спілки», «Про політичні партії». Передбачається прийняття окремих законів про профспілки та інші типи громадських об'єднань, про оподаткування громадських об'єднань та про умови їх фінансової підтримки (спонсорами і державою). Потребує спрощення і процедура їх реєстрації.

Отже, проголошені Конституцією гарантії прав і свобод людини, невтручання держави у справи громадянського суспільства, її відповідальність перед народом мали б створити політико-правові передумови для того, щоб люди домагались розмежування громадської й політичної сфер, проявляли активність у реалізації та захисті своїх інтересів. Однак, як уже було показано в розділі 11, на практиці наближення до цього ідеалу йде не так швидко, як дехто сподівався. Старі стереотипи ще проявляються як в уявленнях про можливості права (Конституція, мовляв, це тільки політичний документ, а життя диктує свої вимоги), так і в уявленнях про бажаний розподіл сфер впливу громадян і держави (живучими є сподівання, шо держава вирішить геть усе, а громадянам треба тільки дочекатися добрих правителів).

Лиш незначна частина людей вірить у те, що в Україні усі дотримуються законів і Конституції, зі свого досвіду знаючи, наскільки важко сьогодні узгодити вимоги законодавства з імперативами економічного та й просто повсякденного життя. Не дивно, що на питання про згоду з твердженням, що в Україні «кожен змушений чинити щось протизаконне, щоб вижити», понад 53% дали ствердну відповідь. В загальному результати були такими¹⁴⁷:

Повністю згідний 21,68%

31,50% 21,25% 17,61% 7,96%

Швидше згідний

Швидше не згідний Повністю не згідний Важко відповісти

З агальноукраїнське опитування Центру соціальних і маркетингових досліджень «Социс» у липні 2000 р. Докладніше посилання в Додатку 3.

475

Люди, що почувають себе порушниками закону, не зможуть сміливо та принципово відстоювати свої інтереси, а будуть схильні пристосовуватись до обставин. Якщо таке ставлення є лиш суб'єктивною оцінкою, воно все одно не створює сприятливих умов для розвитку громадських організацій сучасного типу. Адже теорія твердить, що недостатня правова захищеність індивіда, неповага до його конституційних прав, а тим більше можливість притягнути його до відповідальності за дії, які є протизаконними тільки тому, що законодавець не потурбувався про захист життєвих потреб та інтересів особи, створює ситуацію, коли пересічний громадянин боїться влади, шукає прикриття у «сильних світу сього» і погоджується на їх патронаж. Функціонування інститутів громадянського суспільства за таких умов може бути витіснене на периферію суспільної системи.