Загальний ринок - це не тільки митний союз, але й об'єднання, що припускає вільне пересування через території країн-членів капіталів, робочої сили й ін. Повний економічний союз • це загальний ринок, доповнений уніфікацією платіжної системи і спільною податковою і валютно- фінансовою політикою учасників союзу. Це стосується також планів економічного розвитку політики в галузі цін і зайнятості населення.

Політичний союз - об'єднання учасників, формування їх в одну націю-державу, : центральною владою, що контролює не тільки єдність грошової і податкової політики, але та кой має справа з центральним парламентом і урядом, що діє від імені всіх суверенних, об'єднаних ; союз, держав.

Європейська інтеграція, по суті, і проходила за цією схемою.

Початком виникнення Європейського Союзу вважається підписання Паризького договору 1951 р. про заснування Європейського об'єднання вугілля і стали (ЕОУС), до якого ввійшло 6 європейських держав - ФРН, Франція, Італія і країни Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди і Люксембург). Договір набрав сили в 1953 р.

Підписання в 1957 р. шістьма країнами Римського договору означало створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕЄ), заснованого на митному союзі і загальній політиці.

Створення ЄЕС, на думку його організаторів, означало створення "простору чотирьох свобод" - руху товарів, капіталів, послуг і робочої сили. Були ліквідовані національні зовнішньоторговельні бар'єри (тарифи, квоти), активно проводилася робота з уніфікації, установленню єдиних тарифів і квот.

Першим кроком у створенні внутрішнього ринку було анулювати всі мита , накладені на імпорт і експорт між країнами-учасницями до цього часу, і Угодою був вироблений план по поступового видалення усіх внутрішніх видів мита протягом 12 років.

Перших шість країн-учасниць закінчили цей процес у 1968 році, за 18 місяців до позначеного терміну. Країни, що ввійшли в Співтовариство пізніше, також уклалися у встановлений термін і адаптувалися до умов єдиного ринку дуже швидко.

Процес анулювання митних пошлин усередині ЄЕС супроводжувався прийняттям 1 липня 1968 року Єдиного Митного Тарифу (ССТ), яким стали обкладатися всі імпортовані на територію Співтовариства товари. ССТ став захистом Співтовариства від торгового потоку ззовні, а також вирівняв діючий до цей рівень пошлин (який був дуже високий в Італії і Франції, але дуже низок у країнах Бенілюкс і Німеччини). Починаючи з 1968 року ССТ перетерплював значних змін як унаслідок рішення Ради чи Міністрів переговорів між Євросоюзом і іншими країнами, так і завдяки міжнародним торговим організаціям, зокрема Світової Торгової Організації (Генеральне Угода з Тарифів і Торгівлі). Таким чином, уведення єдиного зовнішнього тарифу ознаменував появу повного митного союзу і завершення тим найпершої стадії економічної інтеграції.

Уже на початку 1961 р. усі контенгетування в шести країнах-членах ЄЕС було скасовано. З 1 січня 1959 р. у три етапи, кожний по 4 роки, країни почали скасування внутрішнього мита (30%, 30%, 40%). У дійсності скасування закінчилося 1 липня 1977 р. Для приєдналися до ЄС пізніше держав установлювалися відповідні перехідні періоди. Наприклад, для Греції він закінчився в 1985 р., для Португалії - у 1993 р. Але і після цього в цих країнах для деяких товарів перехідний період був продовжений ще на 10 років.

ЗАГАЛЬНИЙ МИТНИЙ ТАРИФ

Найважливішою умовою існування митного союзу є наявність єдиного зовнішнього митного тарифу. Вимога про прийняття загального тарифу країн Співтовариства для регулювання торгових відносин із третіми країнами протягом установленого перехідного періоду міститься в статтях 18 - 29 (у старій нумерації) Договору про установу ЄЕС. В основу спочатку створюваного митного тарифу ЄЕС лягла компіляція чотирьох тарифів країн, що існували на той момент.

Співтовариства (Німеччина, Італія, Франція, Бенілюкс).

Митний тариф Співтовариства, створений на основі брюссельської номенклатури і неодноразово змінений, діяв аж до 1 січня 1988 р. У вересні 1987 р. Співтовариство ратифікувало міжнародну конвенцію про гармонізовану систему опису і кодування товарів (далі - "гармонізована система"), що замінила брюссельську конвенцію 1950 р. про номенклатуру для класифікації товарів у митних тарифах. Завдяки гармонізованій системі однакові товари однаково класифікувалися в тарифах усіх держав, що приєдналися до конвенції. У ЄЕС нова система опису і кодування товарів уводилася Регламентом 2658/87, що передбачає заміну товариш номенклатури, використовуваної для митно-тарифних і статистичних цілей. Регламент уводив поняття комбінованої номенклатури, що поєднувала:

а) номенклатуру гармонізованої системи, і

б) особливі товарні підгрупи, встановлені в Співтоваристві для ряду товарів.

На основі комбінованої номенклатури ЄЕС регламентом 2658/87 від 23 липня 1987 р. був прийнятий інтегрований митний тариф Європейського співтовариства (TARI).

МИТНИЙ КОДЕКС

28 лютого 1990 р. Комісія Європейських Співтовариств представила проект Митного кодексу Співтовариства. Кодекс був прийнятий Регламентом Ради 2913/92 12 жовтня 1992 р. і набрав сили з 1 січня 1994 р.

2 липня 1993 р. був прийнятий Регламент Комісії №2454/93 (так називаний Імплементаційньш кодекс, чи Регламент про застосування Митного кодексу), що встановлює порядок вступу в дію і застосування норм Митного кодексу ЄС; потім він був доповнений Регламентом Комісії від 21 грудня 1993 р. і деякими актами в 1994 р.

Митний кодекс і имплементационный Регламент замінили собою більш ста (106) регламентів і директив, що раніше діяли в сфері митного регулювання. Проте, два найбільш важливі регламенти з числа раніше прийнятих у ЄС продовжували (і продовжують) діяти. Це Регламент 2658/87, що вводить Загальний митний тариф ЄС, і Регламент 918/83, що встановлює систему звільнень від сплати мита.

У 1987 р. набрав сили прийнятий у 1985 р. країнами - членами ЄС Єдиний європейський акт, відповідно до якого надалі повинне було завершитися створення єдиного внутрішнього ринку, планувалося ліквідувати бар'єри, що залишилися, на шляху вільного переміщення товарів, капіталів, послуг і людських ресурсів, значно просунутися по шляху утворення економічного і валютного союзу. Створений наприкінці 1992 р. Європейський внутрішній ринок остаточно зняв адміністративні й економічні бар'єри на шляху вільного переміщення товарів, капіталів, послуг і робочої сили, тобто утворення "простору чотирьох воль", відкрив новий етап уніфікації національних господарських законодавств, подолання розходжень у проведенні країнами- учасницями аграрної, валютної, фінансової і структурної політики.

Важливим етапом для подальшого розвитку європейського інтеграційного процесу став висновок у грудні 1991 р. Маастрихтського договору про Європейський Союз, відповідно до якого засновувалися: єдине європейське громадянство (усі громадяни країн-членів здобувають громадянство ЄС); політичний союз (загальна зовнішня політика, підвищення ролі Євро- парламенту, загальна політика в галузі внутрішніх справ і правосуддя); економічний і валютний союз. Після вступу в силу Маастрихтських угод європейське інтеграційне угруповання з 1 листопада 1993 р. офіційно стала називатися "Європейський Союз" (до цього вона звалася "Європейські Співтовариства", після злиття в 1967 р. трьох самостійних регіональних організацій - Європейського об'єднання вугілля і стали, Європейського економічного співтовариства і Європейського співтовариства по атомній енергії).

Справа, однак, не в тім, що створене об'єднання такого типу, як ЄС (при всій значимості цього факту), - важливо відзначити загальну тенденцію до усе більшої інтеграції, і не тільки в європейському, але й у загальносвітовому масштабі. Приведемо лише трохи останніх тому прикладів:

Не всі, звичайно ж, гладко в цих процесах; є і прямі відмовлення брати участь у них (у свій час - Данія, наприкінці 1994 р. - Норвегія). Однак у цілому доцентрові тенденції в економіці беруть верх, що порозумівається об'єктивно існуючим взаємозв'язком, взаємозалежністю держав і народів, спільністю їхньої долі в рамках сучасної цивілізації. Разом з тим не можна не визнати, що в суспільному житті як регулятори виступають не тільки об'єктивні, але і суб'єктивні фактори, їхній вплив особливо відчутним виявилося в недавній час, коли в деяких країнах Центральної і Східної Європи взяли гору сили прямо протилежного, відцентрового характеру, і в результаті національної, політичної і почасти релігійного походження дезинтеграцї розпалися такі соціалістичні федерації, як СФРЮ, СРСР і ЧССР.

3. Митний кордон.

Що стосується поняття "митний кордон", те воно, природно, нерозривно зв'язано з поняттям митної території вже по тій простій причині, що митний кордон саме і є границя митної території. У цілому "митний кордон" - це політико-правове поняття, що незмінно асоціюється з поняттям державного кордону, але також не завжди співпадаюче з ним. На відміну від власне державного кордону як лінії повсюдно і постійно охоронюваної прикордонними чи військами прикордонною вартою, митний кордон у вузькому змісті слова - це мережа митних заснувань (поряд з контрольно-пропускними пунктами прикордонних військ) як безпосередньо в зоні державного кордону, так і усередині країни - у районах, найбільш придатних для проведення митних процедур у відношенні авіапасажирів, вантажів і пошти, що випливають у повітряному сполученні, розташованих можливо ближче до товаровиробників і учасників зовнішньоекономічної діяльності взагалі; у місцях розташування іноземних дипломатичних чи представництв близьких до них і ін.

Поняття ж митного кордону в широкому змісті не зв'язано безпосередньо і у всіх випадках з діяльністю тих чи інших митних заснувань, а позначає саме межа митної території держави, тобто межа здійснення його митної юрисдикції як складової частини чи юрисдикції суверенних прав держави взагалі. У цьому змісті митний кордон збігається з політичною, економічною, валютною і податковою границями держави.

У будь-якому випадку, навіть коли перехід особи чи переміщення вантажів і транспортних засобів через державний кордон здійснюється поза місцями розташування митних заснувань, це робиться з дотриманням вимог митного законодавства під контролем уже прикордонної влади. Отже, одночасно з перетинанням державного кордону перетинається і границя митна, - коли вони збігаються.

Але, як відзначалося, митний кордон, будучи межею митної території, може, як і остання або розширюватися, висуватися вперед, або звужуватися, скорочуватися, іти усередину власне державної території. Важливо підкреслити, однак, що про таке чи розширення звуженні митно території й адекватному цьому положенні митного кордону можна говорити лише умовно, не і реальному, фізичному вимірі, а тільки в юридичному змісті. Тоді термін "митна територія" мож< здобувати той же зміст, що і термін "умовна територія" - наприклад, морське судно у відкритому морі розглядається як "плавуча територія" держави прапора судна. У даному ж випадку мова йді про те, що митні влади однієї держави можуть виконувати - за згодою з іншою державою і на йоп території - усі ті митні операції і по тим же законам, правилам, якими вони звичайно керуються діючи на території власної держави.

Це те, що Е.Т. Усенко називає ще "економічною границею", включаючи в неї границь торгову, валютну, податкову. Тому представлена вище класифікація, підрозділ границь на назваь види значною мірою умовно і відносно, оскільки в будь-якому випадку перехід границі означа одночасно перехід у сферу дії правопорядку іншої держави, у тому числі і його митні юрисдикції. Навіть коли в передбачених чи законом міжнародним договором випадка переміщення вантажів і транспортних засобів, а також переходу через границю в спрощеном порядку деяких категорій фізичних осіб здійснюється поза місцями розташування митни заснувань (отже, митний кордон у зазначеному вузькому змісті слова тут не перетинається) , т> завжди перетинається Державний кордон як така. Робиться це в будь-якому випадку дотриманням основних положень митного права, але під контролем уже прикордонної влади, и акумулюють у даній ситуації повноваження інших державних контрольних служб.

У відповідності зі сформованою практикою і нормами національного і міжнародного праї в ряді випадків при перетинанні з дотриманням загальноприйнятих норм державного кордон військовими кораблями і судами забезпечення військово-морських сил (так само як і бойовими військово-транспортними повітряними силами) їхній митний огляд не проводиться, ОДНІ командири таких бойових кораблів, у тому числі й іноземних, несуть відповідальність дотримання положень митного законодавства даної країни. В Україні це передбачено ст. 35 Митного кодексу 1991 р. Таким чином, поряд з легальним перетинанням державного кордону т> як передбачається, перетинається і границя митна - тут вони збігаються, як і в інших відзначені вище випадках.

Складніше з правової точки зору обстоїть справа з випадками розбіжності державного і митного кордону. Оскільки митний кордон є межею митної території, то вона, як і остання, може або висуватися вперед, або іти в глиб країни і, отже, також не збігатися з державним кордоном.

У будь-якому випадку митний кордон означає межу здійснення митної юрисдикції на всім припустимому міжнародним правому просторі поза територією даної держави - це і розглянуті вже митні анклави, і ще підмети розгляду митні союзи і зони вільної торгівлі, і деякі інші форми здійснення митної юрисдикції держави.

Тут же зупинимося, мабуть, на найпоширенішому і застосування варіанті має, що найбільше практичне, дозволеним міжнародним правом розширення митної території - це інститут прилеглої митної зони в міжнародному морському праві, а також примикають до нього за своїм характером норми про реалізацію суверенних прав прибережних держав у винятковій економічній зоні і на континентальному шельфі.

У даному випадку нас цікавить лише одна з чотирьох можливих прилеглих зон - митна. Названа конвенція в п. 1 ст. 33 закріплює норму, за змістом якої прибережна держава в морський митний прилеглій зоні може здійснювати контроль, необхідний:

а) для запобігання порушень митних законів і правил у межах його чи території територіального морячи; б) для покарання за порушення вищезгаданих законів і правил, зроблене в межах його чи території територіального морячи.

Уведення такої зони є одним із прикладів розширення митного простору даної держави і розбіжності його митного кордону з границею державної, оскільки в цьому випадку прибережна держава може здійснювати юрисдикцію і за межами державної території, діючи тут уже не по розпорядженню національного закону, а на основі норм загального міжнародного права. Внутрішньодержавне законодавство в цих випадках лише уточнює і забезпечує реалізацію існуючих на цей рахунок "рамкових" норм міжнародного права.

У прилеглій митній зоні, тобто вже на міжнародній території, прибережна держава, здійснюючи свої суверенні права і забезпечуючи передбачений їм правопорядок у митних справах, може ще на далеких підступах до свого державного кордону на море проводити всі передбачені його митними законами і правилами заходу, спрямовані на запобігання порушень норм митного права і залучення до відповідальності за митні правопорушення. Робиться це виходячи з прийнятої в доктрині міжнародного права концепції екстериторіальної юрисдикції (див. § 1 наст, глави) і на основі позитивного міжнародного права.

Окремими нормами міжнародного морського права (насамперед тією же Конвенцією ООН по морському праву 1982 р., ст. 111) регламентується право митної влади прибережної держави на здійснення права переслідування по гарячих слідах у відкритому морі, у тому числі за митні правопорушення.

Давній міжнародно-правовий звичай, а зараз і названа Конвенція, передбачають підстави для такого переслідування (порушення законів і правил прибережної держави) і визначають умови, при яких переслідування у відкритому морі вважається правомірним.

Перша умова по суті і визначає повна назва явища - право переслідування "по гарячих слідах" означає, що переслідування може здійснюватися тільки безпосередньо слідом за здійсненням порушення. У ст. 111 сказане: "Таке переслідування повинне початися тоді, коли іноземне чи судно одна з його шлюпок знаходиться у внутрішніх водах, в водах архіпелагу, у територіальному морі чи в прилеглій зоні наступної держави, і може продовжуватися за межами територіального моря чи прилеглій зоні тільки за умови, якщо воно не припиняється".

Друга умова. Піддаватися переслідуванню за порушення законів і правил прибережної держави можуть тільки суду, що не володіють повним імунітетом. Інакше кажучи, військові чи кораблі будь-які інші, що складаються на некомерційній державній службі суду користаються > відкритому морі повним імунітетом від юрисдикції якого б те ні було держави, крім державг прапора, і якщо вони допустили порушення, - питання зважується по дипломатичних каналах, яі це прийнято в між владних міждержавних відносинах.

Третя умова. Переслідування вважається початим тільки у випадку, якщо переслідуючі судно упевнилося, що переслідуване судно чи одна з його шлюпок знаходяться в межа: територіального чи морячи (у залежності від випадку) у прилеглій зоні. Переслідування може буті

почато тільки після подачі сигналу зупинитися, зорового чи звукового, з дистанції, що дозволяє іноземному судну чи побачити почути цей сигнал.

Четверта умова. Право переслідування може здійснюватися тільки військовими чи кораблями військовими літальними апаратами, або іншими чи судами літальними апаратами, що мають чіткі зовнішні знаки, що дозволяють пізнати їхній як складаються на урядовій службі й уповноважені для цієї мети.

П'ята умова. Прибережна держава втрачає право на переслідування, як тільки переслідуване судно устигає ввійти в територіальне море своєї чи якої-небудь третьої держави.

Є ще одне важливе положення, безпосередньо зв'язане з розглянутим тут питанням про прилеглій зону. У ст. 111 Конвенції говориться: "Якщо іноземне судно знаходиться в прилеглій зоні, визначеної в ст. 33, переслідування може початися тільки в зв'язку з порушенням прав, для захисту яких установлена ця зона". Отже, підставою для переслідування може бути порушення законів і правил тільки в одній з чотирьох названих вище сфер захисту інтересів прибережної держави, а не будь-які інші порушення.

Наздогнане в ході переслідування судно-порушник може бути затримане і відведене в порт прибережної держави зі складанням акта і повідомленням про це в дипломатичному порядку країні прапора затриманого судна. При відмовленні коритися, опорі відомі випадки затоплення судна-порушника.

У принципі таке ж, як і у випадку з прилеглою зоною, розширення митної території в зазначеному вище змісті, коли митний кордон як би висувається уперед від морського державного кордону ще на 12 дозволених миль, спостерігається і тоді, коли мова йде про здійснення пріоритетних прав прибережної держави в його винятковій економічній зоні (шириною до 200 морських миль - ст. 57 Конвенції ООН по морському праву 1982 р.) і на континентальному шельфі (на відстані до 200, іноді і до 350 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального морячи - ст. 76 Конвенції).

Серед таких зон особливе місце займають вільні, чи як їхній іноді називають, транзитні зони в портах прибережних держав, використовувані як центри збереження і перевантаження товарів сусідніх чи прилеглих країн, що не мають виходу до моря, що раніше називалися внутріконтинентальними.

На відміну від вільних зон іншого роду (про їх див. гл. IV) такі транзитні зони створюються тільки за згодою між зацікавленими державами. На цій міжнародно-правовій основі транзитні товари держави, що не має виходу до моря, ввозяться в зазначену зону для збереження, переупаковки, у ряді випадків і для промислової обробки без сплати мита. Але вільна транзитна зона вільна тільки у відношенні митних формальностей прибережної держави. Всі інші його закони і правила - кримінально-правового, цивільно-правового, трудового й іншого характеру - повинні неухильно дотримуватися.

На відміну від розглянутих митних міні-анклавів країн, що не мають виходу до моря, є деякі інші випадки здійснення юрисдикції митною владою однієї країни на території іншої. Діють вони також за згодою, але ціль тут зовсім не зв'язана з полегшенням умов міжнародної торгівлі. Мається на увазі прискорення процесу перетинання границі транспортними засобами і скорочення, наскільки це можливо, малоприємних митних формальностей і тим більше контрольних заходів для осіб, що перетинають границю такими транспортними засобами.

Подібного роду вихід митних служб однієї держави на територію суміжного може супроводжуватися створенням стаціонарних, на термін дії договору, зон митного контролю (іноді спільного - представниками митних служб договірних держав). Іноді це, так сказати, пересувні мобільні групи митних агентів однієї країни, що діють на всій митній території інший, але в межах компетенції, можливої при неповної екстериторіальної митної юрисдикції, здійснюваної на території іноземної держави.

І, нарешті, ще про один аспект великої, багатогранної теми митного простору - про митні сервітути.

У міжнародному праві, виходячи з загальних на цей рахунок положень римського права, під сервітутом розуміється обмеження територіального суверенітету однієї держави на користь іншого чи декількох інших держав за рахунок надання права проходу через свою територію

(наприклад, збройних сил держав) чи права користування своєю територією на визначених умовах, шляхами сполучення й ін.

Якщо говорити про митні сервітути, то під ними в міжнародному митному праві розуміється добровільне самообмеження держави в галузі здійснення його митної юрисдикції на частині своєї території, переданої в оренду чи будь-яке інше тимчасове користування строго цільового характеру - наприклад, для забезпечення транзитного руху і доступу до моря чи від нього до внутрішньоконтинентальної держави з правом пристрою тут вільних транзитних зон (див. вище), складів, транспортно-складових комплексів, виробничих потужностей для вантажоперевалочного пункту і відповідно на умовах погодження переуступки прав в галузі митного правопорядку державі-орендарю, чиї чиновники можуть діяти в цьому випадку на чужий для них державної території.

Як бачимо, при всій розмаїтості розглянутих у дійсній главі прикладів розбіжності державної і митної території, поєднує їх головним чином можливість здійснення митної юрисдикції за межами національної території, у тому числі й у розглянутому тут варіанті існування митного сервітуту.

У міжнародно-правовій літературі термін "сервітут" трактується досить широко - його застосовують не тільки до права транзиту через визначену частину сухопутної території якої- небудь держави, але і стосовно проходу судів і прольоту літальних апаратів через міжнародні морські протоки і канали, проходу по міжнародних ріках і ін.

Явище, іменоване сервітутом, може бути передбачено не тільки двостороннім, але і багатобічним міжнародним договором. Такий, наприклад, Договір про Шпицберген, підписаний 9 лютого 1920 р. учасниками міжнародної конференції, що проходила в Парижеві, по виробленню статусу цього архіпелагу.

До 1920 р. Шпицберген (Свальбард) не входив до складу території якої-небудь держави і вважався "нічийною територією" за згодою 1872 р. між Росією, Норвегією і Швецією. Договір 1920 р. закріпив за архіпелагом суверенітет Норвегії (ст. 1), а учасникам договору (їх тоді було 9) було надане право на гірський промисел, рибальство і полювання на морського звіра на островах Шпицбергена й у територіальних водах архіпелагу (ст. 2);

Варто підкреслити, що сучасне розуміння міжнародних митних сервітутів, як і вимагає того міжнародне право, припускає як критерій їхньої правомірності саме добровільне на ту згоду територіальний суверена, дана у формі відповідного, що має юридичні наслідку, однобічного акта держави, а також у двосторонньому чи багатобічному, як тільки що було показано, міжнародному договорі.